57144 (671733), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Право поділялося також на службове, право застави та канонічне. Було закріплено положення про те, що предмет власності знаходиться під охороною не суду, а адміністративної влади. Так, декрет надвірної канцелярії від 14 червня 1776р., про сплавні ріки зарахував їх до предмета права корони, спрямованого на охорону інтересів суспільства. Згідно з відповідним законом всі ріки вважалися власністю держави. Відповідно до законодавства острови на сплавних ріках мали належати власникам землі. Для усунення розбіжностей у законодавстві про власність на природні об’єкти було видано державний закон про води. Відповідно до нього усі ріки, починаючи від місць, де можливе плавання по них на різних плавучих засобах, визнавались власністю суспільства.

Законом про загальні права населення та постановою центрального уряду від 21 грудня 1867 року було визнано рівноправність усіх народів імперії, право кожного народу зберігати і плекати свою мову, звичаї, традиції, релігію. Закон зобов’язував представників місцевої державної влади та самоврядування забезпечити таке ставлення до мов, яке виключало б можливість загострення міжнаціональних суперечностей.

Таким чином, австрійське право, яке формувалося з використанням елементів демократизму, закладало основи для проведення відповідних реформ в Австро – Угорській імперії.

Висновок

Отже, Австро – Угорська імперія утворилася в середині ХІХ ст. шляхом підписання унії в 1867 році між Австрією та Угорщиною, завдяки якій стало можливим припинення революційного руху та залишення панівної верхівки при владі. Саме в цей час положення Австрії на світовій арені похитнулося через поразку у війні з Прусією, тому надаючи певні свободи Угорщині, уряд Австрії розраховував на допомогу Угорщини в подоланні повстань, що набували все більшого поширення.

Австро – Угорська монархія називається ще дуалістичною, оскільки вона була фактично двоєдина: імператор Австрії оголошувався також кролем Угорщини.

Австро – Угорська імперія мала досить розвинуту судову систему, знала перегляд прийнятих рішень в судових інстанціях вищого порядку, а також мала певні демократичні риси, як то змагальність сторін, гласність, публічність та колегіальність розгляду справи. Існували також військові суди, хоча правосуддя в них здійснювалося відповідно застарілих та жорстоких законодавчих актів, які захищали пануючий клас та суворо карали бідноту.

Таким чином, Австро – Угорська імперія протягом нетривалого часу свого існування досягла значного розвитку, як то перехід від звичаєвого права до писаного, обов’язкове друкування нових законодавчих актів, тобто доведення їх до широкого кола населення (яке до речі відбувалося також мовами національностей, що проживали на території імперії), мала розвинену судову систему.

Проте, залишалася також незмінною орієнтація правлячої верхівки на захист землевласників, дворянства та крупної буржуазії, ігноруючи інтереси працівників. Отже, відбувалося досить помітне розшарування суспільства за майновими ознаками, що свідчить про наявність феодальних пережитків в суспільстві.

Список використаної літератури

1. В.С. Макарчук. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. Київ, Атака – 2001

2. З.М. Черниловский. Всеобщая история государства и права (история государства и права зарубежных стран). Москва, Высшая школа – 1983

3. К.Г. Федоров. История государства и права зарубежных стран. Издательство Ленинградского университета, Ленинград – 1977

4. В.П. Глиняный. История государства и права зарубежных стран. Часть 2. Харьков, Одиссей – 2003

5. Н.М. Хома. Історія держави та права зарубіжних країн. Львів, Магнолія плюс, Київ – Каравела, Львів – Новий Світ – 2000, 2003

6. О.А. Жидков. История государства и права зарубежных стран. Часть 2. Издательство Московского университета – 1988

7. В. Кульчицький. Система судових органів Галичини у складі Австро – Угорщини. Право України № 11, 2001 – стр.137

8. М. Мацькевич. Конституційне виборче право в Галичині в складі Австрії. Право України, № 3/1999р. – стор.91

9. Р. Петрів. Право Австрії та Східної Галичини (70-ті роки XVIII – 70-ті роки XIX ст). Право України № 6/2000р, стор.117

10. Т. Мікула. До питання про загарбання Галичини Австрією. Право України № 8/2002, стор. - 123

Характеристики

Список файлов реферата