57708 (672076), страница 2
Текст из файла (страница 2)
А. СРБ в праці "Політична історія чеського народу від 1861 р. до приходу міністерства Бадені в 1895 р." та З. ТОБОЛКА разом з К. КРАМАРЖЕМ в книзі "Історія чеської політики нового часу", які були видані наприкінці XIX - на початку XX ст., складний процес розвитку чеської нації в ІІ половині XIX ст. розглядали як діяльність політичних лідерів.
Й. ПЕКАРЖ (1870 - 1937) - видатний учений, прихильник консервативної концепції національної історії, учень Голла. Відмовився від оцінки періоду після 1620 р. як "епохи темряви", заперечував революційний бік гуситського руху та його прогресивне значення. Підкреслював занепад чеського суспільства в період станової монархії, що обумовило, на його думку, неминучість поразки повстання 1618-1620 рр. В його трактовці гуситський рух мав націоналістичний характер, розглядався як лише національно-релігійний рух, позбавлений соціального забарвлення.
В праці "Історія вальдштейнівської змови" з психологічних позицій висвітлював діяльність Альбрехта Валленштейна під час тридцятилітньої війни. В дискусії про суть чеської історії, що відбувалася на межі XIX та XX століть, виступив проти концепції Т.Г. Масарика про пріоритет в ній релігійних ідей.
В працях про часи раннього середньовіччя відкинув теорію про специфічний слов'янський характер та слов'янське походження громади - задруги, підкреслював подібність державного і суспільного життя чехів та німців. Ці праці були просякнуті ідеями космополітизму та клерикалізму. Сучасники оцінили їх негативно.
В двотомнику "Книга про замок Кост" змалював широку панораму життя феодального маєтку, дослідив як в ХVП-ХVШ ст. зростали податки, погіршувалося становище селян. Намагався довести, що період після 1620 р. не був часом економічного занепаду. Доповненням до цієї праці була робота "Чеські кадастри.1654-1780", яка складалася з документів, зокрема про збирання податків з селян, про політику Габсбургів, спрямовану на економічне підкорення чеських земель.
Після утворення незалежної Чехословацької республіки продовжував активну діяльність. Впливав на формування історичної свідомості суспільства як автор підручників з історії. .
В чотиритомнику "Жижка та його час" використав непрямі джерела, щоб мати змогу критикувати гусизм. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. оцінював гуситський рух як першу велику революцію в ім'я загальнолюдського прогресу, яка була незрівняною в Центральній Європі за силою, піднесенням пафосом. Вбачав в призмі соціалістичний та демократичний зміст. Проте згодом, обмежив гусизм лише національно-релігійним змістом, причиною його вважав чесько-німецькі суперечності і боротьбу за виправлення церкви. Суть гусизму вбачав в національному моменті. Гусизм досяг мети - підірвав позиції німецького елементу серед духовенства та чеських містах.
Висловлювався проти прославлення істориками гусизму, тому, що це означало прославлення заколоту проти держави і суспільства. На думку Пекаржа, гуситська революція послабила чеський народ і державу, розколола суспільство на гуситську більшість і католицьку меншість, перешкодила розвитку Чехії, розірвала її зв'язки з Європою. Відповідальність за подальший розвиток країни покладав на таборитів, засуджував їх радикалізм, який в 1620 р. не дав змоги досягти угоди з католицькою церквою і призвів до спустошливих воєн.
Досліджував події ХVП-ХVШ ст. за схемою в основу якої покладено католицизм і апологію шляхти. Її діяльність оцінював лише позитивно. Ідеалізував політичну систему Австро-Угорщини, відповідальність за всілякі утиски переносив з династії Габсбургів на виконавців. В монографії "Біла Гора", її причини та наслідки" виклав своє розуміння поразки чехів у битві біля Білої Гори. Поразка, втрата незалежності, контрреформація не означали занепаду. Всіляко перебільшував роль католицизму та "німецького елементу" в розвитку чеських земель. За виключенням візантійського впливу у стародавній період чеська історія була результатом впливу Західної Європи. Риси концепції Пекаржа - антидемократизм, апологія католицизму, впливу Заходу, негативна оцінка революцій в історії, - були використані після 1938 р. німецькими окупантами та колабораціоністами.
Т.Г. МАСАРИК (1850-1937) - мав визначальне значення на розвиток історико-соціологічного напрямку.
