57749 (672097), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Одинадцять місяців тривала облога Флоренції. Плебейські маси, ремісники, селяни, які прийшли сюди з околишніх сіл, героїчно обороняли місто. У цій обороні брав участь і геніальний скульптор Микельанджело, який завідував будівництвом фортифікаційних споруджень. Уряд дістав кошти на утримання військ, продавши конфісковане ним майно зрадників і папську тіару, що перебувала у Флоренції; у багатіїв і духівництва були зроблені примусові позики.

Буржуазія, налякана радикальною політикою уряду, почала відходити від руху. У серпні 1530 р. Ферруччі був убитий, а його загін розгромлений імперськими військами. 12 серпня, незважаючи на героїзм народних мас, що захищали місто, виснажена голодом Флоренція впала. У ній остаточно затвердилися за допомогою Іспанії Медичі, які поширили своє панування майже на всю Тоскану і одержали титул герцогів.

В 1532 р. у стародавньому центрі шовкової промисловості – Лукке вибухнуло велике повстання плебейських мас міста – так зване повстання страччоні (straccioni-мотальники шовку). У цей період у Лукке у зв'язку з різким скороченням виробництва шовку значно погіршилося положення ткачів, і вони почали боротьбу зі скупниками шовкових тканин. Конфлікт швидко переріс у збройний виступ народних мас, які на якийсь час фактично опанували містом. Коли минув період розгубленості патриціату, його представники зібрали військо й 9–10 квітня 1532 р. здобули перемогу над народним ополченням, яке організовували повсталі. Пішли жорстокі репресії, багато учасників повстання були страчені. При владі в республіці міцно затвердився патриціат.

Широка змова з метою звільнення тосканських міст – Флоренції, Пізи, Сієни, Ареццо з-під влади Медичі й відновлення в них незалежних республік була організована в 1546 р. у Лукке. На чолі змови встав Франческо Бурла-Маккі, один з начальників міського ополчення. Він плекав план об'єднання тосканських міст у федерацію, звільнення міст Папської області, які повинні були приєднатися до цього союзу, і обмеження світської влади папи. Бурламаккі зв'язував, таким чином, зі своїм планом ідею об'єднання Північної й Середньої Італії, де він хотів встановити цивільну й релігійну свободу. Змова була видана герцогові Козимо Медичі, який звернувся до імператора Карла V. Бурламаккі був схоплений і страчений.

5. Завершальний період Італійських воєн

Італійські війни відновилися в 1536 р., чому передувало заняття імперськими військами Мілану після смерті герцога Ф. Сфорца. Французькі війська окупували П'ємонт і Савойю. В 1538 р. за допомогою папи Павла III між Францією й імперією було укладено в Ніцці перемир'я на 10 років. Вбивство на території Міланського герцогства двох французьких посланників, які направлялися до султана, виявилося приводом до наступної війни (1542–1544 рр.).

Франциск I заручився союзом з герцогом Клеве, королями Данії, Швеції, турецьким султаном; англійський король став на сторону імператора. В 1543 р. франко-турецька ескадра взяла Ніццу, у квітні 1544 р. французькі війська здобули блискучу перемогу над імперськими поблизу Черезоле. У цей же час імперські й англійські війська вторглись на територію Франції.

Мир у Крепі (вересень 1544 р.), підписаний імператором і французьким королем, повторював Камбрейський договір 1529 р. відносно територіальних домагань обох государів; крім того, обидві сторони зобов'язувалися звільнити території, захоплені ними з 1536 р., і домовлялися про спільні дії проти «невірних» (турків). В 1546 р. в Ардре був укладений мир між Францією й Англією.

Однак французькі королі не відмовилися від своїх експансіоністських планів. Відновили війни в Італії між Францією й імперією. В 1547 р. був вбитий герцог Парми (син папи Павла III), і герцогство було зайнято імперськими військами. Римський папа, який прагнув затвердити на герцогському престолі свого племінника з роду Фарнезе, викликав на допомогу французького короля. Це виявилося приводом для воєнних дій, що розгорнулися в 1551 р. між французькими й імперськими військами під стінами Парми й Мирандоли.

