55157 (670351), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Особливо розгорнувся антишляхетський рух в околицях Бара і на Брацлавщині зимою 1594 – 1595 рр., під час перебування тут загонів Лободи й Наливайка, що повернулися з походу, в загони почало прибувати багато “гультяйства”, “хлопства”, а також збіднілої служилої шляхти. Козацькі загони, особливо Наливайка, нападали на шляхетські маєтки, обкладали шляхту контрибуціями, знищували її судові й земельні документи. Особливо діставалось від загонів Наливайка маєткам Каліновського [16;190].

Ще ширше розгорнулося селянсько-козацьке повстання восени 1595 р., коли Наливайко повернувся з походу в Угорщину. Він зі своїм козацтвом з’явився на Волині, де його зустріли бідняки. Повстанці знищили жовнірський загін, заволодівши зброєю і майном. Налякана місцева шляхта, яка зібралася в Луцьку з нагоди судової сесії, сплатила повсталим контрибуцію. Наливайко, мабуть не був нею задоволений, бо пограбував передмістя Луцька і через Волинь направився в Білорусію. Повертаючись, повстанці знову пройшли Волинською землею, розгромили маєтки прихильників церковної унії, зокрема, маєток Отовчичі, де зберігалися єпископські цінності [37;36].

В кінці січня 1596 р. Наливайко повернувся з своїм військом на Волинь. В цей час на Україні назрівала нова важлива політична подія: польський король Сигізмунд ІІІ і папа римський Клімент VІІI, намагаючись посилити наступ католицько-шляхетської Польщі на Україні готували введення церковної унії. Частина українських феодалів пішла назустріч цьому планові, намагаючись таким шляхом зміцнити свої позиції в складі Польщі.

Зібравши коронне військо в Кременці, Жолкевський в кінці лютого 1596 р. швидко рушив на південь Волині, ставлячи собі завдання розгромити насамперед Наливайка. Останній, довідавшись про наступ хорошого війська, почав відступати — спочатку на схід, а далі повернув на південь, на Брацлавщину. Наливайко під час виступу встиг зібрати всього коло тисячі козаків, а тому ухилявся від бою з силами Жолкевського.

Відступаючи на Брацлавщину, Наливайко сподівався об’єднатися з Брацлавськими міщанами. Жолкевський старався не допустити Наливайка до Брацлава. За Прилукою Жолкевський настиг військо на чолі з Наливайком. Скориставшись ніччю повсталі утекли, а Жолкевський залишився в Брацлаві і чинив там розправу [14;65]. Під Білою Церквою загін Наливайка об’єднався з запорожцями на чолі з Лободою.

Жолкевський вислав проти повстанців передовий загін на чолі з князем Кириком Ружинським, українцем, магнатом-авантюристом.. Під Білою Церквою він був погромлений повстанцями. Жолкевський з новими військами настиг повсталих біля урочища Гострий Камінь, де відбулася битва. Після цієї битви повсталі відступили за Дніпро до Переяслава, а Жолкевський звернувся до короля по допомогу [16;194].

Після Переяслава повсталі пішли на Лубни. Та Жолкевський наздогнав їх з військами і вони змушені були отаборитись поблизу Лубен за Сулою на урочищі Солониця. 26 травня відбулася облога повстанського табору, що тривала біля 2 місяців.

В цих умовах Жолкевський знову почав розмову про переговори. Він обіцяв їм дозволити вільно розійтися по домах, але, як і раніше вимагав насамперед видати проводирів, а також віддати гармати й військові відзнаки, одержані козаками від іноземних держав за боротьбу проти турків і татар [14;66].

Частина повстанців вирішила кінець-кінцем прийняти ці умови. Наливайко зі своїм загоном хотів вирватися з табору і почав оборонятися, але його схопили і видали Жолкевському. Були видані також Шостак, Шаула і ще кілька старшин. Виконані були і інші умови.

Але після цього Жолкевський поставив нову умову — віддати всіх кріпосних панам. Повстанці відмовилися і почалася страшна різанина. Так закінчилося це повстання.

Козацько-селянські повстання 1581 – 1596 рр. були насамперед найгострішою формою виявлення суперечностей між гнобленими масами селянства, козацтва і міського населення з одного боку, і їх гнобителями — польською і українською шляхтою - іншого. Протягом майже 5 років південно-східна Україна перебувала фактично в руках повсталих. Шляхетське господарство було дуже підірване. Дуже багато селянства покозачилось. Основним змістом повстання була боротьба проти кріпосного гніту.

Разом з тим повстання були спрямовані проти національно-релігійного гноблення українського народу польськими панами, проти панування Польщі над Україною.

Ці повстання були першими великими виступами українських козацько-селянських мас проти шляхетства. Вони поклали початок визвольній боротьбі українського народу за незалежність, що розгорнулась в І пол. XVII ст.

3.2. Козацько-селянські повстання 20-х років XVII ст.

