58108 (672344), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Однак успіхи були лише в перші роки. Врожайність зернових культур на знову освоєних землях залишалася низкою, освоєння земель відбувалося при відсутності науково-обгрунтованої системи землеробства. Позначалася і традиційна безгосподарність. Не до терміну були побудовані зерносховища, не створені резерви техніки, пального. Приходилося перекидати техніку з усієї країни, що
здорожувало вартість зерна, а отже, м'яса, молока і т.д.
Освоєння цілини відсунуло відродження старопахотних землеробських районів Росії. І все-таки початковий етап освоєння цілини залишиться в історії як справжня епопея праці, як реальний сплеск ентузіазму, як яскрава риса часу, коли країна йшла до історичного повороту, зробленому ХХ з'їздом партії.
Країна жила відновленням. Проходили численні наради за участю працівників промисловості, будівництва, транспорту. Саме по собі це явище були новим - адже раніш усі найважливіші рішення приймалися у вузькому колі, за закритими двер. На нарадах відкрито говорилося про необхідність змін, про
використанні світового технічного досвіду.
Але при новизні ряду підходів спостерігалися і стійкі стереотипи старого. Причини відставанні бачилися в тім, що "з боку міністрів і керівників" здійснюється "слабке керівництво", для впровадження нової техніки пропонувалося створювати нові відомства. Але принцип планово-централізованої, командно-бюрократичної системи сумніву не піддавався.
1956 рік - рік ХХ з'їзду - виявився дуже сприятливий для сільського господарства країни. Саме цього року позначився великий успіх на цілині - врожай був рекордним. Хронічні в попередні роки труднощів із хлібозаготівлями, здавалося, стали іти в минуле. Та й у центральних районах країни колгоспники, урятовані від найбільш гнітючих оковів сталінської системи, що нагадувала найчастіше державне кріпосництво, одержали нові стимули до праці, збільшилася частка грошової оплати їхньої праці. У цих умовах наприкінці 1958р. з ініціативи Н.С.Хрущева приймається рішення про продаж сільськогосподарської техніки колгоспам. Справа в тім, що до цього техніка знаходилася в руках машинно-тракторних станцій (МТС). Колгоспи мали право купувати тільки вантажні автомобілі. Така система склалася з кінця 20-х років і була наслідком глибокої недовіри до селянства в цілому, якому не дозволено було володіти сільгосптехнікою. За використання техніки колгоспи повинні були розплачуватися з МТС натуроплатою.
Продаж техніки колгоспам позитивно позначилася на сільськогосподарському виробництві далеко не відразу. Велика частина їх виявилася не в змозі відразу купити і виплачувала гроші на виплат. Це спочатку погіршило фінансове положення значної частини колгоспів і породило відоме невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників. до цього зосереджений у МТС За законом вони повинні були перейти в колгоспи, але це означало для багатьох з них зниження життєвого рівня, і вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. Відношення до техніки погіршилося, та як колгоспи не мали, як правило, парків і укриттів для її збереження в зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низок.
Позначалися і традиційні недоліки в цінах на сільськогосподарську продукцію, що були надзвичайно низки і не окупали витрат.
Але не обговорювалася головне - необхідність надання селянству волі вибору форм господарювання. Панувала непохитна впевненість в абсолютній досконалості колгоспно-радгоспної системи, що знаходиться під пильною опікою партійно-державних органів.
Але якесь рішення знайти було потрібно. Будучи з візитом у США в 1959р. Хрущев побував на полях американського фермера, що вирощував гібридну кукурудзу. Хрущев був буквально захоплен нею. Він прийшов до висновку, що підняти "м'ясну цілину" можна, лише вирішивши проблему кормовиробництва, а та у свою чергу спирається в структуру посівних площ. Замість травопілля треба перейти до широких і повсюдних посівів кукурудзи, що і зерно дає, і зелену масу на силос. Там же, де кукурудза не росте, рішуче заміняти керівників, що "самі засохли і кукурудзу сушать". Хрущев з великою запопадливістю став упроваджувати кукурудзу в радянське сільське господарство. Її просували аж до Архангельської області. Це було наругою не тільки над віковим досвідом і традиціями ведення селянського сільського господарства, але і над здоровим глуздом. Разом з тим покупка гібридних сортів кукурудзи, спроба впровадження американської технології її оброблення в тих районах, де вона могла дати повноцінний ріст, сприяли збільшенню зерна і корму для худоби, дійсно допомагали справитися з проблемами сільського господарства.
