57884 (672179), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Поки Гордієнко гостював у Карла XII, російські полки під командою генерала Рене почали наступ на територію, підконтрольну запорожцям. Військ у росіян було багатенько, тож спочатку їм вдалося витіснити незначні гарнізони з кількох містечок. При цьому жорстокість росіян у ставленні до українського мирного населення не знала впину. В містечках Нехворощі, Маяки та інших, що опинялися в їхніх руках, вони вирізували мешканців усіх до єдиного! Козаки заприсяглися помститись ворогам. Під Сокілки Рене привів сім тисяч російських солдатів. Тут козаки й вирішили дати їм бій. Здобувши підтримку шведського генерала Крузе, що привів із собою тритисячний загін, вони оточили росіян і в лютому бою розгромили. Тільки драгунам пощастило пробитися з оточення, але понад півтори тисячі їх навіки зосталося під цим українським містечком.
Поки Гордієнко воював з росіянами на Орелі, до Січі підійшли війська російського генерала Яковлева. До них, несподівано для Гордієнка, приєднався полковник Гнат Галаган, який зрадив Україну і допоміг росіянам штурмом здобути Січ. Кошовий Сорочинський на цю пору перебував у Криму – вів переговори з ханом. Нечисленна козацька залога вистояти проти сили-силенної російських військ та козаків Галагана не змогла. Козаки билися хоробро, але Січ усе ж потрапила до рук ворога. А Гордієнко теж нічим не міг допомогти січовикам – бився в цей час під Полтавою.
Кінець полтавської трагедії відомий. Гордієнко відійшов разом зі шведами та Мазепою аж до Бендер. Там, за кордоном, від козаків, що проривалися з України, він дізнавався про жахливі репресії, що їх чинили росіяни проти українського населення та козаків; про те, що тисячі козаків та цивільних осіб росіяни силоміць погнали на будівництво, каналів кудись у район Петербурга та Ладоги. Отже, традиції винищення українців на «біломорбалтійському каналі» започаткувалися ще в ті часи. Та багатьом козакам щастило втікати від цих репресій, і незабаром близько 8 тисяч їх зібралося в гирлі річки Кам'янки, тобто в турецькій частині України.
Зрештою, Гордієнкові не лишалося нічого іншого, як і собі податись до Кам'янки. Це дуже підбадьорило козаків, і навесні 1711 року він знову стає кошовим отаманом. Відтак, з'явилася збройна сила, з якою можна було виступати проти росіян. Тим паче, що й нагода трапилася: гетьман Орлик перейшов з військами Дністер і взяв напрямок на Білу Церкву. Як і під час російсько-шведської війни, Гордієнко не уникав самостійних бойових дій. Ідучи на з'єднання з військами Орлика, він громив окремі російські підрозділи, нападав на обози, а головне – піднімав населення Правобережжя на боротьбу проти росіян.
Неподалік Лисянки об'єднані війська Орлика і Гордієнка мусили ставати до бою з військами генерального осавула Бутовича. Звідки він узявся? Прибув на Правобережжя за наказом гетьмана Скоропадського. Але сподівань не виправдав: не лише втратив значну частину свого війська, а й сам потрапив у полон. Згодом були ще бої під Каневом та Богуславом, і в них отаман Гордієнко знову показав свій талант полководця.
Та ось настала пора брати в облогу Білу Церкву. Можливо, й тут було б усе гаразд, якби не зрада татар. їхні загони несподівано рушили до Криму, грабуючи всі населені пункти, які тільки траплялися їм на шляху. Отже, Гордієнко мусив знімати облогу та відходити до Дністра, бо на допомогу гарнізонові Білої Церкви поспішали набагато чисельніші російські війська.
Цікаво, що навіть опинившись на правому березі Дністра, в Молдові, козаки Гордієнка не припинили боротьби проти росіян, діючи на всіх його комунікаціях. Сюди – на покару – скерував свою армію імператор. Дійшов аж до Пруту. Але тут його військо оточили турки, а самому цареві загрожував полон. Відкупився Петро І від нього тільки великими грошима і договором, за яким відмовлявся від Азова та ще кількох міст північного Причорномор'я.
