57077 (671690), страница 2
Текст из файла (страница 2)
З середини 7ст. до 9 ст. значна частина території Грузії була захоплена арабами. На той час Іран вже майже не існував, а візантійська імперія після серії поразок в борьбі з арабами вже являла собою серйозну силу. У цій ситуації Грузія залишилася наодинці з арабськими завойовниками і боротьба з такою могутньою державою не мала сенсу, оскільки грузини не могли стримати арабського нашестя, а поразка погрожувала мало чисельній країні тяжкими наслідками. Проте спільна боротьба грузинів, албанців та вірмен поклала край арабському господарюванню. Цьому сприяло і внутрішнє ослаблення Халіфату ( кінець 9 – початок 10 ст.) Пізніше Грузія звільнилася і від візантійської залежності
У цей же період 4 – 8 ст. закладаються основи християнської культури, яка свого найвищого рівня розвитку досягає в наступні століття. Оскільки християнство було книжною релігією, то здійснення богослужінь потрібна була церковна література на грузинській мові. Це, звичайно, сприяло розвитку грузинської літератури і широкому використанню грузинської писемності. Введення християнства представило нові вимоги і до архітектури. Так як досвіду будівництва церков нового стилю у грузинів не було, то за приклад грузинські архітектори взяли базиліку, з яскраво відображеними національними рисами. Найдавнішою базилічною спорудою є храм Дзвелі Шуамта. В 6 ст. розпочинається будівництво купольних храмів (старовинна церква Шіомгвімського монастиря та стародавнія Гавазі). В цей період в Грузії розвивається також світська архітектура (Уджарму, Тбілісскую Нарікала и Ціхе-Годжі) та рельєфна скульптура (храм Болнісський Сіоні).
У 8 – 10 ст. процес феодалізації в Грузії поглиблюється – феодальна знать захоплює общинні землі, закріпачують селян. В кінці 8 – на початку 9 ст. у Грузії виникли великі феодальні князівства – Кахеті, Ереті, Тао-Кларджеті й Абхазьке князівство. Князь Абхазії Леон ІІ об’єднав всю Західну Грузію в єдине Егріз-Абхазьке царство зі столицею в Кутаїсі. Подальша боротьба між окремими князівствами завершилась у 2 половині 10 ст. – на початку 11 ст. об'єднанням грузинських земель в єдину феодальну державу на чолі з царем Багратом ІІІ (975 – 1014) з династії Багратіоні.
Як бачимо, в 9 – 11 ст. з політичної точки зору в Грузії склалася достатньо складна ситуація . Окремі грузинські царства і князівства вели жорстоку боротьбу за першість у справі об'єднання країни. Тим не менш в 9-11 ст. країна йшла шляхом підйому, що відобразилося на подальшому культурному розвитку Грузії.
11-12 ст. – період найбільшої політичної могутності і розквіту економіки та культури феодальної Грузії. У 1 чверті 12 століття за царя Давида Будівника (1089 – 1125) Грузія, успішно відбивши нашестя турків-сельджуків, звільнила значну частину Закавказзя – Шірван та Північну Вірменію, які ввійшли до складу грузинської держави. За царювання Георгія ІІІ (1156 – 1184) та Тамари (1184 – 1213) вплив Грузії поширився на Північний Кавказ і Східне Закавказзя, Іранський Азербайджан, Вірменію і Південно-Західне Причорномор’я (Трапезундське царство). Грузія була однією з наймогутніших держав Близького Сходу. Зносини грузинів зі слов'янами у 10 – 11 ст. носили спорадичний характер, але вже у 12 ст. між Грузією та Київською Руссю встановились більш тісні культурно-економічні та політичні відносини; у прикрашенні мозаїкою головної церкви Києво-Печерської лаври наприкінці 11 ст. брали участь живописці з Грузії, у середині 12 ст. князь Ізяслав Мстиславович одружився на грузинській царівні, в 1885 році син володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського – Юрій і грузинська цариця Тамара вступили в шлюб.
