56970 (671615), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Найбільш вражаючою перемогою після Сталінграду був прорив блокади Ленінграда. З блокади були вирвані радянські люди - ленінградці, весь цей час героїчно захищали своє місто. У безприкладної в історії епопеї Ленінграда, його жителів, захисників самим трагічним періодом була зима 1941-1942 рр.. Весь тягар голодного існування в промерзлому, блокованому місті лягла на плечі пересічних ленінградців. За роки блокади близько 850 тис. мирних жителів міста загинули від голоду, холоду, бомбардувань і артобстрілів. Жертви могли бути значно меншими, якби керівництво Ленінграда на чолі зі Ждановим своєчасно подбала про організацію оборонних рубежів на ближніх і дальніх підступах до міста в 1941 р., прийняв би до яких заходів по своє-тимчасової евакуації жителів і збереження продовольчих запасів. Продовольство було зосереджено в старих, не захищених з повітря Бадаєвський складах, і досить було однієї масованої бомбардування, щоб приректи місто на голодну смерть.
Для гітлерівців питання про долю Ленінграда вирішувалося однозначно: у будь-якому випадку місто повинно було піддатися повного руйнування. Не зумівши захопити місто штурмом, фашистське командування було впевнене, що місто безсумнівно впаде. Один з викритих німецьких агентів на допиті показував: «З появою в Ленінграді продовольчих (у зв'язку з обороною) утруднень намічалося використовувати такі форми, як« голодні бунти », заклик до розгрому булочних, магазинів, організувати демонстрації жінок до лінії фронту з вимогою відкрити фронт і припинити опір німцям ».
Від Курська - до Дніпра
Сторони накопичували сили. Навесні 1943 р. на фронті встановилося відносне затишшя. Обидві вию-міни сторони готувалися до продовження боротьби. Провівши тотальну мобілізацію ресурсів Європи, гітлерівська Німеччина збільшила військову виробництво. Заповнивши понесені людські втрати, німецькі війська на сході отримали нові танки типу «тигр» і «пантера», штурмові гармати «Фердинанд», більш досконалі літаки.
Велика робота проводилася і по зміцненню радянських збройних сил. Завдяки зусиллям танкової промисловості вдалося сформувати велику кількість танкових і механізованих корпусів. У війська надходили самохідні артилерійські установки. Створювалися потужні авіаційні з'єднання. Але головне - перемога під Сталінградом вселила впевненість, що хід війни можна рішуче змінити на користь Радянського Союзу. Ставка спочатку схилялася до організації широкої наступальної операції на південно-західному напрямку. Сталін наполягав саме на такому варіанті. Проте Г.К. Жуков, А.М. Василевський вважали, що особливу увагу слід було приділити Курській дузі. Так називався виступ лінії фронту, обернений у бік заходу, що займали війська двох фронтів: Центрального (К.Д. Рокоссовський) і Поройежского (Н. Ватутін). Саме тут гітлерівське командування планувало завдати удару. Два потужних танкових клину повинні були прорвати оборону радянських військ у підстав виступу, оточити наші частини, створити загрозу Москві. Перемогою на цій ділянці фронту противник розраховував змінити стратегічну ситуацію на свою користь. І хоча ініціатива в плануванні великих операцій все ще належала німецькому командуванню, її масштаби різко звузилися. Якщо в 1941 р. операції планувалися по всьому фронту, в 1942 р. - на одному стратегічному напрямі, то в 1943 р. - тільки на вузькій ділянці. Для Німеччини операція «Цитадель» (таку кодову назву отримав план наступу на Курській дузі) була, по суті, останнім шансом досягти перемоги. Найбільш далекоглядні генерали вермахту розуміли, що невдача не дасть можливості надалі проводити великі наступальні операції. Так, Манштейн наказав будувати оборонні укріплення за Дніпром навіть без санкції Гітлера. Але все ж таки резолюція наступати переважала серед німецького генералітету.
Курська битва. У ніч з 4 на 5 липня Рокоссовскому доповіли, що захоплений німецький полонений показав: через декілько годин почнеться наступ. У цих умовах командуючий фронтом прийняв рішення, санкціоноване Жуковим, провести попереджувальний артилерійський обстріл. Доповідати про це в Москву, щоб випросити дозволу Сталіна, часу не було. Та й самі воєначальники були вже не ті, що раніше. Самостійність, ініціатива, від-повідно за рішення, навіть найбільш ризиковані - ці якості повною мірою виявилися в даному епізоді. Попереджуючий артилерійський удар був нанесений і Воронезьким фронтом. Згодом Жуков відзначав, що цей удар мав швидше психологічне значення, особливо великих втрат противнику він не завдав, проте затримав початок його наступу на кілька годин. Рано вранці 5 липня німецько-фашистські війська пішли в атаку. На чолі німецьких армій, що наступали на Центральний і Воронезький фронти, стояли досвідчені, енергійні генерали Модель і Манштейн.
