Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У військових силах УІІР отримали розвиток нові, ще невідомі в історії способи ведення-бойових дій. Більшість армій того часу у війні використовували наступ на ворсі а суцільним фронтом на тисячі кілометрів. Українська армія проявляла надзвичайну рухливість, мобільність, манев­реність, завдяки наявності невеликих військових підрозділів (загонів) на всій фронтовій території. Одним із головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані потя­ги, бронемаінини, під прикриттям яких на глибині в декілька кілометрів оперувала піхота, кіннота. Першими в оій всту­пали бронепотяги, бронемашини, за ними розгорталась в бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався із бронепотяіу. броневагонів, укріплених спеціальними брусами, металом та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими польовими гармати ми. Бронемашини були озброєні кулеметами, а інколи гарматою. Вони використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку тощо. Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені, які об'єднувалися по 3-5 у бригади. Зброя була трофейною, зарубіжного зраз­ка (австрійська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе, пізніше їх почали називати “Максимами". Деякі сотні мали відділи мінометів та піхотних гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4-5 артилерійських батарей, які мали кожна по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійські 78 мм російські 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) складався з 200 літаків та сотні по їх ремонту. Він поділявся на окремі сотні (10-12 літаків). Це були німецькі та французькі машини. Вони виконували розвідку, нищили військові об'єкти, ворожі літаки.

Кіннотники були озброєні шаблями і короткими і ніш тівками. Кожна кінна сотня мала крім того відділення леї ких кулеметів. В Українській Галицькії Армії були її допоміжні військові підрозділи: господарські, командні, польові ві жандармерії тощо. Нове поповнення навчалося при військових частинах в окремих навчальних і рунах.

Бійці Придніпрянської армії не мали однотипної форми одягу, а носили пласт або ж трофеійні одяг та взуття. Дещо краще це питання було організовану УГЛ. Військотій мундир бійців УГЛ був подібним до австралійського. Являв собою коротку блузу (піджак) зі стоячовикладним коміром. на якому була суконна петлиця різного кольору, залежно від роду військ, із зубчаткою. Зубчатка командирів відрізня­лась від інших золотистими шнурками, підкладками. Відзна­ки посад були нашиті на рукаві збірними стрічками різної ширини й кількості. Піхотинці носили штани в обмотках і черевики, кіннотники і артилеристи ходили в чоботях. Воя­ки мали короткий плащ і округлу шапку з м'яким дном і окопом, забарвленим відповідно до роду військ.

4. Діяльність Української Повстанської Армії /УПА/

Маловідомою до сьогодні є історія УПА. Ще до початку війни з Німеччиною організація ОУН поділяються на 2 фракції: ОУН під керівництвом Степана Бандери (бандерівці) та ОУН під керівництвом Андрія Мельника (мельниківці). Члени організації С.Бандери (ОУН-Б) були прихильниками революційної боротьби за визволення України силами власного народу, без орієнтації на Німеччину та інші держави. До цього їх привело розчарування політикою Гітлера, і особли­во - щодо Карпатської України. Метою ОУН-Б було скористатися знесиленням ворогів (СРСР і Німеччина) для п будови соборної держави.

Мельниківці (ОУН-М) були схильні до боротьби проти СРСР спільно з Німеччиною. Боротьба за лідерство між цими двома фракціями завдала певної шкоди українській незалежності. Напередодні нападу на СРСР у німецькій армії з числа українців, що проживали на зайнятих німцями територіях, було сформоване українське збройне з'єднання близько 600 чоловік (підрозділи „Нахтігаль" та „Роланд"). Німці їх вико­ристовували в деверсійних цілях проти СРСР. ОУН-Б спо­дівалася, що вони стануть основою майбутньої української армії. Проте німці цього не допустили, а використовували ці підрозділи у своїх цілях. А тому ОУН-Б, переорієнтувавши частину бійців „Нахтігаль” без узгодження з Берліном ЗО червня 1941 р. захопили м.Львів і проголосили акт про віднов­лення Української держави. Німці агресивно відреагували на це. Було зварені товано і відправлено у концтабір до Німеч­чини С.Бандеру і його однодумців, близько 40 провідних членів ОУН гестапівці розстріляли Незважаючи на це, ОУН без згоди німців на захоплених фашистами територіях починає створювати адміністрації з національне свідомих українців; нерідко в селах відкривали­ся українські школи, церкви тощо. З'являються в цей час і перші партизанські загони українських націоналістів на Поліссі, Волині. У кінці 1941 р. з цих загонів формується нерегулярна військова частина „Поліська Січ" (керівник Та­рас Бульба-Боровець). За непідкорення німцям останні роб­лять спробу .Поліську Січ" розформувати. З цього моменту військове формування поповнюється новими членами ОУН, подується в ліси і стає на шлях партизанської боротьби з німцями та більшовиками Наприкінці 1942 р. всі загони ОУН і підрозділи Т.Бо-ровця об'єднуються в УПА. Головнокомандуючим розши­рених сил УПА стає український офіцер Роман Шухевич. УПА поділяється на чотири групи: Північ, Захід, Південь, Схід, які діяли майже у всіх регіонах України. Бойовою оди­ницею УПА був курінь, який мав 3-4 сотні по 130-200 бійців кожна. В апогеї своєї сили /кінець 1943 - початок 1944 рр./ чисельність УПА за деякими даними сягала 40 тис. чоловік. У порівнянні з іншими підпільними рухами окупованої німцями Європи, УПА була унікальна тим, що практично не отримувала чужоземної допомоги, їй допомагало насе­лення, а особливо Західної України.

