Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Текст розпадається на три частки. Першою часткою є обширне введення, в якому Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, щоб сильний не гнобив слабкого". Потім слідує перерахування благодіянь, які були надані Хаммурапі містам своєї держави. Після введення слідують статті законів, які у свою чергу закінчуються грунтовним висновком. При складанні кодексу в його основу було покладено старе звичайне право, шумерійські судді, нове законодавство.

Відповідно до цього закону, щоб уникнути руйнування натурально-господарських стосунків і загрози суверенітету країни із-за ослаблення державних структур і армії від надходжень податків, що скоротилися, в казну, вводилися надзвичайно жорсткі правові норми. Їх порушення спричиняло за собою найсуворішу економічну, адміністративну і кримінальну відповідальність, аж до страти.

Ось деякі приклади законодавчих установок в кодексі Хаммурапі:

що зробив замах на чужу власність, у тому числі на раба, карається зверненням в рабство або стратою;

за невчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни більш не позбавляються своїх земельних податків;

термін боргового рабства кого б то не було не повинен перевищувати трьох років, а сам борг відміняється після від'їзду терміну покарання;

межа відсотка грошової позики не може перевищувати 20%, натуральною - 33% від її первинної суми.

За часів правління Хаммурапі приватна власність досягла повного розвитку. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинные, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар, і це було найважливіше джерело доходів. За часів Хаммурапі царська земля лунала в користування спільникам. Значення царського господарства було велике і в області торгівлі і обміну. Панування Хаммурапі відмічене інтенсивним розвитком приватної власності на землю, чому неабиякою мірою сприяло розширення царем Хаммурапі мережі каналів. Приватне землеволодіння було різним за своїм обсягом, крупні землевласники використовували працю рабів і найманих робітників, дрібні - самі обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю вів до скорочення громадських земель, занепаду общини. Землі вільно могли продаватися, здаватися в оренду, передаватися по спадку, про які-небудь обмеження з боку общини джерела не згадують.

Особливий правовий режим існував відносно майна воїнів.

У Законах Хаммурапі є низка статей, регулюючих оренду землі, що грала, очевидно, велику роль в земельних стосунках того часу. Плата за орендоване поле дорівнювала зазвичай одній третині урожаю. При оренді на умовах віддачі половини урожаю, що здавав в оренду зобов'язався брати участь у витратах або в роботі по обробці поля. Сад, який давав більше доходу, здавався за дві третини урожаю. Оренда була короткостроковою (на один або два роки). На триваліший термін в оренду здавалася ще неосвоєна земля. Законодавство, що визначає відношення між господарем землі і орендарем, сприяло розвитку господарства. Якщо орендар не обробляв узяту землю, то він повинен був сплатити господареві поля, виходячи з об'єму урожаю, вирощеного сусідами.

Окрім оренди поля, саду, кодекс Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашних-животных, судів, возів, рабів. Закони встановлюють не лише плату за наймання речей, але і відповідальність в разі псування або загибелі найнятого майна.

Широко був поширений договір особистого найму. Окрім сільськогосподарських робітників, наймали лікарок, ветеринарів, будівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад, лікарки в разі смерті хворого).

Досить детально кодекс Хаммурапі регулював договір позики. Характерною межею законодавства Хаммурапі в цьому питанні є прагнення обмежити боржника від кредитора і запобігти борговому рабству. Про це свідчать положення про максимальний термін відробітку довга (3 року), обмеження відсотків, що стягуються лихварем як з грошової, так і з натуральної позики, відповідальність кредитора в разі смерті боржника в результаті поганого поводження з ним.

В умовах існування приватної власності, як на рухоме, так і нерухоме майно, великий розвиток отримав договір купівлі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, споруд, рабів, худоби) здійснювався у письмовій формі (на глиняних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Продаж майна, вилученого з обороту (наприклад, майно ілку), вважався за недійсний. Окрім названих, законодавство Хаммурапі знає договори зберігання (поклажі), товариства, доручення.