Гетьман Орлик сподівався, що султан зажадає від росіян звільнити від своєї присутності й Лівобережну Україну. Щоб активізувати таку позицію, до Стамбула вирушила делегація, до складу якої увійшов і кошовий Гордієнко. Але ця дипломатична місія успіху не мала. Повернувшись в Україну, Гордієнко з вірними йому козаками опанував пониззя Південного Бугу і навіть почав призначати своїх полковників на Правобережжі Дніпра. Його загони підступали аж до Корсуня та Чигирина. Проте, опинившись між трьома імперіями – турецькою, російської і польською – він уже не мав сили відродити незалежність хоча б якоїсь частини України, та повернути до життя запорозьку козацьку республіку.
Був період, коли Кость Гордієнко з політичної арени зник. Чим він займавсь у цей час, невідомо. Але 23 травня 1728 року на Січі, що розташувалася тепер в урочищі Олешки поблизу Дніпра, відбулася Рада, на якій козаки знову, вже вкотре, обрали його кошовим отаманом. Здавалося б, можна починати все спочатку. Але сталося непередбачене. Вже другого дня до Олешківської Січі прибули козаки, які отаборились у районі колишньої Чортомлицької Січі, напали на кошового та його старшину, закували всіх у кайдани і повезли до Чортомлика. Може, хотіли таким дивним способом об'єднати обидві Січі та ліквідувати розкол у козацьких лавах? Ні. Ці козаки вважали гордієнківців запроданцями, закидали їм, що, перебуваючи на території, підконтрольній туркам, вони нібито служать бусурманам, а треба, як запевняв їхній кошовий Іван Гусак, служити російському цареві.
Однак виявилося, що російський уряд брати запорожців під свою опіку не хоче. Таким побитим січовики опинились у якомусь міждержавні. Довго існувати так вони не могли. І збунтувались тепер уже проти Гусака, що завів їх у непевне становище. Погрожували йому навіть козацькою розправою, і він із Січі втік. Натомість товариство звільнило з-під арешту Гордієнка і знову висвятило в кошові.
Перше, до чого вдався Гордієнко, то це поїхав до Бахчисарая і переконав хана, що козаки тепер мають намір жити з кримчаками в злагоді, і домовився, що відродить Січ у гирлі Кам'янки. 1730 року вона там і постала. Що сподіялось далі між ним та козаками, невідомо, але наступного року кошовим цієї Січі був Іван Малашевич. А 4 травня 1733 року Кость Гордієнко, «останній лицар Запорожжя», помер. Поховали його з великим жалем і військовими почестями на козацькому кладовищу поблизу Січі.
Його слава, його талант і відданість козацькій справі ще довго надихали нові покоління запорозьки. Кошовий отаман Запорізького Козацтва Кость Гордієнко.
Костя Головко-Гордієнко народився на Полтавщині. Спочатку козакував у Полтавському курені Запорозької Січі. На початку 1702 року його було обрано кошовим отаманом. Як тільки його обрали кошовим – він зайняв рішучу антиросійську позицію.
Та опозиція кошового Гордієнка мала свою особливість. Вона полягала в тому, що категорично виступаючи проти російської колонізації, він водночас не був прихильником ні Польщі, ні Туреччини чи Криму, вважаючи, що Україна сама здатна вибороти собі незалежність. Ясна річ, використовуючи вигідні міжнародні фактори та війська тимчасових союзників. Саме такими «тимчасовими союзниками» і поставити перед ними шведські війська, що з’явилися незабаром в Україні.
Походить він з давнього українського аристократичного роду Гординських. Немає сумнівів й в тому, що освіту він здобув у Києво-Могилянській академії. Адже загальновідомим є фактор, що коли запорозьке військо приєднувалось до армії Карла ХІІ, кошовий, на подив усього шведського офіцерства, вітав короля промовою, складеною за всіма канонами добірної латини. Так само відомо й те, що Гордієнко брав участь в укладенні першої української «Конституції П. Орлика».
Саме перед обранням Гордієнка кошовим, з’явився наказ Петра І спорудити в Кам’яному Затоні поблизу Січі фортецю, в якій мав стояти російський гарнізон. Дізнавшись про це, кошовий пише листа російському імператорові, в якому в ультимативній формі вимагає відмовитись від такого будівництва. Можна собі уявити, як знавіснів Петро І, коли йому прочитали, що «Військо запорізьке наказу про будування городу в Кам’яному Затоні слухати не буде, ламати камінь на будівництво того городу на землях Запоріжжя не дозволить, а як хто прибуде з московськими людьми той город будувати, то запорожці будуть він пише лист Петру І про те, щоб не було російських забудов на Січі. Гордієнко був набагато демократичнішим за Мазепу, захищав рівність прав усього люду України. Мазепа навіть Петру І писав на Костю Гордієнка за його самовпертість. Гордієнко зруйнував із козаками російські укріплення на Січі, і це був виклик Росії.