Озброєння вояків УПА було частіше всього трофейним: німецьким, польським, залишеним російськими бійцями під час відступу. Нове поповнення УПА отримувало військову підготовку у трьох підпільних військових школах: школі офіцерів /старшин/ у Великих Мостах, підофіцерів /підстар­ший/ у Клевані /Волинь/ та Поморянах /Галичина/. Крім цього па Волині, Поділлі діяли різні військові курси. На північному заході України, у лісах, проводилися тренуван­ня, навчання збройних груп. З серпня 1943 р. у складі УПА діяли невеликі інтерна­ціональні загони воїнів /італійці, румуни, німці, угорці та інш./, що дизертирували зі своїх армій. З лютого 1943 р. УПА активізує спою боротьбу як проти радянських парт­изан, так і проти німців. Праги німців ця боротьба стає де­далі сильнішою. УПА звільняє військовополонених з та­борів /Луцьк, Ковель, Ківерці/, українських в'язнів з німець­ких тюрем /Дубно, Луцьк, Ковель/ , захоплює завод боєп­рипасів в Оржеві, продовольство, що відправлялося до Німеччини тощо. Як і радянські партизанські загони, заго­ни УПА практикували рейди по тилах німців, влаштування засідок, диверсій, наскоків тощо. Були випадки, коли такі дії проти німців координувалися партизанами. У квітні 1943р. воякам УПА вдалося звільнити від німців багато Районів Волині. Проти УПА була кинута дивізія, що скла-Далася з одного німецького полку СС і двох угорських полків. Загони УПА діяли на Поділлі, Київщині та інших регіонах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань: осередків, самооборонних кущових відділів. Крім бойових дій, вони вели широку політико-про-пагандиську роботу серед населення, закликали до бороть­би з ворогами українського народу, до його об'єднання в соборну українську державу. Через формування УПА прой­шли школу боротьби близько 700 тис. добровольців. Разом з тим, УПА виступала не тільки проти фашистів та більшовиків, а й допускала певні конфлікти з поляками на змішаних україно-польських землях Волині, Поліссі, Холмщини. Мала місце кривава боротьба УПА з підпільною польською націоналістичною організацією -Армією Крайовою. Остання прагнула зберегти контроль над українськими землями, що входили до Польської дер­жави. Спровокована бойня між загонами УПА і Армії Крайо­вої стала джерелом ненависті між українським та польським населенням. Відбувалися і сутички між УПА та партизан­ськими загонами, які воювали проти спільного ворога -гітлерівців. Мали місце сутички УПА із частинами Черво­ної Армії. Гинули ні в чому не винні люди. Так, 29 лютого 1944р. при виїзді до військ одним із загонів УПА був важь поранений командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії Ватутін М.Ф., війська якого звільнили столиц України та блискавично провели в лютому Корсунь-Шевченківську операцію. Від цього поранення Ватутін згодом помер у військовому шпиталі м.Києва. Великих людських, моральних і матеріальних втрат зазнав український народ в період післявоєнної боротьби з військами державної безпеки і МВС СРСР, які точилася до 1951 року.Зараз, у спробах переосмислення історії , приходимо до розуміння того, що цей період є особливим, переломним у тривалому, історичному про­цесі формування незалежності України. Участь ук­раїнського народу в антигітлерівській коаліціі, його великі людські жертви, колосальні матеріальні збитки сприяли по­глибленню національної свідомості, як у радянській, так і V національно-патріотичних формах, розуміння його місця серед інщих народів, а відтак, поступовому реальному напов­ненню державницького потенціалу України, навіть в умо­вах жорстокої централізації унітарної країни, якою був Ра­дянський Союз. Велика заслуга українського народу в боротьбі за свою незалежність і свободу. Україна вийшла з 2-ї світової війни у новій якості: насамперед, вона вперше у своїй історії ста­ла соборною, ввібравши до свого складу всі українські землі, Крім того, Україна також вперше була введена в систему світової співдружності, набула статус суб'єкта міжнародного права, члена міжнародних організацій. У той же час вона залишалася у складі СРСР як союзна респуб­ліка, яка не мала фактичного виходу на міжнародну арену. Драматичною була доля українського народу, що праг­нув до своєї державності у роки 2-ї світової війни. Саме на території України відбулось найбільш жорстоке зіткнен­ня двох тоталітарних систем світу: сталінізму і гітлерізму. Українці, які віками прагнули до миру, до свободи, були в черговий раз розділені на різні, а то й ворожі табори, гру­пи. Заради національного спасіння, миру наші діди та пра­діди в лавах Червоної Армії, Української Повстанської Армії, партизанських загонів боролися проти сірого спільного ворога - гітлерівців. Метою боротьби було ство­рення міцної та квітучої української держави. А тому 22 жовтня 1993 р. Верховна Рада України приймає Закон „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якому говориться, що „вояки УПА, інших військових фор­мувань, які брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у 1941- 1945 рр. і які не вчинили злочину, та ті вояки, які реабілітовані - віднесені до учас­ників бойових дій, і користуються пільгами, що встанов­лені державою для учасників Великої Вітчизняної війни".Трагічна історія визвольної боротьби українського на-Роду за свою незалежність, державність, створення своїх національних Збройних Сил, повинна стати добрим уроком Для майбутніх воїнів, молодого покоління України.