В 1883 р. об'єднав навколо себе гурток молодих вчених, почав видавати часопис "Атенеум", в якому заперечувалася вірогідність Краледворського та Зеленогірського рукописів. Масарик розглядав історію крізь призму політичної боротьби. Праці - "Чеське питання", "Ян Гус", "Наша нинішня криза" та інші, - мають філософсько-соціологічний характер. Як послідовник давньогрецького філософа Платона, Масарик розглядав історичний світ як недосконале відбиття якогось ідеального прообразу. Суть чеської історії вбачав у досягненні гуманістичного ідеалу в якому поєднувалися б гуманізм та релігійність. Перебільшував роль релігійних уявлень в житті суспільства та інтерпретував історичний процес в релігійному дусі.
В чеській історії бачив дві тотожні епохи - чеську реформацію ХVП ст. та національне відображення XIX ст. між ними існував період контрреформації, який знищив суть "чеського гуманізму". Втіленням його була діяльність Громади чеських братів.
В праці "Карел Гавлічек" Празьке повстання 1848 р. вважав помилкою, негативно оцінював його керівників. Проповідував необхідність релігійно-морального самовдосконалення, оновлення чеського суспільства. Схвалював реформізм, соціальний лібералізм, класовий мир, національну єдність, виступав проти ідей марксизму та соціальної революції.
Окреме місце займає наукова діяльність Л. НІДЕРЛЕ (1865 -1944). Досліджував найдавніший період історії слов'янських народів, використовуючи широке коло джерел, зокрема археологічних. Знаходився під впливом позитивізму. Заперечував автохтонність слов'ян в Центральній Європі. В чотиритомнику "Слов'янські старожитності", в праці "Слов'янський світ" показав високий рівень культури стародавніх слов'ян та тісний зв'язок їх історії з розвитком всієї Європи. Уточнив кордони розселення слов'янського і неслов’янського населення в Центральній Європі.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ НАПРЯМОК чеської історіографії початку XX ст. репрезентував З. НЕЄДЛИ (1878 - 1962) - який починав свою наукову діяльність як позитивіст.
В основу власної концепції національної історії поклав такі принципи:
зв'язок, єдність між різними явищами суспільного розвитку;
розуміння історії як боротьби нового із старим, боротьби мас за краще майбутнє.
Вважав народ творцем історії, вирішальною творчою силою. Історичний прогрес відбувається завдяки боротьбі народних мас, революційним періодам в історії. На початку XX ст. опублікував праці про джерела та розвиток пісенної творчості гуситів - “Історія Гуситської пісні в Чехії", “Виникнення гуситської пісні", “Історія гуситських пісень в період гуситських воєн”. Розглядав, пісні як невід'ємну частину гуситського руху, втілення прагнень народу. Вперше в чеській історіографії обґрунтував тезу про тісний взаємозв'язок розквіту культури з піднесенням визвольного руху.
В статті “Суперечка про суть чеської історії" вказав на зв'язок історії з політикою, виступив проти релігійного розуміння історії Масариком. Гуситський рух слід розглядати як боротьбу чеського народу за своє визволення.
Специфіка руху полягала в тому, що релігійні гасла були лише одним з компонентів національної та соціальної програми гуситів. Гуситський рух мав революційний характер і був кульмінацією середньовічної чеської історії.
В 20-30 рр. XX ст. З. Неєдли поступово еволюціонізував від позитивізму до марксизму, на позиції комуністичної партії. Вказував на недоліки існуючого ладу незалежної Чехословацької республіки.
Критикував позитивізм школи Голла та історико-філософські погляди Масарика, вимагав пошуку закономірностей історичного процесу, а не фіксації історичних фактів.
В статті “Про національну історіографію" висунув вимогу визначити головні завдання історичної науки, з'ясувати співвідношення ролі народних мас та особи в історії. Вважав, що історію слід вивчати як історію соціальних низів, простого народу.
В 20-30 рр. XX ст. працював над багатотомними монографіями про Б. Сметану, Т. Масарика, В. Леніна, зображав їх діяльність на соціальному тлі епохи. Відзначав великий вплив Масарика на розвиток чеської науки. Після німецької окупації Чехословаччини емігрував до СРСР. Брав активну участь в діяльності Всеслов'янського антифашистського комітету, у виступах проголошував ідею слов'янської солідарності у боротьбі проти гітлерівської Німеччини.
Одночасно займався науковою та викладацькою (Московський університет) діяльністю, остаточно сприйняв марксизм в сталінській інтерпретації.
