57268 (671818), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Наприкінці XVIII — у перші десятиріччя XIX ст. США за рівнем економічного розвитку відставали від Західної Європи, особливо від Англії. Створення внутрішнього ринку і запозичення англійських технічних досягнень (механічних ткацьких станків, сільськогосподарських машин тощо) дали поштовх промисловій революції. Окремі підприємства фабричного типу виникли в США наприкінці XVIII ст., а в другому десятиріччі XIX ст. фабрична система почала втілюватися у текстильній та інших галузях. Перехід металургії на вугільне паливо зумовив швидке зростання виробництва заліза. У ЗО— 40-х рр. відбувався переворот в області транспорту. У 1807 р. було випробувано пароплав Фултона, а в середині XIX ст. на американських річках вже плавали сотні пароплавів. Залізниці з'явилися на початку 30-х рр., а до 1860 р. США вийшли на перше місце у світі за їхньою протяжністю — понад 50 тис. км.
Безперервне освоєння нових земель визначало переважно аграрний характер економіки США. На захід їхали як американці, так й іммігранти з надією отримати землю. Купівля землі та улаштування на ній ферми було досить дорогою справою, але існувала можливість працювати на орендованій землі. Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодальної експлуатації. Вони могли більше
продавати и купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Фермери цілком задовольняли потреби американського населення в сільськогосподарській про-: дукції. Це сприяло півидкому розвитку капіталістичної економіки.
У першій половині XIX ст. бурхливо розвивалося і плантаційне рабовласницьке господарство Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культурою рабовласницького Півдня. Більша частина бавовни вивозилася в Англію. Збільшилося вирощування цукрової тростини. Плантаційне господарство мало екстенсивний характер і повинне було "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю Зростання попиту на бавовну також спонукало планта торів захоплювати нові землі на півдні і заході країни В заселенні вільних земель було заінтересоване суспільство, але в цій справі рабовласники вирізнялися агресив ністю, непримиренністю в відстоюванні особистих інтересів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про забо рону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандно. У1860 р. в країні було близько 4 млн нег рів-рабів, вільних негрів на Півночі, де деякі штати скасували рабство, було близько півмільйона осіб.
У першій половині XIX ст. відбулося становлення двопартійної системи США. На президентських виборах 1828 р. плантатори і широкі маси фермерства, ремісники і навіть робітники об'єдналися для обрання президентом Ендрю Джексона, відомого своєю участю у війнах проти індіанців. Проголошуючи себе захисником інтересів народу, він виступив проти сприяння великим капіталістам Півночі. Плантатори вбачали в ньому прихильника компромісу між рабством на Півдні і системою найманої праці та фермерства на Півночі. Однодумці Джексона згуртувалися і стали називати себе Демократичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. У партії поступово посилювався вплив рабовласницького Півдня.
В умовах загострення інтересів Півночі та Півдня, новою політичною силою, що рішуче протистояла рабовласникам, стала Республіканська партія, створена в 1854 р. в Чикаго. Вона об'єднала фермерів і представників буржуазії, невдоволених політикою Півдня, що була спрямована на поширення рабства на нові землі, і перешкоджала вирішенню питання про землю на користь широких мас фермерства. Створення цієї партії стало провісником назрівання відкритого конфлікту між Північчю і Півднем.
У першій половині XIX ст., коли переселення на західні землі стало масовим, сформувалося два потоки колонізації — північний із вільних штатів і південний — із рабовласницьких. Рабовласники намагалися узаконити рабство на нових територіях, а конституції північних штатів забороняли його. Громадськість Півночі співчувала рабам, але мало хто виступав за їхнє звільнення, адже вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби підіймали повстання. Найбільшим із них було повстання 1831 р. у Віргінії під керівництвом Ната Тернера. Прихильники скасування рабства — аболіціоністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені таємні маршрути для негрів-втікачів, які переправлялися на Північ і в Канаду. Приєднання в 1854 р. відібраних у Мексики територій (до складу США увійшло два штати — Канзас і Небраска) викликало гостре протиборство між плантаторами і противниками рабства.
Конгрес США прийняв закон, за яким населення цих штатів саме визначало правомірність рабства. Рабовласники за допомогою озброєних банд найманців намагалися запровадити рабство в штаті Канзас. Фермери чинили опір. Протягом 1854—1856 рр. тут точилася громадянська війна. Фермери взяли верх над рабовласниками, але уряд послав до Канзасу війська, які допомогли
рабовласникам відновити владу. У 1857 р. Верховний суд США дозволив переслідувати і ловити рабів-втікачів на всій території країни, а також оголосив неконституційним будь-який закон, що забороняв рабство. Це викликало різке невдоволення народних мас на Півночі та Заході. Ситуація в країні загострилася.
1859 р. загін повстанців під керівництвом білого ферера Джона Брауна захопив армійський арсенал і нама-гався викликати масове повстання рабів на Півдні та зни щити рабство. Повстання було жорстоко придушене; Браун був страчений. Це повстання було ніби репетицією громадянської війни, що розпочалася в 1861 р.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
-
Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.
-
Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.
-
Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с
-
Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.















