58762 (672757), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Народна творчість, просякнута давніми реалістичними традиціями, зміцнювала свої позиції у феодальній культурі Русі, чому сприяв розвиток продуктивних сил країни. В усіх землях спостерігався вплив фольклору на літературу, дерев'яного будівництва — на кам'яну архітектуру тощо. Загострювалася боротьба передових і реакційних тенденцій в культурному житті, що виражалося, зокрема, в боротьбі об'єднавчих, патріотичних ідей проти ідей князівсько-удільного роздроблення.

Дальшого розвитку в період феодальної роздробленості набула давньоруська література. Вона, як і до цього, зберігала загальиоруський характер і відбивала, насамперед, ідеологію класу феодалів. Значна частина літературних творів присвячувалася церковно-богословській тематиці.

Літописці творили як у Києві, так і в окремих землях. Провідним центром літописання в XII — першій половині XIII ст. залишався Печерський монастир — осередок консолідації патріотичних сил на Русі. Звідси вийшли видатні літописці Никон, Нестор — автор загальновідомого твору «Повесть временных лет», в якому проводиться ідея єдності Руської землі. У Видубецькому монастирі в Києві був створений Київський літопис, що охоплює події від 1111 до 1200 р. Автори цього твору описують діяльність князів, зокрема Володимира Мономаха та його синів, походи проти половців, закликають до єднання Русі.

Літописи складалися також в інших великих центрах Русі — Володимирі-на-Клязьмі, Новгороді, в Галичині, па Волині.

Виникли й суто літературні, художні твори, в яких втілилися риси усної народної творчості. В Галичі за князювання Романа Мстиславича творив «премудрий книжник» Тимофій (родом з Києва) — автор оповіді про останні роки життя Романа та початок діяльності його сина Данила (приблизно до 1211 р.). Письменник змалював яскравий образ Романа як видатного державного діяча, котрий гідно «наслідував предка свого Мономаха...».

Найславетнішим зразком давньоруської літератури XII ст. є «Слово о полку Ігоревім» (створене, ймовірно, у Києві). Своєрідним літературним твором є «Києво-Печерський патерик», складений наприкінці XII — на початку XIII ст. До збірника увійшли житія святих, повчання, різні оповіді («Про зодчих», «Про живописців») тощо. Боротьба проти половців і монголо-татар відображена в билинах, а також у «повістях», вміщених у літописах (наприклад, про поразку руських військ на Кал ці).

У другій половині XII — першій половині XIII ст. тривав розвиток архітектури, художнього ремесла, живопису Давньої Русі. В окремих землях головні міста забудовуються оборонними та культовими спорудами, нерідко виконаними у традиціях місцевої народної архітектури. їх спорудженнями керували досвідчені будівничі. Літопис повідомляє, наприклад, що міські укріплення на Волині зводив «мужъ хитрый» Олекса.

На Подніпров'ї розвивалися й взаємозбагачувалися пов'язані єдиними стильовими особливостями київська, чернігівська та переяславська архітектурні школи. В Києві будуються соборні церкви Видубецького і Михайлівського Златоверхого монастирів, церква Богородиці Пирогощі на Подолі (1132 р.), Кирилівська та ін. У Чернігові у другій половині XII ст. були споруджені Єлецький собор, церква П'ятниці, високохудожні архітектурні пам'ятки виникають у Володимиріна Клязьмі: Успенський і Дмитрівський собори та Золоті ворота, Покровська церква на Нерлі; в Новгородській землі побудували церкву Спас-Нередиця.

Протягом XII—XIII ст. велике кам'яне будівництво здійснювалося в Галичі. Зведено кам'яний князівський палац, Успенський собор (1157 р.), церкву Пантелеймона (1200 р.) та ін.

Літопис наводить яскраву картину спорудження Данилом храму в Хол мі: «Звів також [Данило] церкву св. Іоанна [Златоустого], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; кожного вугла—склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими, при вході в алтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикрашений зорями золотими на лазурі; внутрішній поміст її був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як Дзеркало. Дверей же її двоє прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським, різьблені одним умільцем Авдіем... [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних святий Іоанн [Златоустий], так що всі, хто дивився [на них], дивувався. Прикрасив [Данило] камінням дорогим і золотом також ікони, які він приніс із Киева…»

Розвивався й монументальний розпис — оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. В Києво-Печерському монастирі діяла іконописна майстерня, де творив художник Алімпій. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах.

Високого рівня досягли також ювелірна справа (обробка дорогоцінних металів — зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке литво тощо), музично-пісенне мистецтво. В Галицько-Волинському літопису, наприклад, згадується «словутьный пъвецъ» Митуса, який співав у супроводі арфи або лютні.

Отже, незважаючи на князівські усобиці й напади кочовиків, культура Давньої Русі невпинно розвивалася. За своїм ідейним багатством і художніми якостями вона перевершувала культури багатьох народів середньовічної Європи. Ґрунтуючись на скарбниці єдиної культури Київської Русі, вона і в умовах роздроблення втілювала ідею єдності Руської землі. Монголо-татарська навала урвала цей злет творчої думки, чимало пам'яток архітектури, живопису» літературних творів загинуло в згарищах. Проте й у тяжких умовах ординського іга наші предки зберегли і примножували багатющі традиції давньоруської культури.

В першій половині XIII ст. у Південно-Західній Русі підноситься Галицько-Волинське князівство («королівство Русі»), Проте влада великого князя, помітно посилившись, не зміцнилася остаточно, процес феодальної роздробленості на цих землях не був подоланий.

У 1239—1240 рр. процеси централізації й політичного піднесення, що визначилися в Південно-Західній Русі, були перервані монголо-татарською навалою.

Із завоюванням руських земель Золотою Ордою закінчився великий період вітчизняної історії, період поступального розвитку Давньої Русі. Загарбники практично зруйнували господарство, матеріальну й духовну культуру Русі. Від багатьох міст і сіл залишилися лише згарища. Проте руський народ ціною величезних жертв врятував Західну Європу від ординців.

Характеристики

Список файлов реферата