Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Алексій і його спадкоємець Пимін (Сергій Извеков.1971-1990 р.) продовжували політику Сергія, намагаючись уникати будь-яких розбіжностей із владою.

У 1948 році в Москві зібралася Міжнародна нарада православних церков. У прийнятому зверненні засуджувалися “благословення, що виходять з міцності католицизму - Ватикану і гнізда протестантизму - Америки, новій війні і хвалебні гімни атомним бомбам, призначеним для знищення життя на Землі”. Рішення наради як би додавали протистоянню Сходу і Заходу релігійне фарбування.⁴⁹

Пізніше, однак, ця ідея подальшого розвитку не одержала. З 1961 року Російська Православна церква стала брати участь у Всесвітній Раді церков, що раніше різко засуджувала. В неї входили в основному протестантські церкви.

3.4. Під час “Відлиги” і “Перебудови”.

Після смерті И.Сталіна політика влади стосовно церкви знову посилилася. Влітку 1954 року з'явилося рішення ЦК партії про посилення антирелігійної пропаганди. З різкою промовою проти релігії і церкви тоді ж виступив Микита Хрущов.

Відновилися масове закриття і зноси храмів усіх віросповідань. Щорічно (аж до 1964 р.) зносилося більше тисячі храмів, приблизно стільки ж закривалося. Зокрема, у 1961 році знову закрили Києво-Печерську лавру (раніше вона була закрита з 1926 по 1942 р.)⁵⁰

Влітку 1964 року був висаджений храм Перетворення - кафедральний собор митрополита Московського. Віруючі відмовилися в призначений день залишити собор і продовжували богослужіння. Їх видворяли за допомогою міліції. У 1961 році був знову заборонений дзвін у Москві і багатьох інших місцях.

У 1960 році влади зажадали проведення церковнопарафіяльної реформи. На чолі приходу тепер виявився не священик, а рада з двадцяти парафіян, підібраних владою. У їхнє розпорядження переходило все церковне майно і пожертвування. Своїм рішенням вони могли звільнити священика чи закрити храм.

В період підготовки реформи вісім єпископів привселюдно протестували проти її. Однак через рік патріарх Алексій, а потім і собор єпископів погодилися з її провидінням.

У 1965році проти реформи знову протестували вісім архієреїв на чолі з архієпископом Калузьким Гермогеном і священики Микола Ешліман і Гліб Якунін. За ці виступи священики були позбавлені приходів, а Гермоген - відправлений у монастир.

В роки “перебудови” (з березня 1985р.) у політиці держави стосовно церкви знову відбувся поворот. Стали відкриватися нові храми усіх віросповідань. Православній церкві були повернуті Києво-Печерська лавра, Оптіна Пустель та інші монастирі. У 1988 році православна церква урочисто відсвяткувала тисячоріччя Водохрещення Русі.

Роль церкви в державному житті стала зростати. У березні 1989 року вперше в радянській історії церковні діячі стали депутатами СРСР. Серед них були патріарх Пимін і його майбутній приймач митрополит Алексій (Рідігер)

Третього травня 1990 року 80-літній патріарх Пимін помер. Російську Православну церкву очолив патріарх Алексій 2. Йому судилося керувати церквою в нову епоху її діяльності.

Висновки

Історія російської православної церкви нараховує вже більш тисячі років. Земля Російська переживала важкі часи в але духовні пастирі підтримували народ російський словом і справою. Знала Росія і татар і шведів і німців... Кого тільки вона не знала... Але завжди поруч із селянином, боярином, князем чи імператором був духовний наставник, що направляв його на шлях істинний, освітлював бентежний розум Словом Божим, недарма протягом багатьох століть слова “росіянин” і “православний” були синонімами...

У Росії XVII століття об'єктивно відчувалася необхідність церковної реформи, але її проведення було сполучено з багатьма труднощами. Цар усвідомлював її необхідність.