До 12 ст. в феодальні відносини в Грузії досягли високого ступеню розвитку: завершилось закріпачення основних мас виробників, відбулася централізація політичної влади, що спиралася на складний державний апарат. Політична могутність держави основувалось на високо розвинутому сільському господарстві (застосування пристосованих до місцевих умов знарядь для орання – важкого плуга; розвиток мережі іригаційної системи) та процвітаючому міському господарстві (ремесла, торгівля).
Політичне об'єднання країни, посилення грузинської держави та її економічний підйом створили сприятливі умови для подальшого розвитку грузинської культури. Високого рівня досягла феодальна культура – філософія, історіографія, філологія, література, мистецтво, чеканка по металу, скульптура та монумент, живопис, мініатюра, кераміка. До цієї епохи відноситься створення безсмертного творіння Шота Руставелі – „Витязь у тигровій шкурі”. Грузинські культурно-просвітницькі центри існували при монастирях як у Грузії (Гелатська й Ікалтойська академії), так і за її межами – на Афоні (в Греції), на Чорній горі (Сирія), в Палестині (з 5 ст. н.е.), у Болгарії (Петрицовський монастир).
У 2 чверті 13 ст. Грузія була підкорена монголо-татарами, що нанесли величезний збиток її політичній єдності та господарству. Нашестя Тимура у 2 половині 14 ст. ще більш розорили країну. Боротьба між царською владою та великими феодалами у тяжких зовнішніх і внутрішніх обставини призвела до кінця 15 ст. до розпаду Грузії на незалежні держави – Картлійське царство, Кахетинське царство, Імеретинське царство та князівство Самцхе-Саатабаго (в Південній Грузії). До 16 ст. в Імеретинському царстві виокремилися фактично незалежні князівства – Мегрельське князівство та Гурійське князівство, на початку 17 ст. – Абхазія. Розпаду Грузія сприяло виникнення системи сатавадо (сеньйорій) – напівзалежних феодальних господарств на чолі з великими князями (дідебулі таваді), які домоглись імунітету, зосередивши в своїх руках владу та судновиробництво. у 16 – 18 ст. Грузія стала ареною боротьби Ірану та Терції за панування в Закавказзі. Особливо збитковими були походи військ шаха Аббаса І в Картлі та Кахеті у 1 чверті 17 ст., який прагнув повністю винищити грузинське населення (тільки в Кахеті загинуло 100 тис. людей; 200 тис. було вигнано до Ірану), перетворити Грузію в ханства і залісити її кочівниками. Героїчна боротьба грузинського народу завадила здійснити ці задуми. У 1625 році відбулося величезне повстання проти іранський орди на чолі з Г. Саакадзе. У 1659 році повстало населення Кахеті. Величезний збиток для Грузії являло відторгнення турками до 16 – 17 ст. Самцхе-Саатабаго з Аджарією і Лазькі, де проводилась політика отуречення; турки проводили масовий продаж грузин до рабства. В 17 – 18 ст. активізувались прогресивні сили Грузії, які боролись за звільнення і відродження держави.
Отже, 16 – 17 ст. – один з найтяжчих періодів в історії Грузії. Країна була роздрібнена на частини. В результаті ірано-турецької агресії різко скоротилося населеня, економіка прийшла до повного спаду. Однак недивлячися на несприятливе становище в країні культура продовжувала розвиватися. Значною подією в історії грузинської культури цього періоду було стволрекння першої грузинської друкованої культури.
При Вахтанзі VI (1703 – 1724) проводились широкі будівельні роботи, відновлювалась іригаційна система. Центральна влада прагнула впорядкувати державне управління та феодальні порядки, видавались законні акти.