На сільське господарство, як і колись, давили стереотипи рапортомании, прагнення апаратних працівників домогтися значимих показників кожним, навіть незаконним шляхом, без усвідомлення негативних наслідків.
Сільське господарство виявилося на грані кризи. Збільшення грошових доходів населення в містах стало випереджати зростання аграрного виробництва. І знову вихід був, здавалося, знайдений, але не в шляхах економічних, а в нових нескінченних реорганізаційних перестановках. У 1961р. було реорганізоване Міністерство сільського господарства СРСР, перетворене в консультативний орган. Хрущев сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як господарювати. Але всього його зусилля були марні. Бажаного ривка так і не відбулося. У багатьох колгоспників підривалася віра в можливість змін. Підсилювався відтік сільського населення в міста; не бачачи перспектив, село стала залишати молодь. З 1959р. відновилися гоніння на особисті підсобні господарства. Була заборонена мати худоба городянам, що виручало постачання жителів маленьких міст. Потім гонінню піддалися господарства і сільські жителі. За чотири роки поголів'я худоби в особистому подвір’ї скоротилося в два рази. Це був дійсний розгром тільки почав оправлятися від сталінщини селянства. Знову зазвучали гасла, що головне - суспільне, а не особисте господарство, що головним ворогом є "спекулянти і тунеядцы", що торгують на ринках. Колгоспники були вигнані з ринків, а дійсні спекулянти почали здувати ціни.
Однак чудо не наступило, і в 1962р. уряд прийняв рішення стимулювати тваринництво підвищенням у півтора разу цін на м'ясо. Нові ціни не збільшили кількості м'яса, але викликали хвилювання в містах. Найбільш велике з них у м. Новочеркаську придушили силою зброї. Були жертви.
Були в країні і сильні, заможні господарства, що очолювалися вмілими керівниками, що вміли ладити як з начальством, так і з підлеглими. Але вони існували скоріше всупереч сформованій ситуації. Труднощі в аграрному секторі наростали.
У наступному році виникли перебої не тільки з м'ясом, молоком і олією, але і з хлібом. Довгі черги з ночі вибудовувалися в хлібних магазинів. Ширилися антиурядові настрої. І тоді було вирішено вийти з кризи за допомогою закупівель американського зерна. Ця тимчасова міра стала органічної
частиною державної політики аж до кончини СРСР. Золоті запаси Радянського Союзу використовувалися для підтримки, зміцнення і розвитку американських фермерських господарств, у той час як господарства власних селян піддавалися гонінню. Зате організатори цього "обміну" одержали новий і, здавалося, невичерпне джерело особистого збагачення.
Семирічний план розвитку народного господарства ( 1959- 1965 р. ) у частині розвитку сільськогосподарського виробництва був провалений. Замість планових 70 відсотків ріст склав лише 15 відсотків.
СРСР перетворився в могутню промислову державу. Упор як і раніше робився на виробництво, що склало до початку 60-х років 3/4 загального підйому промислового виробництва. Особливо швидко розвивалися промисловість будматеріалів, машинобудування, металообробка, хімія, нафтохімія, електроенергетика. Обсяг їхнього виробництва виріс у 4-5 разів.
Підприємства групи "Б" (насамперед легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалися значно повільніше. Однак і їхній ріст був дворазовим. У цілому середньорічні темпи промислового виробництва в СРСР перевищували 10 відсотків. Настільки високих темпів можна було досягти, тільки активно використовуючи тверді методи адміністративної економіки. Керівники СРСР були упевнені, що темпи промислового росту країни будуть не тільки високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про неминуче "загасанні" темпів у міру зростання економічного потенціалу СРСР відкидалися як спроби судити про соціалізм за аналогією з капіталізмом. Теза про розвиток народного господарства, що прискорюється, у СРСР (насамперед промисловості) міцно ввійшов у політичну пропаганду і суспільні науки.