Церковна реформа патріарха Никона вплинула на внутрішнє життя країни і поклала початок такому оригінальному соціально-релігійному руху XVII в. як розкол. Але не можна також заперечувати і її визначену роль у зовнішній політиці Російської держави. Церковна реформа була покликана зміцнити відносини з деякими країнами, відкривала можливості для нових, більш міцних союзів у політику. І підтримка православних церков інших держав також була дуже важлива для Росії.

Никон відстоював принцип незалежності церкви від державної влади. Він намагався домогтися повного невтручання царя і бояр у внутріцерковні справи, а самому мати владу, рівну царській. Це, природно, не могло залишитися непоміченим. І остаточна незлагода Никона з царем відбулася, звичайно, не через подію на царському обіді. Справжньою причиною став його вплив, що надмірно підсилився і постійне утручання у внутрішню і зовнішню політику держави. Почалася довголітня боротьба самодержавства за повне підпорядкування церкви державі. Наступним важливим етапом у ній стало скасування самого патріаршества в першій чверті XVIII століття.

Багато десятиліть у поглядах на відносини держави і релігійних організацій у радянський період нашої історії, в оцінці позицій і вчинків кардою зі сторін ми задовольнялися один раз знайденою «правдою». Хоча і знайдена вона була в далекі 20- 30- 50-і роки. «Атеїстична» література, за рідкісним винятком, звертаючись до даної проблематики, експлуатувала ті самі сюжети й історичні факти, виставляючи як підпірки для виводів і висновків нескінченний ряд перехідних від шпора до автора «класичних» цитат. Додамо до цьому сталу негласну заборону на вивчення «релігійного життя» у країні і публікацію про неї матеріалів, закритість установ, що займалися церковною політикою, неприступність для дослідників документів, що зберігалися в спецфондах і спецхранах. І як підсумок - перед сучасними істориками власне кажучи стоїть завдання відтворення максимально об'єктивної історії державно-церковних відносин.

Велика Жовтнева революція відокремила церкву від держави і школу від церкви. Але вона не відокремила і не могла відокремити віруючих від релігії. Суспільний лад, затверджений Жовтневою революцією, відкривав перспективу відновлення всього духовного життя суспільства. Перші роки існування молодої соціалістичної держави ознаменувалися масовим відходом від церкви віруючих, особливо селян. Відхід від церкви був і масовим і бурхливим, який супроводжувався руйнуванням церков і ексцесами стосовно священнослужителів. Цей стихійний рух з трудом піддавався упорядкуванню. У його вир виявилися затягнуті і багато атеїстів, що аж ніяк не сприяло здійсненню вдумливої, терплячої, несучої позитивні знання пропаганди. Місцеві влади найчастіше виявлялися не на висоті положення, вносячи часом непотрібне озлоблення в масовий антицерковний рух, зневажаючи законністю, діючи по власному розсуду, що нерідко йшло врозріз з директивами Радянської влади, вказівками і застереженнями партії.

Тим часом для більшості селянств відхід від церкви не означав відходу від релігії. Багато хто з тих, хто порвав із православною церквою, поповнили в той період різні організації релігійного сектантства, що переслідувалися при царизмі.

Глибокі процеси відбувалися й у середовищі духівництва. Зняття ряси як символу служіння антинародним інтересам було частим явищем і не викликало сумнівів у щирості тих, хто це скоював. Верхи духівництва тим часом плекали надії на поразку революції в ході Громадянської війни і внесли свою лепту в боротьбу з революцією. Перехід до лояльності стосовно Радянської влади реакційної частини духівництва відбувся в 1923 році після відомого каяття патріарха Тихона.