З кодексу Хаммурапі видно, що держава намагалася зупинити розмивання шаруючи самостійних виробників. Закони на відміну від іншої східної економічної праці не мають релігійного і морального характеру. Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити суспільний устрій держави пануючою силою, в якому мали бути дрібні і середні рабовласники, де "сильний не гнобив би слабкого". Ці закони є першою спробою управляти економічним життям країни за допомогою правових норм.

4. Стародавній Китай

Найбільш зрілою в історії Давнього Сходу виявилася економічна думка Китаю. Він виявився батьківщиною багатьох економічних ідей. Економічні суперечності досягали в Китаї великої гостроти, що призвели до цілої лави реформ і навіть політичних переворотів.

Основні проблеми економічної думки:

втручання держави в економічне життя (надмірне)

проблема державних монополій

проблеми взаємин рабства і общини

питання фінансової політики, торгівлі.

У Стародавньому Китаї основний перебіг суспільного життя оформився в IV- III ст. до н.е. Своєрідність економічної думки старокитайського суспільства цього періоду якнайповніше відбилася в колективному трактаті "Гуань-цзи", написаному в IV ст. до н.е. Автори цього трактату, керуючись бажанням множення багатства держави і задоволення потреб його населення, приділяють велику увагу економічної політики держави, висловлюються за регулярний вплив її на господарське життя країни. З цією метою вони розробили систему державного регулювання економіки, яка включала такі заходи як регламентація праці землеробів, ремісників і торговців, "посилення землеробства" шляхом більш рівномірного розподілу земельних ділянок, визначення їх родючості, встановлення оподаткування з урахуванням якості землі, надання селянам кредитів і так далі Велике значення автори трактату надавали використанню державою товарно-грошових стосунків в цілях регулювання економіки. Вони сформулювали принцип "урівноваження господарства" шляхом створення державних зернових фондів в цілях стабілізації цін на хліб. Розглядувалися в трактаті і питання оподаткування і грошового звернення. В цілому, трактат "Гуань-цзи" зіграв величезну роль в становленні економічної думки Стародавнього Китаю.

У VI-V ст. до н.е. з'явилася школа економічної думки, засновником якої був Кун Фу-цзи, або Конфуцій (551-479 рр. до н.е.), сановник при дворі одного з князів. Він виклав своє учення в книзі "Лунь-юй" ("Бесіди і думки"), захищаючи ідею довга і покори, заповіти старини і привілеї знаті. На його думку, кожна людина повинна займати певне місце в житті і знати свої обов'язки відносно сім'ї, держави, людства. Ідеалізуючи старизну, він пропагував культ предків і прагнув до відновлення патріархальних стосунків. Але їм не засуджувалося і рабство.

У праці Конфуція основними були такі положення:

тільки освічений правитель, будучи «отцем народу» і гарантом «правильної дії», здатний реально вплинути на рівномірний розподіл створюваного суспільством багатства.

тоді «у народу буде достаток» коли господарювання буде умілим, а праця, що примножує багатство народу і государя, стане однакова вигідним як в умовах «великої спільності» (колективній власності селянської общини), так і приватного володіння потомственої аристократії і рабовласників.

хоча він і визнавав божественний і природний початок ділення людей по станах, проте, вважав за обов'язковий борг кожної людини прагнути до моральної досконалості, збагненню природних правил пошани старших, синовій шанобливості і, дружбі з братами.

Конфуцій стверджував, що середина у всьому і складає чесноту. Його погляди були достатньо суперечливі, але дуже характерні для періоду розкладання громадський лад і формування рабовласницької держави. Конфуцій сперечається про перший і боїться останнього, але він пов'язаний з аристократією, яка зацікавлена в рабовласництві і тому він закликає до покірливості долі, упокорюванню, виконанню довга, чиношануванню.

В общині всі рівномайново. Конфуцій допускав накопичення багатства, але не в збиток основній масі населення і в рамках стійкого порядку. Їм засуджувалася гонитва за насолодою, рекомендувалася помірність споживання, відносна рівномірність розподілу багатства, хоча він і не був прихильником рівності. Завдання князя убачалося в збагаченні народу, оскільки це означатиме збагачення государя. У розділ всього ставилася чеснота, і підкреслювався нестійкий характер багатств, привласнених нечесними методами.