З 2 половини 18 ст. співвідношення сил в Закавказзі істотно змінилось. Об’єднана при царі Іраклії ІІ Картлійсько-Кахетинська держава значно зміцнилась. Іраклій ІІ привів до покірності князів, турбувався про відновлення і розвиток господарства, торгівлі, боровся проти грабіжних набігів дагестанських феодалів, заселяв пустуючи землі. Данниками Іраклія ІІ визнали себе закавказькі царства. Він переміг Таврі за Азат-ханом і дагестанськими феодалами. Створились сприятливі умови для соціально-економічного розвитку держави. У 2 половині 18 ст. зростає приватне поміщицьке землеволодіння. З'являються відділи господарства, як поміщицькі, так і селянські, що використовували найману працю. Частина землеробських продуктів потрапляє на ринок. Відроджується і міське життя. Найбільш значними стали Тбілісі (до 15 тис. жителів), Горі, Кутаїсі, Сігнахі, Телаві. Був також і ряд „малих міст” і торгівельних містечок. Деякі галузі ремеслового виробництва (особливо текстильне) підпорядковувались купецькому капіталу. Зароджуються розрізнені мануфактури, після чого виникають окремі великі підприємства цього типу. Частина з них належала грузинському царю або членам царської фамілії та здавалась в оренду великим купцям-мокалакам (горожанам), частина ж була власністю останніх. Найбільшими мануфактурними підприємствами були Алавердські мідні та Ахтальські мідні та срібні родовища. У 2 половині 18 ст. значно посилилась царська влада в Імеретинському царстві. Соломон І (1752 – 1784) підпорядкував непокірних феодалів. У результаті неодноразових поразок, нанесених туркам грузинськими військами, ворог був вигнаний з держави.
У 17 – 18 ст. відроджується грузинська культура, розвивається книгодрукування. Одним з провідних напрямків суспільної думки стає просвітництво.
Грузія після приєднання до Росії. Розпадання феодального ладу та зародження нових капіталістичних відносин (1 половина 19ст.)
У 1801 р. Східна Грузія була приєднана до Росії; Картлійсько-Кахетинське царство припинило своє існування. В 19 ст. до складу Російської імперії було включено і Західну Грузію (1803 – 1864). В результаті російсько-іранських (1804 – 1813, 1826 – 1828) та російсько-турецьких (1806 – 1812, 1828 – 1829), в яких активно брали участь і грузини, була звільнена велика частина відчужених від Грузії територій. Приєднання Грузії до Росії, не дивлячись на встановлення в країні колоніального режиму, мало прогресивне значення. Воно було єдиним шляхом звільнення Грузії від засилля Туреччини та Ірану. Приєднання Грузії до господарського Життя Росії, що вступила на шлях капіталістичного розвитку, сприяло соціально-економічному прогресу. Була ліквідована політична і соціально-економічна роздробленість Грузії. Зміцнювалися культурні зв’язки грузинського народу з російським народом та іншими народами Російської імперії.
Колоніальна політика царизму та тяжкий гніт кріпацтва стали причинами масових кріпацьких виступів. У 1804 році повстало населення Картлі, в 1812 – 1813 – Кахетії, в 1819 – 1820 – Імереті. Протест проти загарбницької політики царизму виразився у змові дворянської інтелігенції 1832 року. Реакційна частина дворянства прагнула до відновлення престолу Багратіонів, представники демократичного напрямку, ідейно пов’язані з декабристами, боролися за створення в Грузії республіки або ж конституційної монархії, що було одним з проявів визвольного руху в Грузії.
З 30 – 40 рр. 19 ст. з встановленням відносно-стабільного становища створились умови для подальшого господарського розвитку Грузії. Цьому сприяли інтенсивне сільське господарство, індивідуальне-подвірне селянське землеволодіння (при розвинутому інституті селянської „купленої землі”), а також ріст індивідуально-приватної феодальної власності. На початку 19 ст. в Грузії помітно скорочуються фамільно-родові помістя, поширюються ремесло та дрібнотоварна промисловість у містах. Відбувається розподіл праці між землеробським та торгово-ремесленним населенням, як так як і географічний поділ праці, стимулює розширення товарно-грошових відносин. Зміцнення внутрішнього ринку також сприяло господарському розвитку Грузії. Розширювалось торгівельне землеробство, головним чином виробництво хліба і вина на продаж, насаджувалися технічні культури.