Козацькі походи на турецькі землі і підтримка козацькою старшиною Яхії загрожували польському урядові війною з Туреччиною. Велику небезпеку являли для польського уряду також зносини козацької старшини і православного духовенства з російським урядом. Але авантюра Яхії провалилась. Козацькі походи на турків, зокрема похід влітку 1625 р., були невдалі або маловдалі для козаків. Одночасно був розірваний союз козаків з Шагин-Гиреєм: за виплату польським урядом дволітніх “упомників” Шагин-Гирей відмовився підтримувати козаків.

Всі ці обставини польський уряд вирішив використати для приборкання козацтва і здійснення своїх попередніх постанов щодо нього. Король призначив комісію, що складалася з магнатів на чолі з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським. В вересні 1625 р. комісія з військом походом рушила з Поділля на Київщину, спустошуючи, палячи і грабуючи по дорозі міста і села.

Про підготовку на Україні визвольного повстання народних мас повідомляли в липні 1625 р. в Розрідний приказ севські воєводи П. Воєйков і Н. Власьєв: “Черкаси вывезли из Запорог в украинные городки 70 пушек и под остальных Черкас в Запорог послали, чтоб и остальные черкасы из Запорог шли в сход в украинные городки”. В той же час (31 липня 1625 р.) Рильський воєвода М. Гагарін слав звістку в Москву, що козаки “хотят бится с поляками за веру и за свои домы” і почали “збиратся против гетьмана Конецпольского” [29;71].

11 жовтня польське військо підійшло до Канева. Канівські козаки відправили послів до польського гетьмана, повідомляючи, що гетьман їхній Марко Жмайло ще перебуває на Запоріжжі, і просили не наступати на місто і дозволити їм зібратися на раду. Козацька рада вирішила не піддаватися Конєцпольському, і 3 тисячі козаків вийшли з міста. Конєцпольський послав у погоню за ними великий загін війська. Під Мошнами між козаками і поляками стався бій. Козаки, укріпившись у таборі відступали до Черкас, де стояв загін в 2 тис. козаків. Останній з’єднався з канівським загоном, і вони разом почали відступати до козацького війська, які від Маслового Ставу збирались до Крилова. Польське військо підійшло до Крилова і розташувалось над р. Цибульвиком, поблизу козацького табору. 25 жовтня козацькі посли повідомили Конєцпольського, що в козацький табір прийшов гетьман Жмайло з артилерією. Конєцпольський вирядив до козаків комісарів, пропонуючи їм умови, які вони повинні були прийняти. Проте козаки відкинули їх. Після цього Конєцпольський кинув на козацький табір коронне військо. Козаки відступили і стали табором в урочищі Ведмежі Лози за Курукувим озером (на місці теперішнього Крилова, проти Кременчука). Спроби Конєцпольського розгромити тут козаків були відбиті. Польське військо зазнало великих втрат убитими і пораненими. Сам Конєцпольський ледве врятувався від смерті.

Вранці 19 жовтня до польського табору прибули козацькі посли з проханням припинити просування коронних військ до прибуття гетьмана Жмайла, який з кількатисячним загоном козаків ішов із Запоріжжя. На світанку 29 жовтня розгніваний Конєцпольський, відпускаючи козацьких послів, заявив: “Ви незабаром відчуєте силу наших шабель на своїх шиях за вашу непокору і свавілля” [29;75-76].

Комісари почали з козаками переговори. Переговори тривали 3 дні. 5 листопада 1625 року між козаками і козацькою старшиною відбулася угода, що дістала назву Куруківської. Комісари дали згоду на те, щоб причетних до повстання не віддавати полякам. Реєстр збільшувався до 6 тис. чоловік і мав бути складений протягом 6 тижнів. Реєстрові козаки мали право обирати старшого, але затверджував його король або від його імені коронний гетьман. Платня реєстровим козакам збільшувалася до 60000 злотих. Старшині призначалася окрема платня. Козацькими правами й вольностями мали право користуватися лише реєстровці, і тільки в королівщинах. З маєтків духовних і шляхетських реєстровці повинні були виселитись протягом 12 тижнів. Решта козаків — біля 40 тисяч — мусила повернутись у кріпосний стан. Реєстрові козаки не повинні були робити походів на турецькі володіння і мати зносини з іноземними державами. Тисяча козаків мусила перебувати як сторожовий загін на Запоріжжі.

Жмайло скинутий з гетьманства, і на його місце обраний Михайло Дорошенко, представник угодовської козацької верхівки, який брав участь у Хотинській компанії і він був до того гетьманом. Конєцпольський затвердив цей вибір. Договір був підписаний Дорошенком і кількома старшинами і скріплений військовою печаткою.

Після Куриківського договору козацтво остаточно поділяється на 2 групи — городових, реєстрових, що займали угодовську позицію відносно польського уряду, і нереєстрових, так званих “випищиків", центром яких стало Запоріжжя. Польському урядові не вдалося повернути в кріпосний стан масу нереєстрового козацтва, яке продовжувало збільшуватись.

А також Антонович зазначає, що всіх пунктів угоди 5:

1. за козаками зоставлено їх громадський суд;

2. право вибирати гетьмана або старшого Запорозького війська;

3. поляки зобов’язувалися платити реєстровим козакам 60 тис. злотих річно;

4. обмежено число козаків 6 тис.;

5. козаки обіцяли не робити нападів на турків і спалити всі свої чайки [2;85].