Петро І послав на Січ свого представника боярина Протасова з подарунком, та наказом бояринові прийняти від козаків присягу на вірність. Козаки є козаками. Вислухавши боярина та побачивши, що подарунки варті уваги, вони розсудили просто: присяги не складатимемо. А щодо подарунків, то не повертатися ж росіянам із ними назад до столиці.
Й ось тут дивним чином почали складатися взаємини між Мазепою та Гордієнком. Злякавшись, що Петро І може кинути проти України війська для придушення бунту непокірливих запорожців, гетьман пише імператорові листа, в якому відмежовується від політики кошового отамана. Ба навіть посилає своїх людей на Січ, щоб ті від імені гетьмана домагатись усунення Гордієнка з отаманства.
На наш погляд тут виразно дає про себе знати заздрість Мазепи, його ревниве ставлення до Гордієнка як до сильної особистості. Можна не сумніватися, що якби гетьманом України в описуваний час був не Мазепа, а Кость Гордієнко, він спромігся б згуртувати навколо себе гетьманських і запорозьких козаків, переважну більшість українського населення, й Україна мала б шанс здобути собі непідлеглість ще тоді, під Полтавою. Мазепа ж, як знаємо, про таке згуртування не подбав, і виступив проти росіян лише з невеликим загоном прихильників. Тобто, по суті, перехитрив сам себе. Прихильникам Мазепи пощастило на два роки усунути Гордієнка від керівництва і тим допомогти імператорові утвердитись на козацьких землях. Отже, роль гетьмана Мазепи в цих процесах, була, скажемо відверто, ганебною.
Мазепа і Гордієнко таки довго між собою ворогували. Отож можна уявити собі, як здивувався кошовий, коли в листопаді 1708 року раптом отримав листа від Мазепи. Що ж пропонував Мазепа? Не більше, не менше, як урятувати Україну від російської неволі, приєднавшись разом із ним до військ шведського короля Карла ХІІ.І все ж кошовому не забракло мужності, не з любові до Мазепи та шведів, – а з ненависті до політики російської імперії, і рушив запорізький кошовий Гордієнко на єднання війська Мазепи та Карла ХІІ.
До речі написав до кошового листа і Петро І – умовляв дотримуватись вірності йому, цареві-батюшці. Разом з листом Петра І надіслав козакам майже 15 тисяч червінців. Від червінців вони не відмовилися.
Майже одночасно Мазепа і Петро І написали листа кошовому Костю Гордієнку. В листі Мазепи до кошового Січі була критика дії царя і його оточенню і Кость Гордієнко приєднується до Мазепи, долаючи свої амбіції. Сьогодні б так як би поступали українські правителі в Києві.
Росіяни відповіли тим, що почали силоміць загарбувати українські містечка по річці Орелі, намагаючись перетнути шлях запорожцям до військ короля і гетьмана. Отже, ще перед Полтавою розпочалась українсько-російська війна. Цікаво, що Гордієнка абсолютно не жахала могутність російської імперії. Всі його дії показують: його рішення вибити й витіснити росіян з України не захитає ніщо! В березі він зібрав біля містечка Перевалочної всі розпорошені загони, послані перед тим на Кодак та в інші місця і провів раду. Рада одночасно ухвалила: йти на з’єднання зі шведами і разом з ними виступити проти росіян.
Але, на відміну від Мазепи, кошовий Гордієнко не чикав, поки підійдуть шведи. Він навально вдарив на Царичанку. І хоч сил під своїм командуванням мав небагато, зате складались вони з досвідчених вояків-запорожців, – тож дощенту розбив тритисячний загін російських драгунів. Понад сто з них захопив у полон. Командувач російських військ фельдмаршал Меншиков аж знeтямився од цієї перемоги і заходивсь у негайному порядку зміцнювати гарнізони в містах по Орелі. Але Гордієнко розгромив росіян також під Келебердою і, скориставшись зі страху та розгубленості, що запанували серед російських генералів, почав вибивати їхні війська з міст і сіл не тільки по Орелі, а й по Ворсклі. Тобто, йдучи на з’єднання з Карлом ХІІ, кошовий Гордієнко вже, по суті, очистив значну територію Лівобережної України від російських військ. Скрізь, де він з’являвся, до нього приєднувались загони місцевих повстанців, які вже самі громили окремі російські підрозділи та обози. Єдина проблема, що поставала перед цим військом, – воно було не гаразд озброєне, не мало, зокрема, достатньої кількості гармат і рушниць.