На лінії в 500 км з гаком билося близько 4 млн. чоловік, понад 13 тис. танків, 69 тис. гармат і мінометів, до 12 тис. літаків. У перші дні противник методично, нестримно вгризався в оборону радянських військ. Обидві сторони несли важкі втрати. На ділянці Воронезького фронту німецько-фашистські війська підійшли до невеликого села Прохорівка, де сталося найбільша танкова битва другої світової війни: одночасно в зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат-Бойові порядки перемішалися. Горять, вибухають машини, між якими намагаються лавірувати і вести бій ще вцілілі. Дим, гар, кіптява перетворили день в ніч.
Супротивник був виснажений. З 12 липня змінився і характер битви. Тепер наступали радянські війська, німецькі частини перейшли до оборони. Але стримати контрнаступ наших воїнів вони вже були не в силах. 5 серпня були звільнені Орел і Бєлгород, а 23 серпня - Харків, цього разу вже остаточно. На цьому завершилася Курська битва. Стратегічна ініціатива була вирвана з рук ворога. Генерал Гудеріан писав згодом: «В результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з таким великим трудом, з-за великих втрат в людях і техніці на довгий час були виведені з ладу. Ініціатива остаточно перейшла до росіян ». Але не варто думати, що противник був зломлений. Йому ще не раз вдавалося відбивати великі населені пункти.
До кінця вересня радянські війська вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий «східний вал», який було наказано утримувати до останньої людини. Підійшовши до річки, радянські частини з ходу кинулися вперед, без спеціальних понтонних засобів, під артилерійським і мінометним вогнем. Рідкісні човни, наспіх збиті плоти - і мерщій б добратися до протилежного берега. Багато гинули, так і не досягнувши його. А що дісталися відразу вступали в бій, чіпляючись за клаптики землі, чекаючи підкріплення, розширюючи плацдарми. Форсування Дніпра залишається прикладом безкорисливої жертовності в ім'я Вітчизни сотень тисяч людей.
Перемога на Дніпрі відкрила дорогу на Київ, звільнення якого було завершено 6 листопада.
Операції радянських військ в 1944 р.
З кожним місяцем 1944 фронт невблаганно йшов на захід. Те, що агресор приречений на поразку, сумнівів не викликало. Але ясно було і те, що він буде опиратися до кінця. Країни антигітлерівської коаліції ухвалили спільне рішення: єдиним способом закінчення війни є беззастережна капітуляція Німеччини.
На початок 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників все ще утримували значну частину України, Білорусію, Прибалтику, стояли біля стін Ленінграда, на Карельському перешийку. Під гітлерівської п'ятою перебувала значна частина Європи. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла наростити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціатива була вже втрачена гітлерівськими генералами. У їх рішеннях зникла гострота, правильна оцінка ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування завершального етапу війни стали зразковими в історії військового мистецтва.
У 1944 р. вже не робилися спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, а послідовно проводяться операції на різних ділянках. Таке перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з однієї ділянки радянсько-німецького фронту на інший.
Бойові якості особового складу Червоної Армії виросли,. воїни накопичили досвід, уміло діяли у наступі, горіли бажанням скоріше вигнати загарбників з рідної землі. Ненависть до загарбників росла при звільненні міст і сіл, коли з-радянським солдати бачили сліди руйнувань, насильств і звірств, що творяться гітлерівцями над місцевим населенням. Таких солдатів ніщо не могло зупинити.
1944 почався наступом під Ленінградом, у результаті чого він був повністю розблокований. Практично одночасно з цим розвивалася операція по звільненню Правобережної України. Війська 1-го Українського фронту і 2-го Українського фронту (І.С. Кєнов) оточили Корсунь-Шевченківську угруповання противника. Почалася відлига, яка ускладнювала бойові дії. Ворог намагався розірвати кільце. Групі німецьких військ вдалося прорватися через порядки наших військ на ділянці Ватутіна.