З липня 1945 р., - президент Чеської академії наук та мистецтв, з 1952 р. - президент Чехословацької академії наук. З 1945 р., - депутат Національних Зборів, з 1946 - член президії центрального комітету комуністичної партії Чехословаччини. В брошурі "Комуністи - спадкоємці традиційного чеського народу" (1946 р) про існування двох напрямів в національній історії - реакційної та прогресивної, революційної, демократичної. Визначав гуситський рух як велику народну національну революцію, післябілогірські часи як період занепаду, вважав, що саме народ, незважаючи на "епоху темряви", проклав шлях до національного відродження. Празьке повстання 1848 р. розглядав як найбільшу гордість чеської нації з часів гусизму.
Після утворення незалежної Чехословацької республіки в 1918 р. виникли сприятливі умови для розвитку чеської історичної науки. Зросла кількість центрів наукових досліджень. Ними, крім Кардового університету в Празі, стали новоутворені університет у Брно, Вища архівна школа, науково-дослідні, Державний історичний інститут, інститути археології Сходу, Слов'янський інститут. В Римі було створено чехословацький інститут історії, який займався вивченням документів, з архівів Ватикану, що стосувалися Чехословаччини.
Було утворено Чеську академію наук і мистецтв, наукове товариство "Пам'ятник національного відродження", яке досліджувало утворення незалежної держави.
Австрія передала всі архіви, які стосувалися Чехословаччини. Було створено національну систему архівних установ. Розширилася мережа видань спеціалізованих історичних часописів.
В 1935 р. було створено Товариство чехословацьких істориків, яке об'єднувало лише професійних дослідників.
В міжвоєнний період плідно розвивалася історична наука, представлена низкою наукових напрямків.
КОНСЕРВАТИВНИЙ НАПРЯМОК, окрім Й. Пекаржа, про науковий доробок якого мовилося вище, репрезентував Й. ШУСТА (1874 - 1945), теж послідовника Я. Голла. Досліджував проблеми політичної, культурної, соціально-економічної історії Чехії часів розвинутого феодалізму. Суть соціально-економічних процесів цього періоду вбачав у переході від натурального до грошового господарства, вважав головним джерелом цього розвитку зростання видобування срібла в чеських копальнях. Сумнівався щодо правильності поглядів Ф. Палацького про масове переселення німців до Чехії в ХШ ст. Довів ненауковий характер тверджень німецької історіографії про проживання німців на території Чехії до приходу на неї слов'ян, про кількісну перевагу німецького населення над чеським в ХШ ст.
В двотомнику "Книги з чеськеської історії" та чотиритомнику "Чеська історія" всебічно дослідив період з 1300 до 1356 р. - розквіту Чеської держави. Вказував на романський вплив на розвиток чеських земель.
В шеститомній праці з історії політики великих європейських держав в 1671-1914 рр. досліджував проблеми капіталістичного розвитку. Генеза капіталізму обумовлена розвитком нематеріальної сфери - капіталістичного духу протестантської етики. Капіталізм першої третини XX ст. розглядав як імперіалізм, виникнення якого пов'язано з промисловою революцією XIX ст. Виділяв такі риси імперіалізму, як боротьбу за світове панування, за ринки та колонії, монополізацію, зростання ролі банків, посилення нерівномірності розвитку окремих країн. Як і Масарик, першу світову війну та національно-визвольний рух вважав революцією. Був прихильником історико-емпіричного методу, критикував позитивістів за спроби подавати своєрідність історичного процесу у декількох соціологічних формулах.
Плідно працювали історики ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО НАПРЯМКУ.
К. КРОФТА (1876 - 1945) - представник другого покоління учнів Я. Голла. Декілька років вивчав матеріали архіву Ватикану, які стосувалися чеських земель. В праці з історії селянства Чехії та Моравії з давніх часів до 1848 р. розглянув правове становище селян, форми їх залежності. На підставі юридичного відношення селян до землі виділив категорії селян за ознаками ступеня забезпеченості землею та права на користування нею. Цей аналіз має наукове значення до сьогодні.
В монографії “Жижка та гуситська революція" критикував погляди Пекаржа, виступив на захист позитивної ролі гуситського руху в чеській історії, враховував в ньому окрім релігійного та національного також соціальні та антифеодальні аспекти. Аргументовано заперечив Пекаржеву оцінку Жижки як фанатика та громили.
Заперечуючи погляди Пекаржа, доводив, що чеська культура, вершиною якої була творчість Я.А. Каменського зросла на гуситському ґрунті. Період русизму - апогей культурного розвитку Чехії. Розглядав гусизм в загальноєвропейському контексті. Виступав проти перебільшення ролі "після білогорського католицизму" в розвитку чеського суспільства, зробив внесок у вивчення історії чесько-німецьких взаємин, новітньої історії країни.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
