56720 (671466), страница 2
Текст из файла (страница 2)
На початку битви лицарський «клин» атакував центр російських військ і незабаром загруз у бойових порядках. Тоді Олександр завдав флангові удари по «великій свині», змішавши її побудову. За словами літопису, «і бути січа жорстока. ... І здавалося, що рушило замерзле озеро, і не було видно льоду, бо покрилося воно кров'ю». Пало 400 одних тільки німецьких хрестоносців. Ще більше полягло що були з ними піхотинців, набраних з числа підкорених народів (естів, ливів). Лицарі зазнали повної поразки і втекли на захід. Російська кіннота переслідувала їх 7 верст до протилежного берега. Льодове побоїще вирішило результат війни, зупинивши просування хрестоносців на схід. Лівонський орден був змушений укласти мир і відмовитися від захоплених новгородської-псковських територій.
Ця битва стала для Русі вічним символом справедливої перемоги над агресією з боку Заходу. Літопис зберіг молитву Олександра Невського перед боєм: «Боже великий і міцний, що заснував землю і поклав межі народам і звелів їм жити, не приступаючи до чужої частину! Суди мене, Господи, з образившими мене, побори борються зі мною ». Цікаво, що через сім століть текст цієї молитви князя, звертаючись до східних слов'ян митрополит Тихон 22 червня 1941р. в день вторгнення німецько-фашистських військ у російську землю.
Льодове побоїще відкрило нову сторінку військового мистецтва. Це був один з перших прикладів, коли важка лицарська кіннота зазнала жорстокої поразки в польовому бою від війська, що складався з переважно з піхоти. Новим було й те, що східні слов'яни вперше переслідували розбитого противника, а не залишилися святкувати перемогу на полі бою, як бувало раніше. Це підсилило ефект розгрому хрестоносців.
Історична назва Невської битви і Льодового побоїща полягає не в масштабах цих битв, а в стримуванні вкрай небезпечної агресії. Ведучи війну, лицарі ставили за мету не тільки адміністрування, а й духовне підпорядкування переможених народів. Хрестоносці прагнули навернути їх у католицьку віру і нав'язати їм ідею переваги німецької нації. Про наслідки їхньої експансії свідчить приклад завойованих прибалтійських народів, які перетворилися на людей «другого сорту» на своїй землі. Господарями (вищим класом) там стали загарбники. Прибалтійська плем'я прусів, наприклад, було майже повністю знищено агресорами.
У 1253г. лівонські лицарі напали на землі Пскова. На цей раз псковичі відбили натиск, а потім перейшли річку Нарові і розорили володіння Ордену. У 1256г. спробу наступу на Новгород зробили шведи. Вони зміцнилися на східному березі річки Нарови і заклали там фортецю. Але при підході руських дружин бігли, не прийнявши бою. У відповідь війська Олександра Невського скоїли зимовий похід по льоду Фінської затоки і завдали удару по шведським володінням у Фінляндії. Отже, у другій половині ХШ ст. руські воїни переходять від оборони своїх земель до нападу і починають бити агресора на його території. Центральним боєм цього періоду стала битва при Раковоре.
Битва при Раковоре. Взимку 1268г. новгородські та псковські полки на чолі з Довмонтом Псковським, посилені дружиною сина Олександра Невського - Дмитра Олександровича (всього до 30 тис. чол. за німецькими даними), здійснили великий похід до Лівонії вторглися до Прибалтики та датських лицарів. У районі Раковора (нині естонська місто Раквере) вони зіткнулися з об'єднаним датсько-німецьким військом під командуванням магістра Отто фон Роденштейна, що зібрав під свої прапори колір ливонського лицарства.
Битва при Раковорі сталася 18 лютого 1268г. Її відрізняв лютий натиск з обох сторін. «Ні батьки, ні діди наші, - писав літописець, - не бачили такої жорстокої січі». Центральний удар «великої свині» взяли на себе новгородці на чолі з посадником Михайлом. Проти них бився закутий у лати Залізний німецький полк. За свідченням літопису, люди падали цілими рядами. У страшній січі загинув і сам Михайло, і багато його воїнів. Тим не менше, руські воїни зуміли переламати хід битви на свою користь і звернули лицарів у втечу. Результат битви вирішив фланговий удар полків князя Дмитра Олександровича, які звернули хрестоносців у втечу й гнали їх 7 верст до самого Раковора.