У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'я Карпат. А під кінець 25 березня з'єднання 2-го Українського фронту вийшли до державного кордону СРСР.
Вихід на кордон
Прийшло літо 1944 Німецьке командування вважало, що Червона Армія продовжить наступ на південному напрямі. Проте з весни 1944 р. йшла підготовка до операції під кодовою назвою «Багратіон». Конфігурація фронту на місці проведення операції представляла величезний виступ. Найбільш захищеними були фланги. Саме по них і планувалися потужні удари. Місцевість з її ріками, озерами, болотами, лісами була зручна для оборонців і, навпаки, створювала великі проблеми для наступаючих. За три роки гітлерівці перетворили міста Білорусії в сильні укріплення зони. Те, що в 1941 р. було так легко залишено, тепер, влітку 1944 р., доводилося відбивати, сподіваючись на мужність, героїзм і самовідданість радянських воїнів.
Білоруська операція почалася 23 червня 1944 Тим самим Радянський Союз виконав зобов'язання провести велику операції одночасно з відкриттям другого фронту. 6 червня війська союзників форсували протоку Ла-Манш і просувалися з боями по Франції.
Наступ в Білорусії здійснювалося силами чотирьох фронтів. Жуков перебував на командному пункті командувача 3 армією генерала А.В. Горбатова. Учасник громадянської війни, один з небагатьох уцілілих в м'ясорубці репресій 30-х рр.., підданий жорстоким тортурам в катівнях НКВС, але не обмовився ні себе, ні кого б то не було з товаришів (як і К.К. Рокоссовський), він виявився на волі незадовго до війни. Командарм дбав про те, щоб досягати перемог, зберігаючи як можна більше солдатських життів. Маючи дані про слабкі сторони оборони противника, він запропонував Жукову змінити ділянку прориву. Жуков підтримав його. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через Березину, і значна група німецько-фашистських військ опинилася в котлі. Авіація завдавала удару за ударом. Горіли паливно-мастильні матеріали, військова техніка, покриваючи полі бою щось страшне. Гинули сотні і тисячі німецьких солдатів.
Добре продумана, довготривала система оборони противника перетворилася на «котли» - Бобруйський, Мінський, Могилевський, Вітебський. 3 липня був звільнений Мінськ, точніше - його руїни. Радянських воїнів зустрічали мало хто залишилися в живих жителі білоруської столиці.
Маючи перевагу в силах, війська 1-го Українського фронту розвивали наступ. Однак противник, вміло маневруючи, організовував короткі контрудари. Суворий і рідко який видавав свої почуття Жуков, розповідаючи про зустріч з уцілілими бійцями, писав: «... я не міг слухати без хвилювання і почуття гіркоти від того, що гинуть такі сміливі люди».
Здобуті Червоною Армією перемоги в Білорусії і західних областях України сприяли наступу союзних військ на Заході. Німцям довелося залишити Нормандію. І поступово вони почали відхід до кордонів Німеччини.
Успішні операції Червоної Армії на Карельському перешийку призвели до виходу з війни одного з союзників Німеччини - Фінляндії. Прибалтійське угруповання противника, що налічувала більше 30 дивізій, було затиснута на невеликій частині території Латвії, де була полонені в травні 1945 р. У боротьбі за визволення Прибалтики від німецько-фашистських військ активну участь брали латиські, литовські та естонські військові формування, що входили до складу Червоної Армії. Були звільнені Вільнюс, Таллінн, Рига.
Загальні контури бойових дій Червоної Армії були намічені ще в листопаді 1944 р. силами 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. Мали розгромити німецьку групу армій «А», повністю звільнити Польщу. Ця операція увійшла в історію, як Вісло-Одерська. Початок наступу було прискорене подіями на Західному фронті. Наприкінці грудня 1944 року німецькі війська почали наступ в Арденнах на території Бельгії і почали тіснити війська союзників, які опинилися у вкрай невигідному для себе, майже безвихідному, становищі. Однак, виконуючи союзницький обов'язок і на прохання керівництва США і Великобританії, радянські війська перейшли в наступ 12 січня, на 8 днів раніше наміченого терміну, відтягнули на себе частину дивізій з заходу і тим самим врятували від поразки англо-американські частини.
17 січня 1945 була звільнена Варшава. Наступ розвивався так стрімко, що часом передові частини радянських військ опинялися в оточенні відступаючих сил вермахту. У лютому підрозділи Червоної Армії форсували Одер - останню велику водну перешкоду перед Берліном.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