У одному з творів приписуваних Конфуцію "Лі-цзі"("Книга про ритуал") розвивалася ідея "великого шляху", ведучого до впровадження правди, миру, загального благополуччя, зникненню егоїзму, крадіжки, розбою. У таких умовах люди не замикатимуть коміра, не ховатимуть майно і працюватимуть тільки на себе. Величезне значення він надавав зростанню населення в збільшенні матеріального багатства. Конфуцію приписується вислів, що якщо буде населення, то буде земля і з'явиться багатство. Значить, в економічних переконаннях Конфуція були елементи соціальних утопій. Він мріяв про настання ери загальної благодаті, коли приватна власність не буде кумиром, що породжує лиха всякого роду (громадські ілюзії селянства).

Вже в IV ст. до н.е. йде гостра полеміка про долі общини, її економічні можливості і недоліки.

Розвиваючи конфуціанство, виступає Мен-цзи (372-289 рр. до н.е.). Основні цілі - обмежити свавілля багачів, зрівняти селян, врегулювати землекористування. Він пропонує відродити так звану "колодязну систему", при якій група сімейств повинна була об'єднуватися в общину і обробляти не лише свої наділи, але і наділ, урожай з якого йшов на користь держави - мова про реставрацію суспільного ладу. Мен-цзи ставив на перше місце народ, а государів на останнє, виступав проти важких податків і кваліфікував державу, як вбивцю народу, якщо такі податки доводили населення до убогості, голоду і смерті. Він захищав навіть право народу на повстання. На думку цього конфуціанця, неприпустимо дуже широке втручання держави в економічне життя, торгівля має бути вільною, збір мита має бути ліквідований, державі достатньо десятини.

Але разом з тим він рекомендував наділяти сановників землею по вищих нормах, а узяти її можна було тільки біля селянської общини, і практично мирився з ієрархією землеволодіння.

Теоретичними противниками були легісти, тісно пов'язані з рабовласниками і заможним селянством. Цю течію знайшло своє віддзеркалення в реформах Шан-Яна, міністра князівства Цинь. Вони проводилися приблизно в 350 р. до н.е. і набули характеру аграрного перевороту, проголосивши приватну власність на землю з дозволом купівлі-продажу земельних ділянок.

Селянські сім'ї зобов'язалися ділитися під загрозою стягування подвійного податку, якщо в них виявлялося двоє і більш за чоловіків. Відмінялася відробіткова форма податку, встановлювався табель про ранги, родовиті будинки, що не мали військових заслуг, виключалися із списків знаті. Люди, які нібито "бідніють від ліні", підлягали віддачі в рабство, разом з дружинами і дітьми. Змінювався поземельний податок на користь держави, він визначався залежно від оброблюваної землі (замість 1/10 урожаю). Реформи Шан-Яна торкнулися корінного питання - бути общині або рабству, і вирішили його на користь останнього.

Основні ідеї легістів:

Сильна держава, накопичення багатства тільки в державній казні.

Іронічне відношення до безплідних умствованиям, книжковій ученості, ремеслу і торгівлі, вважаючи за правомірних лише землеробство і військова справа. Страх перед торгівлею, тому що вона підриває засади натурального господарства, звідси - оспівування землеробства.

Народ протиставив державі, слабкість народа- сила держави.

5. Стародавня Індія

Особливістю Стародавньої Індії є раннє ділення населення на касти. Релігійним боргом і обов'язком шудр є служіння брахманам, кшатриям і вайшиям. Справа брахмана - зберігання і захист священного писання, кшатрия - управління і війна, вайшия - матеріальне забезпечення брахманів і кшатриев.

Найбільш яскраве вираження економічна думка знайшла в «Законах Ману», вони складалися впродовж декількох століть, і є зводом благочестивих розпоряджень, які приписуються Ману міфічному прародителеві людей.

Основні положення:

Характеристики

Список файлов реферата