Але коли до вечора Дмитро з воїнами повернувся на місце битви, то застав ще один німецький полк, який атакував новгородські обози. Дмитро хотів негайно атакувати лицарів, але воєводи відрадили князя починати що загрожує плутаниною нічний бій. Дмитро погодився і вирішив дочекатися ранку. Але під покривом ночі залишки німецьких військ відступили. Новгородці стояли біля Раковора три дні. У цей час Довмонт Псковський зі своїми полками здійснив рейд по Лівонії, захопивши велику кількість полонених.
За даними лівонських літописів, хрестоносці втратили в Раковорской битві 1350 чол., Росіяни - 5000 чол. (Якщо немає спеціальних уточнень, то втрати в битвах, як правило, означають убитих, поранених і полонених). Руські літописи не називають втрат, але з їхніх повідомлень про те, що російська кіннота не могла пробитися по трупах, можна зробити висновок про значні втрати серед хрестоносців. Про це свідчить і той факт, що через рік данці і лівонські німці уклали з новгородцями мир, який тривав 30 років. Розгром хрестоносців означав і торжество православ'я над воєнною експансією католицизму. Недарма Олександр Невський і Довмонт Псковський були зараховані Російською Церквою до лику святих.
Відображення агресії на північно-західних рубежах Русі тривало й надалі. Не багато місць в Росії зрівняються з упертістю і тривалістю військових дій з ділянкою від Ізборську до Ладоги. З XIII по XVIII ст. на цих рубежах, то затухаючи, то спалахуючи знову, йшло суворе протиборство східних слов'ян з германцями та шведами. Основний тягар у боротьбі з німецькими хрестоносцями винесло Псковської князівство, землі якого безпосередньо межували з володіннями Лівонського ордену. З 1228-го по 1462г., За підрахунками історика С. М. Соловйова, Псковська земля піддавалася вторгненням 24 рази, тобто в середньому один раз на 10 років. Новгородці ж в основному конфліктували зі Швецією. За вказаний період вони 29 разів відбивали зовнішній натиск. У 1322г. їхні дружини під керівництвом московського князя Юрія Даниловича здійснили похід проти шведів, після чого в 1323г. був укладений Оріхівський мир. Він вперше встановив офіційну межу між Новгородом і Швецією на Карельському перешийку. Але знадобилося ще не одне століття, щоб остаточно залагодити територіальні суперечки.
3. Значення здобутих перемог
Перемоги Олександра Невського на десять років зупинили німецько-шведський натиск. Крім того, вони сприяли підйому визвольної війни проти іноземних загарбників у Прибалтиці. Так в 1242г. проти хрестоносців спалахнуло потужне повстання пруссів, яке тривало 11 років. Придушивши повстання пруссів, лицарі відновили наступ на слов'янські землі. Але воно вже не відрізнялося колишніх напором. Позначилося значення перемог Невського. З іншого боку, європейська лицарство понесло на той час величезні втрати від війн на Близькому Сході і нашестя Батия. Воно вже не могло дружно відгукнутися на заклики Риму почати нову масштабну кампанію проти Русі, подібну першим хрестовим походам до Палестини.
Висновок
Збройні сили Стародавньої Русі не мали досконалої військової організації і багатих військових традицій, але володіли міцною дисципліною. Слов'янські воїни відрізнялися високим бойовим духом і витривалістю. Велику роль у війні грав керівник війська - князь, який, як правило, особистим прикладом захоплював на подвиг своїх дружинників. Постійним ядром слов'янського війська, його регулярної частиною була князівська кінна дружина. Піхота ж, як правило, складалася з ополченців - «воїв», набраних з-поміж сільського і міського населення. Врахувавши традиційну для німців тактику, князь Олександр приділив головну увагу розташуванню свого війська і флангових маневру. Князь зосередив ударні сили на флангах, у вигляді кліщів. На початку битви лицарський «клин» атакував центр російських військ і незабаром загруз у бойових порядках. Тоді Олександр завдав флангові удари по «великій свині», змішавши її побудову.
Література
1. Шефів Н.А. Найзнаменитіші війни і битви Росії - М.: Віче, 1999р.
2. Шефів Н.А. Найзнаменитіші полководці Росії - М.: Віче, 1999р.
3. Історія Росії з найдавніших часів і до кінця XVII століття під ред. Сахарова О.М. - М.: АСТ Москва, 1998р.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
