54294 (669593), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Обставиною, що обтяжує покарання., було вбивство «юрбою».

4. Завертає на себе увагу надмірна тяжкість матеріального покарання.

Найнижчий штраф за крадіжку, складав 3 соліди, а за вбивство - 200 солідів. Якщо мати на увазі те, що вартість бика становила 2 соліди, а корови — 3 соліди, то ці штрафи були надто обтяжливі.

Виникнувши при родовому ладі, штрафи в умовах переходу від колективної власності до приватної стають ефективним засобом захисту приватної власності й особи імущих людей, знаті, яка феодалізувалася.

Аналіз Салічеської Правди дозволяє виділити такі види злочинів і покарань.

1. Злочини проти особи, до ;яких відносяться убивства, зґвалтування, нанесення каліцтва, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу.

2. Злочини проти власності, серед яких особлива увага приділяється крадіжці, пограбуванню, підпалу і заподіянню шкоди майну.

Особливим захистом користується майно, що знаходиться в будинку і на обгородженій ділянці. Крадіжка зі зломом або з обгородженої ділянки каралася підвищеним штрафом. При встановленні розміру штрафу враховувалася також вартість викраденого: у випадку крадіжки речі поза домом на суму 2 динари штраф становив 15 солідів, на суму 40 динарів - 35 солідів.

3. Злочини проти порядку відправлення правосуддя: неявка в суд, лжесвідчення й ін.

4. Порушення приписів короля. Наприклад, якщо король видавав комусь грамоту на право поселення в якомусь селі, то той, хто цьому противився, карався штрафом у 200 солідів, тобто в такому ж розмірі, як за вбивство.

Основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей, був штраф. Він ділився на дві частини; одна йшла потерпілому або його найближчим родичам, а друга, в розмірі 1/3 штрафу, надходила на користь держави в особі короля. Крім того, в усіх випадках, пов'язаних із злочинами проти власності, передбачалися повернення і сплата вартості знищеного майна.

У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачалася також конфіскація майна.

Основний текст Салічеської Правди не знає для вільних такого виду покарання як страта, членоушкодження і тілесні покарання. Страта, членоушкодження (кастрація), тілесні покарання (удари батогом) застосовувалися лише до рабів. Страта в найболісніших формах застосовувалася і при придушенні повстань селян.

Казуїстичний характер Салічеської Правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усік злочинних дій. Але з аналізу ряду конкретних складів злочинів, виділених у Салічеській Правді, можна зробити висновок, що у франків вже існували поняття форми провини - наміру і необережності, замах на злочин, співучасті, обставин, які обтяжують або пом'якшують злочин.

Судовий процес. Процес за Салічеською Правдою носив змагальний характер, основними рисами якого були:

а) здійснення цивільного і карного процесу в однакових формах;

б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого;

в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання сторін;

г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм).

Процес починався з виклику в установленій формі і при свідках обвинувачем обвинувачуваного. Неявка будь-якої із сторін на процес каралася штрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину для неявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).

Розгляд починався з вислуховування обвинувача, який повинен був висловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволяло обвинувачуваному відповісти тільки «так» або «ні». У випадку позитивної відповіді обвинувачуваного суд відразу виносив рішення. У протилежному випадку суддя вирішував питання про порядок надання доказів.

Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримка злочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показання свідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення, Салічеська Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, показання свідків і ордалії («суд божий»), у формі випробування «казанком», нагадуючи при цьому «інші законні засоби» доказування.

Найбільш поширеним видом доказів була співпрйсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому, що він .не чинив того, у чому його обвинувачують, Співприсяжники - це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відмін) від свідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави» обвинувачуваного. За Салічеською Правдою повинно було бути 12 співприсяжників.

Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній, формі, порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги.

Неправдиві свідчення, також як і відмова свідка з'явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.

Поширеним видом доказу були ордалії («суд божий»), при яких злочин установлювався за допомогою божественної сили— бога, який немов би вказував злочинця («бог шельму, мітить»), Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип'ячена вода і залізо. Салічеська Правда знає лише один вид ордалії - випробування «казанком» — тобто за допомогою киплячої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав'язували, приклавши до пов'язки печатку. Після закінчення трьох днів її розв'язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували.

Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.

Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу позивач (обвинувач) звертався за допомогою графа. Останній разом із 7 рахінбургами повинен був відправлятися до будинку обвинувачуваного і конфісковувати його майно на суму, яку він повинен був сплатити. У випадку незгоди обвинувачуваного з рішенням суду рахінбургів, обвинувачуваний знову викликався в сотенний суд через 40 днів, а потім, у випадку його неявки або відмови виконати вирок, обвинувач повинен був протягом 14 днів викликати його на суд короля. Виклик на суд короля також здійснювався в суворо установленій формі. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король об'являв обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і усе його майно ставало власністю позивача. По-іншому закріплює Салічеська Правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю, луки, ліси. Тут багаторазово згадується обгороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпал і зруйнування огорожі.

Житлу в Салічеській Правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб вимагати борг позивача, щоб викликати відповідача в суд: Карана не тільки крадіжка в межах будинку або подвір’я (високим штрафом у 45-63 соліди), але й просте проникнення на територію вілли після заходу сонця, крадіжка з нападом і витребуванням сторожових собак, увезенням на возі позивача.

3. Залежність покарання від класового становища потерпілого і злочинця.

Суб’єкти кримінальних правовідносин. Салічеська Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон охоплює дії усіх). Водночас Салічеська Правда; відображаючи класове розшарування суспільства, закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового-становища потерпілого, і іноді одночасно і з класового становища злочинця.

Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального і правового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і віку постраждалого. Там, де для раба передбачалася страта, вільна людина сплачувала штраф.

Убивство тягло за собою штраф на користь рідних убитого - вергельд (ціна людини), і його розмір визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного - 200, 100 солідів, за королівського охоронця, графа -600 солідів, а за вбивство римського колона - 63 соліди. За раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку.

Покарання різнилося також і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.

Особливим становищем у даних правовідносинах відзначалася жінка. За словесну образу жінки стягалося значно більше, ніж за образу чоловіка. За вбивство жінки накладався вергельд утричі більший, а за вбивство вагітної жінки - у чотири рази більший, ніж за вбивство чоловіка. Це свідчило про велику повагу, якою користувалася жінка в суспільстві франків.

Використана література:

1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995.

2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право, 1999.

3. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994.

4. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:Вен турі, 1994.

Характеристики

Список файлов реферата