В 1553 р. за допомогою турецького флоту Франція відняла Корсику в Генуї (яка перебувала в залежності від іспанських Габсбургів). В 1552 р. при військовій підтримці Франції Сиєна домоглася незалежності, вигнавши зі своєї території іспанців. В 1554 р. Сиєну, обложену іспано-флорентійськими військами, захищав французький гарнізон Б. Монлюка, але у квітні 1555 р. змушений був її здати. У березні 1555 р. французькі війська окупували Касале в П'ємонті. У лютому 1556 р. в абатстві Восель між французьким королем і імператором було укладене перемир'я (по якому П'ємонт і Корсика залишалися у Франції). Але в тому ж році папа Павло IV, що перебував у ворожих відносинах з Карлом V, одержав від французького короля обіцянку ввести в Італію війська для вигнання іспанців. В 1557 р. французька армія, очолена герцогом Ф. Гізом, рушила до Неаполя. Іспанський король Филип II (на користь якого Карл V відмовився від Іспанії, Нідерландів, італійських володінь), на противагу французькій інтервенції в Італію, направив з Південних Нідерландів на територію Франції іспанську армію на чолі з герцогом Савойським (володіння якого були окуповані французами); під погрозою виявився Париж. Розгром французьких військ у Сен-Кантена (серпень 1557 р.) змусив перервати французький похід в Італію.

Після цього іспанці під командуванням намісника Нідерландів герцога Филиберта Савойського вторглись у Францію. Вони прагнули не допустити з'єднання двох французьких армій, однією з яких командував герцог Лотарингії де Гіз, а іншою – маршал де Терма. 13 липня 1558 року поблизу укріплення Гравелин, розташованого в місці впадання ріки Аа в Північне море, відбувся бій між армією де Терма, що нараховувала 8,5 тисячі чоловік, і 10-тисячним загоном Егмонта. В обох арміях боролися німецькі ландскнехти. Де Терма розташовував також французькою, а Егмонт – фламандською й іспанською пехотами. Позиція де Терма, що прагнув піти з награбованим у Фландрії видобутком у міцність Кале, була невдалою, оскільки шлях до відступу йому перекривала ріка Аа. Іспанські війська в Гравелина перепиняли йому шлях до Кале.

Іспанська кіннота під командуванням Егмонта прорвала оборону французів. З моря позиції де Терма обстрілювали 10 кораблів англійців – іспанських союзників. Французька армія, що втратила 2 тисячі чоловік убитими, була розсіяна. Маршал де Терма потрапив у полон.

Після цієї поразки і завдяки повному фінансовому виснаженню Франції й Іспанії змусило їх піти на укладення Като-Камбрезійського мира 1559 р., який знаменував собою кінець французької експансії в Італії. Релігійні війни, що почалися у Франції, змусили французьких королів надовго відмовитися від спроб завоювати Італію, Вони відновилися тільки в середині XVII століття

Італійські війни зіграли відому роль у розвитку військового мистецтва: вперше знайшла широке застосування ручна вогнепальна зброя, артилерія.

6. Політична карта Італії після миру в Като-Камбрезі

Відповідно до умов мирного договору 1559 р. у Като-Камбрезі у Франції залишилася в Італії лише одна невелика область – маркграфство Салуццо. За Іспанією були визнані Міланське герцогство (яке включало всю Ломбардію), Неаполітанське королівство (яке з 1504 р. було об'єднане із Сицилією й називалося також Королівством обох Сицилії) і Сардинія. Таким чином, більша частина Італії перетворилася у володіння Іспанії, остаточно закріплені за останньою за умовами цього перемир’я. Деякі дрібні італійські держави, що підтримували під час воєн Іспанію, одержали територіальні збільшення за рахунок сусідів: герцогу Савойському була повернута більша частина П'ємонту, герцог Мантуї одержав маркграфство Монферрат.

Іспанія, що переслідувала в Італії загарбницькі й грабіжницькі цілі, не могла, та й не бажала сприяти перетворенню Італії в єдину державу. В Італії продовжувало існувати безліч держав, які у своїй більшості знаходилися у васальній залежності від Іспанії. Італійські війни поглибили занепад економіки країни, оскільки вони супроводжувалися масовим руйнуванням продуктивних сил. Вони поклали початок її поневоленню іноземними завойовниками.

Список використаної літератури

1. Всемирная история. Энциклопедия. // Том 4. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1958;

2. Документы по истории внешней политики Франции. 1547–1548. – М. – Л., 1963;

3. Егер О. Всемирная история в 4-х томах. – Т. 2. Средние века. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2000. – 696 с.;

4. История Европы. – Т. 2. Средневековая Европа. – М.: Наука, 1992. – 808 с.;

5. История Италии. – Т. 1. – М., 1970. – Гл. 10.

Характеристики

Список файлов реферата