58226 (672447), страница 2
Текст из файла (страница 2)
– збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча з рядом обмежень;
– державні посади мали обіймати лише православні;
– внесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковної унії (1596 р) і повернення православній церкві всіх її прав та майна;
– надання православному митрополитові місця в сенаті;
– заборона єзуїтам проживати в українських містах;
– усім учасникам війни оголошувалися амністія.
Разом з тим шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності. Підписанням Зборівського договору завершився перший етап війни. Однак, договір не влаштував ні польську шляхту (яка вважала поступки козацтву надмірними), ні козацтво, котре перешкоджало поверненню шляхти і відновленню кріпацтва. Договір підривав авторитет Хмельницького. На Запоріжжі навіть спалахнуло повстання проти нього і був обраний новий гетьман, однак Хмельницькому вдалося зберегти булаву.
3. Утворення української козацької держави
Унаслідок перемог 1648-1649 рр. значна частина земель була звільнена від польської влади. Це створило умови для утворення Української козацької держави – Війська Запорозького, в основі якої лежала військова організація запорожців. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною.
Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася з земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (приблизно 200 тис. кв. км). Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин.
На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Кожен полк очолював полковник. Який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу. Територія полку поділялася на 10-20 і більше сотень. Адміністративними центрами сотень були міста й великі села. Військово-адміністративну владу на території здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Полтава та ін) керували магістрами на чолі з війтами. У селах справами відали старости, яких обирала громада, а справами козаків – обрані ними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.
Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом стала Генеральна рада – загальні збори всього козацького війська. Оскільки регламент роботи ради, механізм обговорення питань на цих зборах був відсутній нерідко вони перетворювалися у мітинг. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень (спочатку ради збиралися щорічно).
В останній період діяльності Хмельницький взагалі припинив скликання ради. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства. Старшинська рада мала широкі повноваження: розглядала питання міжнародної політики, затверджувала міські привілеї, виносила смертні вироки тощо.
Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (при гетьмані діяв Генеральний суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами, був головнокомандувачем збройних сил.
Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд – генеральна старшина. До її складу входили: генеральний писар (керував канцелярією, відповідав за зносини з іноземними державами), генеральний обозний (начальник військової артилерії, відповідав за виробництво боєприпасів і постачання). Крім них до генеральної старшини входили: генеральний суддя, генеральний підскарбій (відав збором податків), осавули (відповідали за підтримку правопорядку), хорунжий, бунчужний (відали військовими справами), а також полковники – керівники територіальних і військових козаків.
Військові сили. Гетьманська держава мала одну із найсильніших армій у тогочасній Європі. У ході визвольної війни повстанські загони перетворилися на 100-тисячну армію, організовану за територіальним принципом: певна територія виставляла кілька козаків, які об’єднувалися в полк. Ядром армії було реєстрове та запорозьке козацтво, а основна маса складалася з "покозачених" селян і міщан, основу козацьких полків становила піхота. Під час війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.
Фінансова система. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Б. Хмельницький. Існувало кілька джерел надходження коштів: передусім – земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) і плата за їх оренду. Кошти надходили також від торгівлі (збори з торгів, ярмарків, кордонне мито тощо). Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські і турецькі гроші.
Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних судів і судовий писар. Суди на місцях очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди.
Міжнародні відносини і зовнішня політика. Становлення європейських держав до визвольної війни українського народу визначалося двома основними факторами:
– ідеологічним: ставлення до релігійної реформації. З цих причин протестантські держави (Англія, Голландія, Швеція, північні князівства Німеччини) – співчували боротьбі України з католицькою Польщею, а католицькі держави (Франція, Австрія, Іспанія та ін) – підтримували Польщу.
– практичним: бажанням використати Україну для ослаблення Туреччини або Польщі. Зокрема, Швеція і Росія не проти були використати Україну для ослаблення Польщі, а Молдавія і Валахія – Туреччини, однак реальної допомоги не надавали.
Головною метою зовнішньої політики Б. Хмельницького було забезпечення прихильного ставлення до України сусідніх держав і недопущення антиукраїнського союзу Польщі з іншими державами, насамперед Туреччиною, кримським ханством. Ще із самого початку війни Хмельницький заручився підтримкою кримських татар і зміг домогтися нейтралітету Туреччини. Важливим був для України нейтралітет Литви (цей нейтралітет було забезпечено не дипломатичними заходами, а через організацію гетьманськими посланцями селянських повстань в самій Литві). Хмельницький підтримував також добросусідські відносини з Молдавією, Валахією, Трансільванією. Неодноразово намагався знайти підтримку у Росії. Шукав військового союзу із Швецією як потенційним супротивником Польщі.
Зміни в соціально економічному житті. Утвердження козацької держави – Гетьманщини – відбувалося на тлі глибоких зрушень в господарському і суспільному житті:
– було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння;
– ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання;
– заборонено кріпацтво;
– натомість сформувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю;
– польські магнати і католицька шляхта й католицьке духовенство змушені були залишити Україну;
– провідну роль в житті суспільства став відігравати козацький стан. Влада, основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини, яка формувалася із представників різних суспільних верств;
– великим завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану;
– переважна більшість селян покозачилася;
– в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.
