58759 (672754), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Поряд з податковим тиском знову було запроваджено розкуркулення. У новій кампанії суцільної колективізації на роль куркулів треба було призначити вже інших селян. Звинувачуючи місцеве начальство в недооцінці «куркульської небезпеки», один із керівників компартійно-радянського апарату України заявив на пленумі ЦК КП(б)У в грудні 1930 р.: «Цим товаришам здається, що куркулі — це ті, хто був занесений до реєстру весною 1930 року. Їм здається, коли вони за цим реєстром провели розкуркулення, то у них куркуля вже нема. Вони повторюють заяви тих куркулів, що не потрапили ще під розкуркулення: що, мовляв, наші куркулі на Соловках, а на селі в нас куркулів немає».

П. Любченко майстерно об'єднав дії «ліберального» місцевого начальства з позицією куркулів-контрреволюціонерів. Майже відкритим текстом він заявив, що без нової кампанії розкуркулення зазнає невдачі кампанія суцільної колективізації. Пов'язані круговою порукою, апаратники знайшли на роль куркулів інших селян і провели другу кампанію суцільної колективізації. Щоб не будувати «куркульські» виселки (на це бракувало коштів), усіх розкуркулених почали депортувати в північні та північно-східні регіони СРСР.

Коли суцільна колективізація закінчилася, була названа сумарна цифра господарств, розкуркулених в Україні, — близько 200 тис. Цифра підозріло збігається з числом господарств, що їх статистичні органи в 1927 р. зараховували до куркульських.

За статистичними даними, між початком 1930 та кінцем 1931 рр., коли розкуркулення відбувалося найінтенсивніше, в Україні зникло 282 тис. селянських дворів. Однак розкуркулення здійснювалося й раніше. Селянські господарства знищувалися через продаж майна з торгів у разі невиконання хлібозаготівель або за несплату індивідуальних податків (так зване експертне оподаткування найзаможніших селян). Селян, які розпродували власну худобу, щоб не здавати її в колгосп, засуджували до позбавлення волі або депортували разом із сім'ями у віддалені регіони. Немало господарств було ліквідовано з волі самих власників. Не маючи змоги вільно господарювати на землі, селяни подавалися в міста, на новобудови.

Усього за 1928—1931 рр. кількість селянських дворів в Україні зменшилася до 352 тис. Це не означає, що через розкуркулення або інші форми тиску держави на село було ліквідовано саме таку кількість дворів. У ці роки під впливом природного приросту сільського населення відбувалося зростання чисельності господарств, яке певною мірою компенсувало втрати від розкуркулення. Справжнє число розорених господарств є більшим, ніж підсумкова цифра, яку наводить статистика.

До жовтня 1931 р. було колективізовано майже 87 відсотків господарств українського Степу, 70 — Лівобережного Лісостепу й 65 відсотків — Правобережного Лісостепу. Лише в поліських і прикордонних районах УСРР частка одноосібних господарств залишалася значною навіть у роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.).

В ході здіснення колективізації було допущено ряд помилок (перегинів)

1. – перетворення колективізації в комунікацію. Усуспільнювалася не тільки земля і худоба, але й птиця і дрібний реманент, щоб не здавати худобу в колгоспи її люди вирізували.

2. – прискорення строків колективізації. Щоб виконати обіцянку Косіора оголосили конкурс, який район швидше сколективізується. І якщо в січні в колгоспах було 15 % дворів, то в березні 1930 – 63 %.

3. – порушення принципів добровільності, бо в колгоспи заганяли силою

4. – розкуркулення.

Своєї головної мети, зібрати хліб, колгоспи не виконали. Головна причина в тому, що знищили куркуля як головного поставщика хліба, крім того люди в колгоспі працювали погано, бо працювали не на себе.

Якщо 1930 р Україна здала 400 млн. пудів хліба, то в 1931 – 380 млн., а в 1932 – 132 млн.

Колгосп – це форма закріпачення селян тому, що:

• Селянам не давали паспортів;

• Спочатку хліб здавали державі, а що залишилося –колгоспу;

• Не було зарплати;

• Всі мали відробляти трудодні.

Лише з 1933 р. в селі стали позитивні зміни:

• Колгоспам заздалегідь казали скільки хліба треба здати державі;

• Ввели натуральну оплату праці;

• Людей поділили на ланки і бригади;

• Селу дали 84000 тракторів і 27000 комбайнів.

Але найважливішим наслідком колективізації був голодомор 1932 – 1933рр.

Додатки (Документи)

1. Про сільське господарство України і про роботу на селі

Резолюція пленуму ЦК ВКП(б)

Листопад 1929 р.

Комуністична партія і Радянська влада України завдяки своїй правильній і послідовній політичній лінії як у галузі господарського будівництва, а також щодо політичної та організаційної роботи на селі, на сьогодні зуміли не тільки відновити попередній рівень сільського господарства, а й у дечому перевищити його (посівні площі - 109,3%, зернові 97%, технічні культури - 287,5%, валовий збір зернових - 92,2% довоєнного рівня, тваринництва - 107%).

Досвід минулого року підтвердив, що досягнення високих темпів у розвитку сільського господарства, розв'язання зернової проблеми можуть бути досягнуті тільки при посиленому розвитку великого громадського господарства - колгоспів, радгоспів, що побудовані на базі найновішої техніки.

Україна за своїми умовами (порівняно високий рівень сільського господарства, в тому числі по товарності, наявність великих кадрів сільськогосподарських робітників і батрацтва) має всі дані як для Степу, так і на Правобережжі для того, щоб у галузі переведення індивідуального селянського господарства на колективні рейки йти більш посиленим темпом попереду інших республік. Україна повинна протягом найкоротшого строку дати зразки організації великого громадського господарства не тільки на території окремих районів, а навіть на суцільних площах, які охоплюють цілі округи, маючи на увазі протягом найближчих років суцільну колективізацію всього степового району України. У цьому напрямі дуже важливу організуючу роль повинні відіграти МТС, що набули на Україні особливо широкого розвитку.