Зустріч Мазепи з Гордієнком відбулася у ставці гетьмана в Диканьці. Кошовий прибув туди уже зі славою багатьох перемог, прибув як полководець. І згідно з чином повівся. Поцілував, за традицією, гетьманський бунчук, підкреслюючи цим свою прихильність до гетьмана, але просто у вічі відверто заявив: буде з гетьманом лише в тому разі, якщо той приєднається до Карла ХІІ не з «персональної користі», а задля «визволення од московської влади». Потім обидва рушили до Великих Будищ – на зустріч із королем Швеції. Карл ХІІ прийняв їх з усіма можливими почестями. У місці Деканьці відбулася зустріч Гордієнка з Мазепою і вироблена тактика на переговори з Карлом ХІІ, який гарантував Україні незалежність. Гордієнко радив Карлу ХІІ ще в березні прибути під Полтаву, взяти її і йти на Запоріжжя. Проте Карл ХІІ не прислухався до пропозицій кошового і це стало в подальшому фатальною помилкою.
Поки Гордієнко гостював у Карла ХІІ, російські полки під командою генерала Рене почали наступ на територію, підконтрольну запорожцям. Жорстокість росіян у становленні до українського мирного населення не знала меж. Полковник Гнат Галаган, який зрадив Україну і допоміг росіянам штурмом здобути Січ. Кошовий Сорочинський на цю пору перебував у Криму – він переговори з ханом. А Гордієнко теж нічим не зміг допомогти січовикам – бився в цей час під Полтавою.
Коли Карл ХІІ ішов на Полтаву, а в подальшому на Січ, то російські війська грабували українські міста і села… Це обурювало українців. Розправа над жителями Батурина спонукала Костю Гордієнка іти на союз з Мазепою. Ще в березні 1709 року під містечком Царичанка запорожці розгромили російські війська під командуванням генерала Кемгеля. Козаки громили російські війська під Полтавою і очистили шлях Карлу ХІІ і Мазепі. Під Диканькою війська Мазепи і Гордієнко об’єдналися. Кость Гордієнко разом з військами отаборився біля Нових Санжар. Перехід полковника Гната Галагана на сторону Росі, і не послідовність кошового Січі – Петра Сорочинського (його він залишив за себе після походу до Полтави) внесли смуту у війська Костя Гордїєнка. Росіяни пограбували Січ і Петро Сорочинський подався на Крим.
Під час полтавської битви Гордієнко очолював лівий фланг шведської армії. Запорожці утримували позиції ще дві години після того, як закінчився основний бій на полі, і відійшли, коли до них пробився гонець із запискою від короля Карла ХІІ. Козаки допомагали шведам успішно відступити і переправитись через Дніпро. Петро І не простив цього козакам. 5 квітня 1710 року на козацькій раді в місці Бендерах народилася перша народна Конституція України, в складанні якої брав участь і кошовий отаман Кость Гордієнко. В свій час К. Гордієнко закінчив і Києво-Могилянську академію.
Після поразки під Полтавою Кость Гордієнко, Петро Сорочинський і майже всі козаки пішли на Січ. Із Мазепою пішла жменька козаків на Бендери. Чому Мазепа не пішов із Гордієнком і Сорочинським на Січ і в подальшому на Південь – залишається загадкою.
Гордієнкові не лишилося нічого іншого, які собі податися до Кам’янки. Це дуже підбадьорило козаків, і на весні 1711 року він знову стає кошовим отаманом. Відтак з’явилася збройна сила, з якою можна було виступити проти росіян. Тим паче, що й нагода трапилася: гетьман Орлик перейшов з військами Дністер і взяв напрямок на Білу Церкву. Як і під час російсько-шведської війни, Гордієнко не уникав самостійних бойових дій. Ідучи на з’єднання з військами Орлика, він громив окремі російські підрозділи, нападав на обози, а головне – підіймав населення Правобережжя на боротьбу проти росіян. На провесні 1711 року Гордієнко із запорожцями й Орлик із тисячами козаків і татар зробили відчайдушну спробу перемогти зло і визволити рідну землю. В своєму універсалі Орлик закликав визволяти рідну землю від загарбників і до своїх лав приєднав 40 тис. повстанців.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