3.3. Селянство у конфліктах 30-х років

Основною причиною козацько-селянських повстань в 30-х рр. XVII ст. було поширення кріпосного гніту на Наддніпров’ї, що підсилилось в кінці 20-х і 30-х рр. Захоплення польськими панами земель на Наддніпров’ї розгорнулося в кінці XVI ст. на початку XVII ст.

В листопаді 1629 р. закінчилась війна Польщі з Швецією. В війні цій на стороні Польщі брало участь багато козаків-випищиків, взятих на службу польським урядом. Після закінчення війни козаки мали лишитися поза реєстром, отже повернутися у кріпосний стан. Тому повернення козаків з походу загострив антишляхетську боротьбу на Україні.

Одночасно з козаками на Україну повернулося військо Конєцпольського. Розташувавшись на Наддніпров’ї, коронне військо почало грабунки, розправи, що привело до обурення населення.

В цій розжареній атмосфері весною 1630 року на Наддніпров’ї почалось велике козацько-селянське повстання.

Населення багатьох сіл, міст і містечок стихійно піднялося на боротьбу з гнобителями. Поштовхом для її активізації було запровадження в січні 1630 р. збору подимного. Селяни і міщани активно протистояла введенню нового оподаткування. Вони виганяли збирачів податків, а разом з ними і представників місцевої адміністрації, громили шляхетські маєтки. Згодом окремі виступи переросли в могутнє козацько-селянське повстання [43;30].

Т. Федорович, як відомо, був гетьманом нереєстрових козаків під час походу на Крим в 1629 році. Після цього гетьман — Леон Іванович. Напередодні повстання випищики знов обрали гетьманом Федоровича, який стояв на непримиренній позиції відносно польського уряду. Т. Федорович виступає в джерелах також під іменем просто Тараса. “История русов” називає його Трясилом. Його найбільшими соратниками були полковники Андрій Віденко, Данило Білоцерківець, Михайло Пововаренко, старшини — Богдан Кизим, Іван Гиря, Левко Бут, Федір Прало, Іван Сорока, Левко Каленик, Григорій Яцина. На початковому етапі в рядах повсталих перебували також Константин Вовк, Борзяк, Бородка [43;30].

Коли Конєцпольський повернувся на Україну, Чорний став вимагати від нереєстрових козаків покори. Далі, коли була прийнята плата реєстровцям Чорний і польські комісари почали переглядати реєстри, виписувати з нього небажані елементи. В числі виписаних було 300 реєстровців, що були на Запоріжжі. Чорний вимагав від них, щоб вони з’явилися з артилерією на волость. Вони обіцяли скоритись його наказові, але прийшовши на волость у березні, несподівано схопили Чорного і привезли до Тараса, який також уже був на волості. Тут Чорного стратили. Пізніше поширилися чутки, що козаки його стратили за те, що він ніби перейшов унію і поклявся полякам знищити православ’я і козацтво.

Виступ нереєстрових козаків на волость став поштовхом до повстання. Уже в кінці березня путивльські воєводи доносили царю, що запорізькі козаки “из Запорог выгреблись в Переяславль с пушками, и ныне де государь, сбираются изо всех городков козаки, которые гроши имели и выпислые казаки, что были выписаны, а собрався де , государь, выгонять им из Киева и изо всех городов после великодня поляков” [14;33].

Налякані виступом Тараса, реєстровці втекли під охорону коронного війська в Корсунь. Підійшовши до Корсуня, Тарас почав бій з польським військом і реєстровцями. Корсунські міщани підтримали повстанців. Під час бою до повстанців приєдналась також більшість реєстровців. Коронне військо з частиною реєстровців змушене було відступити.

Після цього повстання почало швидко поширювати на Наддніпров’ї. Козаки розпинали універсали, в яких закликали народ приєднуватися до них для охорони віри, обіцяючи козацькі вольності. Частина повсталих загонів приєдналася до Тараса, а частина діяла самостійно, нападаючи на шляхту і польських жовнірів.

Перебування селянсько-козацького війська на Правобережжі справило позитивний вплив на розширення території повстання. Вже в січні відбувся збройний виступ селян і “випищиків” у Трипільському старостві Київського воєводства, під час якого повстанці розгромили маєток пана А. Фірлея в містечку Обухові. В заяві Святської і М. Мики в Житомирський городський суд від 12 травня 1630 року говориться про дії народних месників в районі Паволочі, які спалили шляхетський маєток із “всім нерухомим майном і документацією”. Населення Києва, Василькова, Де метра, Білгородки та ін. населених пунктів підтримало повсталих. У реляції сейму (1631 р.) коронний гетьман С. Конєцпольський зазначав, що універсали Т. Федоровича та заклики “деяких осіб духовних і світських грецької релігії, в яких сповіщалось, що їх віру нищать... роздратували чернь і всю Україну, розбурхати так, що ніхто з тамошньої шляхти не був у безпеці в своєму домі” [43;33].

Характеристики

Список файлов реферата