1.4 Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.
Зборівська угода (1649 р) не зняла суперечностей між Україною та Польщею. І боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р. Король Ян Казимир обговорював з представниками папи римського плани нового походу в Україну.
Битва під Берестечком. У лютому 1651 р. поляки порушили мирний договір. Королівська армія вторглась на Брацлавщину і захопила містечко Красне. Ця подія стала початком нового протистояння, вирішальним моментом якого була битва під Берестечком на Волині. Тут 18 червня 1651 р. зустрілися 150-200-тисячна польська і 100-тисячна козацька армії. На боці козаків виступив також 50-тисячний загін татарської кінноти. Після триденних боїв намітилася перевага на користь повстанців. Однак, татари не були зацікавлені в перемозі козаків, навпаки – вони покладали надії на взаємне ослаблення воюючих сторін. Тому у вирішальний момент покинули поле бою. Коли Б. Хмельницький, спробувавши їх зупинити, прибув до хана, татари взяли його в полон. З якого він визволився лише через деякий час і за викуп. Поляки оточили табір, штурмували його протягом 10 днів. Командування повстанською армією перейшло до полковника Івана Богуна, який зміг прорвати польське оточення і відвести з оточення більшу частину армії на Київщину.
Повернувши із полону на початку липня, Б. Хмельницький швидко відновив боєздатну армію і вже на початку вересня зупинив просування литовсько-польських військ в районі Білої Церкви.
Білоцерківський мирний договір.18 вересня 1651 р. у м. Біла Церква між поляками і Б. Хмельницький був підписаний новий мирний договір, який значно обмежував автономію козацької держави:
– козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація, а магнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки;
– козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті хто залишався за межами реєстру, верталися у підданство до польських панів;
– гетьман підпорядковувався польському королю, зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами;
– підтверджувалися права православної церкви та української шляхти. Однак питання про скасування церковної унії навіть не порушувалося.
Білоцерківський договір викликав невдоволення серед козаків. Однак Б. Хмельницький розглядав його як можливість для відновлення сил.
З метою досягнення воєнно-політичної ізоляції Польщі Б. Хмельницький прагнув зав’язати відносин з придунайськими країнами – Валахією, Трансільванією, а особливо з Молдовою. Однак, молдавський господар В. Лупул підтримував польського короля. У серпні 1651 р. козаки під проводом Б. Хмельницького перейшли Дністер і вторглись на територію молдавського князівства. А на початку вересня оволоділи столицею князівства – м. Яссами. Лупул погодився на мир. Головною умовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Лупул зобов’язувався видати свою дочку заміж за сина Б. Хмельницького – Тимоша. Однак після Берестецької битви Лупул відмовився виконувати свої зобов’язування перед Україною. Тоді гетьман підготував новий похід проти Молдови.
Польський король, не бажаючи допустити воєнний союз України з Молдовою, направив свої війська проти козаків, що йшли з Подніпров’я до Молдови.23 травня 1652 р. біля гори Батіг на Брацлавщині (сучасна Вінниччина) між ними сталася жорстока битва, в ході якої поляки були вщент розбиті.
Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українському суспільстві. Повстання спалахували по всій Україні. Почалося повсюдне винищення шляхти, поляки мусили рятуватися й залишали землі Гетьманщини. У результаті до липня 1652 р. територія Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств були звільнені від поляків. Західні кордони Гетьманщини знову встановилися по берегах р. Случ, як передбачав Зборівський договір 1649 р. Білоцерківський договір утратив чинність. Відновилася гетьманська влада, й козацька Україна знову здобула незалежність.
Молдавські походи 1652-1653 рр. Після Батозької битви, у травні-червні 1652 р. козаки, вступивши до Молдови, змусили Лупула виконати попередні зобов’язання. У серпні Тимош одружився з Розаною дочкою Лупула. Однак спокій не наступив. Занепокоєні українсько-молдавським союзом, Польща, Валахія і Трансільванія об’єдналися в антиукраїнську коаліцію. У квітні 1653 р. вони, за підтримки польського уряду, захопили Ясси й посадили на престол свого ставленика. Лупул звернувся за допомогою до Б. Хмельницького. Двічі (у квітні та липні-серпні 1653 р) Тиміш на чолі козацького війська ходив рятувати свого тестя й допомагав тому повернути престол. Але нерозважлива політика Тимоша призвела не тільки до його загибелі на початку вересня, а й підштовхнула Валахію та Трансільванію до створення разом з Польщею антиукраїнської коаліції. Після зміщення з престолу Лупула до них приєдналася й Молдавія.
Жванецька облога. У кінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир, який у жовтні став табором під містечком Жванець (Хмельницька область). Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в облогу. Значних боїв не було, але поляки потерпали від холоду, хвороб, нестачі продовольства(майже 10 тис. поляків померло). За цих умов поляки були готові капітулювати. Однак їх уже вкотре врятували татари.5 грудня 1653 р. хан і польський король уклали сепаратну угоду, за якою воєнні дії припинилися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за цією угодою не бралися до уваги.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