Відбувалося розшарування селян. З розвитком товарно-грошових відносин зростала експлуатація селян, пригнічення яких поглиблювалося колоніальною політикою царизму. У 1841 році вибухнуло велике селянське повстання в Гурії, в 1857 – в Мегрелії. Подальший розвиток виробничих сил призвів до зміни соціальної структури суспільства. Збільшувалося гірське населення – в основному за рахунок селян, а також прибулого населення з сусідніх районів Закавказзя, Росії, Ірану та Туреччини. В 1865 році гірське населення Східної Грузії складало 18,8%, а в цілому в Грузії – 10%.
У дореформений період переважна більшість гірського податного населення (головним чином належне до казенного відомства) фактично було зачислено до гірського зіслів’я „казенних мешканців чи громадян”. У кріпосній залежності залишалося лише невелике число поміщицьких і церковних селян. Розшаровувалося цехове ремесло, розвивалось дрібне товарне виробництво, виникали невеликі промислові підприємства (шкіряні, цегельні, ковально-механічні, кравецькі, чоботні) та більш великі – з 10-15 робітниками. Грузія поступово втягується до загальноросійського та через нього і світовий ринок.
Що ж до культури, то в першій половині 19 ст. грузинська література переживає бурхливий розквіт. В грузинській поезії зароджується і утверджується європейська течія – романтизм. Яскравими представниками прогресивної частини цієї літературної школи були Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані и Ніколоз Бараташвілі. В першій половині 19 ст. поповнилася і збагатилася грузинська усна народна творчість. Грузинський фольклор набуває нового змісту. До традиційних героїчних і любовних жанрів додається національна та соціальна тематика. Розвиток архітектури цього періоду в Грузії пов’язаний, основним чином , з будівництвом міст. Поширені двоповерхові будинки малих розмірів з пласким дахом. У зображувальному мистецтві поряд з традиційними вилами мистецтва отримує розвиток жанр професіонального живопису – портрет.
Грузія в період капіталізму (60 – 90 рр. 19 ст.)
Суспільно-економічний розвиток, загострення класової боротьби в умовах наростання революційної ситуації в Російській імперії змусили царську владу відмінити в Грузії в 1864 – 1871 кріпацьке право. Селянська форма при всій своїй обмеженості пришвидшила розвиток капіталізму в Грузії. З середини 60-их років почалося будівництво Закавказької залізниці; в 1872 – відкрито рух між Тбілісі і Поті; в 1883 – закінчилося прокладання залізничної магістралі Батумі – Тбілісі – Баку. Будівництво залізничних шляхів, що пов'язували окремі райони Грузії та всього Закавказзя закінчилось у 90-их роках. В 1883 році в Тбілісі організовані Головні майстерні Закавказькі залізничні шляхи, в яких до кінця 19 ст. працювало до 3 тис. робітників. Закавказька залізнична магістраль в 1900 році ввійшла до загальноросійської мережі залізниць. Виникли великі підприємства в різних галузях промисловості (текстильна, металообробна, шкіряна, лікеро-горілчана, тютюнова). В Батумі були відкриті нафтотарні заводи та наливні станції. Розвивалась гірничорудна промисловість – видобування ткибульського кам’яного вугілля, чіатурського марганцю. В 90-их роках Грузія давала близько 50% світового експорту марганцю. Відбувалася концентрація промисловості. Засновувались акційні товариства за участю місцевих, російських та іноземних капіталістів. До початку 20 ст. порівняно з 60-ми роками 19 ст. об’єм обробної промисловості зріс з 1 млн. рублів до 21 млн. рублів, фабрична продукція складала близько 80% всієї продукції. Однак переважали підприємства з числом робітників до 15 людей. Міське населення Грузії до кінця 19 ст. складало 15,3%.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