Усі ці завдання КП(б)У може розв'язати тільки при умові, коли у всіх ланках своїх правильно враховуватиме винятково складну обстановку в українському селі, значне загострення класової боротьби та особливу активність куркульства. Куркуль є найлютішим ворогом наших заходів у галузі колективізації, хлібозаготівель та ін„ і ці заходи можливо проводити тільки проти куркуля, тільки в боротьбі з ним.

Тому партійна організація України повинна ще більше посилити роботу по організації та піднесенню культурного рівня пролетарських мас села (сільгоспробітники, батрацтво), по згуртуванню і піднесенню активності всієї бідняцької маси, справжньому зміцненню її союзу з середняком для рішучого наступу на куркуля. Ради, кооперація, колективи повинні стати головними опорними пунктами цього наступу...

Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з Чадів, конференцій і пленумів ЦК. - К., 1980. -Т.4.- С. 344-350.

2. Лист ЦК КП(б)У всім секретарям райкомів, головам райвиконкомів, уповноваженим обкомів про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі і посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівель 24 грудня 1932 р.

У зв'язку з відміною постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада ц.р. про колгоспні фонди пропонуємо:

1. В усіх колгоспах, що не виконали плану хлібозаготівель, в п'ятиденний термін вивезти всі без винятку наявні колгоспні фонди, в тому числі і посівний, в рахунок виконання плану хлібозаготівель.

2. Всіх, хто чинить цій справі опір, в тому числі і комуністів, арештовувати і віддавати до суду.

3.. Попередити всіх голів колгоспів, що в разі, якщо по закінченню вказаного терміну будуть виявлені будь-які невивезені чи приховані фонди, комори і т.п., голови, а також інші винуваті в цьому посадові особи будуть притягнуті до судової відповідальності і сурово покарані.

4. Зобов'язати секретарів РПК, голів РВК і уповноважених обкому протягом 24 годин вручити дану постанову головам колгоспів під розписку.

3. З доповіді Голови Раднаркому УСРР В.Я. Чубаря про підсумки1933 сільськогосподарського року на об'єднаному пленумі ЦК та ЦКК (Центральна контрольна комісія) КП(б)У 18 листопада 1933 р.

Внаслідок упертої більшовицької боротьби підсумки 1933 сільськогосподарського року багато кращі за попередні роки. Дійсно, цього року ми досягли великих успіхів у боротьбі за перетворення всіх колгоспів на більшовицькі. Цього року ми створили міцну базу для того, щоб усіх колгоспників зробити заможними. Ми ще не спромоглися остаточно розв'язати це завдання 1933 року, але ті досягнення, що ми їх вже маємо, є перші кроки, і нашим дальшим завданням є цілковите перетворення в життя цього гасла.

Доказом того, що ми маємо певні досягнення, певні зрушення в сільському господарстві, є ті факти, які ніхто не може заперечувати: ми цього року вперше за ряд років виконали план хлібоздачі дотерміново - до Жовтневих свят. Ми заготовили на цей час понад 220% в порівнянні зі здачі 1932 року. Наші радгоспи на це число здали хліба майже втричі більш ніж минулого року, і в два з лишком рази більш, ніж минулого року » цілому. Колгоспи виконали свої зобов'язання перед державою і в той же час забезпечили утворення насіннєвих і фуражних фондів.

Можна було б навести ще багато фактів, що промовляють за наші успіхи. Але відмічаючи перемоги, яких здобула українська партійну організація в піднесенні сільського господарства цього року, треба зосередити всі сили на ліквідацію тих хиб і недоліків, які зменшують наші темпи на низці дільниць і загрожують нам у боротьбі за цілковите здійснення постанов партії, за цілковите виконання планів і програм соціалістичного сільського господарства. Ці відсталі ділянки не дозволяють нам заспокоїтись на досягнутих успіхах, а вимагають від нас дальшої більшовицької настирливості в боротьбі. Голод 1932-1933 років в Україні: очима істориків, мовою документів К„ 1990. -С. 559,563.

Література

1. Орест Субтельний Україна Історія. – К.: Либідь, 1991 – с. 500.

2. Червінський В. І., Обушний М. І. Історія України. Джерельний літопис. – К.: ДП «Дирекція ФВД», 2008 – с. 800.

3. Новітня історія України 1900-2000. – К.: Вища школа, 2002 – с. 720.

4. Великий довідник школяра. – Видавництво «Ранок», 2008 (електронний варіант)

5. Гайдуков Л. Ф., Крушинський В. Ю. Історія України: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. – К.: Либідь, 1992. – 272 с.

6. Кульчицький С. В., Коваль М. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: Підручник для 10 кл. серед. Школи – К.: Освіта, 1998. – 288 с.

7. Підкова І. З., Шуст Р. М. Довідник з історії України. Т. І. – К.: Ґенеза, 1993. – 293 с.

8. Сторінки історії України: XX століття: Посіб. для вчителя / За ред. С. В. Кульчицького. – К.: Освіта, 1992. – 336 с.

9. Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша.1917-1945. 10 клас: Підр. Для серед. ЗОШ – К.: Ґенеза, 2000 – 384 с, іл.

10. Хрестоматія з новітньої історії України. (1917-1945): Навч. посіб. для 10 кл. серед. шк. – К.: Ґенеза, 1998. – 400 с.

Характеристики

Список файлов реферата