5. Партизанський рух на окупованій Україні

У перший рік війни партизанський рух носив малоорганізований характер. Партизанські групи були малочисельними, погано озброєними. Утворювалися вони в основному у лісостеповій смузі України офіцерами Червоної Армії, що втекли з оточення, полону, радянськими активістами, їх поповнювало і всіляко підтримувало населення України. Перші виступи проти фашистів не мали організованої військової сили, носили епізодичний характер. Тільки з сер­пня 1942 року, з початком діяльності спеціальної партизан­ської групи полковника Д.Медвєдєва, розпочинається ма­совий партизанський рух в Україні. Створюються сильні партизанські з'єднання, загони під командуванням С.Ковпака, П.Верілигори, О .Сабурова.

Наприклад, партизанський загін під командуванням О. Сабурова восени 1942 р. здійснив важкий і великий рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Кілька соткіло-метрову відстань 7 загонів і 2 спецгрупи (артилеристи і ав­томатники) сабурівського з'єднання подолали протягом місяця, форсувавши при цьому Десну, Дніпро і Прип'ять. Тільки в дні рейду загони нартизанів-еабуровців разгромилн великі фашистські гарнізони в шести райцентрах, зруйнува­ли 29 залізничних і шосейних мостів, провели широку по­літичну роботу серед населення, внаслідок чого особовий склад з'єднання зріс наприкінці походу до 2700 бійців. Сабурівці. спільно з ковпаківцями, з допомогою місцевих за­гонів Житомирської і Ровенської областей, а також білорусь­ких партизанів утворили в Поліссі вільній від фашистів край, який охоплював 14 районів з населенням 200 тис. чоловік.

Дії радянських партизанських загонов в Західній Укрїні не знайшли такої підтримки, як у її східній і центральних частинах. Там значно більший вплив мали загони ОУН.

Головною мстою партизанської війни було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова",шляхова" війна). Це сковувало, послаблювало німецькі війська, збільшувало напруженість, безладдя у їхньому стані. Партизанські заго­ни практикували і тактику рейдів зі своїх „партизанських домівок". Так, у 1943 році був здійсненій Карпатськнц рейп С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї головної мети - зніщення нафтових промислів Прикарпаття, але справив ве­лике враження на все населення України, продемонстрував здатність українського народу вести героїчну боротьбу з ворогом.

Зброю, боєприпаси народні месники отримували з „Ве­ликої землі", поповнювали за рахунок німецьких трофеїв. Продуктами, одягом, взуттям партизанам допомагав народ України. У партизанських з'єднаннях, загонах військові підрозділи поділялися на зразок Червоної Армії. Там же були й навчальні підрозділи, де готувалося з військової справи поповнення.

Збройну боротьбу з фашистами вели 60 з'єднань і біля 2-х тис. партизанських загонів, в яких билися півмільйона парт­изанів різних національностей. Сила і могутність підпілля і партизанського руху була в тому, що його міцно підтриму­вав весь український народ. За героїчну боротьбу 63,5 ти­сячі партизан і підпільників відзначенеє урядовими нагоро­дами, 95 - удостоєні звання Героя Радянською Союзу.

6. Озброєння, бойова техніка і організаційне будівництво Радянських

Збройних Сил у роки війни

Під час війни розвиток видів та родів військ йшов двома напрямками: модернізації зброї, бойової техніки й організа­ційних форм шляхом створення нової зброї, бойової тех­ніки та принципово нових форм організаційного будівництва.

Збройні Сили СРСР у своєму складі мали такі види: Су­хопутні війська, Військово-повітряні сили. Військово-мор­ський флот, війська протиповітряної оборони країни тільки започатковувалися як вид Збройних Сил.З другою боку, вони за час війни збільшилися в З рази, а питома вага їх в системі ЗС зросла з 3,3- на початку війни, до 4,3 відсотка у кінці війни.

Сухопутні війська являли собою найбільш чисельний вид Збройних Сил. Питома вага їх в системі Радянських ЗС скла­дала від 80 до 87 відсотків. У своєму складі вони мали такі роди військ: стрілецькі, артилерійські, бронетанкові, меха­нізовані та кавалерійські, а також спеціальні війська.

Характеристики

Список файлов реферата