Незважаючи на підведення машинної бази під народне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати від потреб часу. Високий була питома вага робітників і селян, зайнятих важкою ручною і малокваліфікованою працею (у промисловості - 40 відсотків, у сільському господарстві - 75 відсотків). Ці проблеми обговорювалися на пленумі ЦК у 1955р., на якому був визначений курс на механізацію й автоматизацію виробництва. Через кілька років було названо і головну ланку, схопивши за який, сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції - хімія. Форсований розвиток хімічної промисловості улаштовувалося посиленням її ролі в створенні матеріально-технічної бази комунізму.
Однак символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. У жовтні 1957р. був запущений перший штучний супутник Землі. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. А в квітні 1961р. у космос ступнула людина, перша людина планети, радянська людина - Юрій Гагарін.
Скорення космосу зажадало колосальних засобів. За ціною не стояли. У цьому був не тільки науковий, але і військовий інтерес. Вірили, що недалеко той час, коли радянські космонавти як привітні хазяїни будуть зустрічати в далекому космосі посланців інших країн, у тому числі і США. Здавалося, Радянський Союз надовго і міцно став лідером науково-технічного прогресу людства.
Вражаючими для радянських людей, для усього світу стали введення в експлуатацію першого атомного криголама "Ленін", відкриття Інституту ядерних досліджень. Безумовно, це були великі події. Але нічого тоді не говорилося про небезпеки, що несе масове освоєння ядерної енергії, про необхідність найсуворішого дотримання технологічної дисципліни, підвищення рівня безпеки на ядерних об'єктах. Не довідався радянський народ і про аварію в м. Киштим біля Челябінська, у результаті якої відбулося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінилися, понад десять тисяч сільських жителів були відселені з радіоактивної зони, хоча десятки тисяч сільських жителів продовжували там жити ще довгі десятиліття.
У 1957 році починають починатися спроби реформ керування народним господарством. Що існували сверхцентралізовані галузеві міністерства, на думку Хрущева, були не в змозі забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні керування - ради народного господарства. Сама по собі ідея децентралізації керування економікою для такої величезної країни спочатку зустріла позитивні відгуки. Однак у характерному для адміністративно-командної системи дусі ця реформа підносилася її авторами як чудодійний однохвилинний акт, здатний докорінно змінити економічну ситуацію в країні: зруйнувати відомчу монополію, наблизити керування до місць, підняти їхню ініціативу, збалансувати економічний розвиток республік, регіонів, зміцнити усередині їхні господарські зв'язки, у підсумку - прискорити економічний розвиток. Керування ж оборонною сферою економіки залишалося централізованим. Сумніви, що малися, щодо реформи не висловлювалися, оскільки вона виходила від самого Хрущева.
Варто сказати, що організація совнархозів дала деякий ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривалися сотні дублювавших один одного дрібних виробничих підприємствах різних міністерств. Площі, що вивільнилися, були використані для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960рр було введено в лад у три рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, чим у попередню п'ятирічку. Відбулося істотне скорочення адміністративно-управлінського персоналу на виробництві.
Однак кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку совнархозів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла, та й не могла дійти, тому що не була навіть зорієнтована на це. Незадоволені були і вищі господарські керівники міністерств у столиці, що втрачали чималу частину своєї, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія ці кроки Хрущева підтримала.
Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного працівника в результатах своєї праці були проведені зміни в нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення робітників, працювавших на основі відрядної оплати, і ріст числа „повременщиков”. І без того невисокі матеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазово повторювані з високих трибун, про ріст заробітної плати приводили до того, що робітники в масовому порядку стали подавати заяви про те, що "заробітна плата повинна бути підвищена усім без винятку, як це говорив Хрущев". Стала одержувати поширення "выводиловка", тобто припасування заробітної плати до визначеного рівня.
Усе більш активну роль стали грати моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад, як і члени бригад ДИП ("наздогнати і перегнати") на початку 30-х років, намагалися впровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя, проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Однак ідеалізм зачинателів, руху за комтруд досить швидко згас, зштовхнувши як з "грубими" потребами побуту, так і з тим, що почин був швидко зроблений бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, що зробила з нього чергову графу в таблиці соцзмагання.
Найбільший успіх цивільний сектор економіки мав на напрямку житлового будівництва. У СРСР масового житлового будівництва не вели, в інші періоди просто не будували житла. Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати окрему упоряджену квартиру для багатьох минулого майже не сбыточной мрією. Темпів, якими велося житлове будівництво в першій половині 60-х років, наша країна не знала не до, ні після цього періоду.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