Протягом 20-х років стихійна хвиля «безбожництва» спала, уступивши місце діяльності організацій Союзу безбожників. Однак інерція, що набрала силу, «випинання» релігійного питання як нібито одного з найважливіших для доль нового суспільства позначалася і на діяльності Союзу безбожників і інших масових організацій і переборювалася з трудом. Слід з граничним розумінням поставитися до того, що воля совісті була вистражданим правом на переконання не тільки віруючих, але і невіруючих. І якщо люди вільної думки, яким церква і царизм затискали рот, скористалися цим правом, якщо в їхніх виступах звучав «лемент душі», те було би помилкою розцінювати ці виступи як гоніння на релігію.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Наше Отечество. Опыт политической истории. Т. 1. М., 1991

2. История Отечества: люди, идеи, решения. Т. 1. М., 1991

3. Ключевский В. О. О русской истории. М., 1993

4. Ключевский В. О. Курс русской истории в 9-ти тт. М., 1987-1990

5. Платонов С. Ф. Лекции по русской истории. М., 1993

6. Соловьев С. М. Общедоступные чтения о русской истории. М,, 1992

7. М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

8. Лубський В.І. “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.

9. Каутский К.І. “ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА” М.1990 р.

10. Вехи истории. М., издательство политической литературы, 1989 г.

11. Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., научное издательство «Большая Российская Энциклопедия», 1995 г.

12. История русской церкви. Издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1991 г.

13. История Отечества. Справочник школьника. Под ред. С. В. Новикова, М., филологическое общество «Слово», 1996 г.

14. Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

15. Платонов С. Ф. Учебник русской истории. С-Пб, «Наука», 1994 г.

16. Ключевский В.О., ''2 Курс Русской истории", часть 1, "Москва", 1937г.

17. Я.Н.Щапов, "Церковь в древней Руси" (до конца XIX в.), "Политиздат", 1989 г.

18. Религии мира. Издательство “Просвещение” 1994г.

19. "Русская Православная Церковь 988-1988" Издание Московской Патриархии 1988 г.

20. История России с древнейших времен до конца XVII века / А.П. Новосельцев, А.Н. Сахаров, В.И. Буганов, В.Д. Назаров, – М.: Издательство АСТ, 1996.

21. Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. История России. Учебник для ВУЗов. М., Изд-во Инфра М - Норма, 1997.

22. С.Ф. Платонов. Лекции по русской истории. М.: Высшая школа, 1993.

23. Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

24. Поспеловский Д. В. Русская православная церковь в ХХ веке. - М.: Изд. Республика, 1995.

25. Зеньковский С. Трагедия русского православия. - М.: Изд. Родина, 1994

26. Васильева О. Ю. Русская православная церковь и Советская власть в 1917-1927 годах. - М.: «Отечественная история №13»,1994

27. Московский церковный вестник, 1989,№15

28. Вострышев М. Божий избранник. М. 1990, с.97.

29. Известия ЦК КПСС, 1990, №4, с. 191.

1 Лубський В.І. “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.

2 История русской церкви. Издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1991 г.

3 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

4 История русской церкви. Издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1991 г.

5 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

6 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

7 Я.Н.Щапов, "Церковь в древней Руси" (до конца XIX в.), "Политиздат", 1989 г.

8 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

9 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

10 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

11 История России с древнейших времен до конца XVII века / А.П. Новосельцев, А.Н. Сахаров, В.И. Буганов, В.Д. Назаров, – М.: Издательство АСТ, 1996

12 История русской церкви. Издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1991 г.

13 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

14 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

15 Я.Н.Щапов, "Церковь в древней Руси" (до конца XIX в.), "Политиздат", 1989 г.

16 История России с древнейших времен до конца XVII века / А.П. Новосельцев, А.Н. Сахаров, В.И. Буганов, В.Д. Назаров, – М.: Издательство АСТ, 1996

17 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

18 Н.С. Богданов. Никониане / Наука и религия, 1994, № 11.

19 История России с древнейших времен до конца XVII века / А.П. Новосельцев, А.Н. Сахаров, В.И. Буганов, В.Д. Назаров, – М.: Издательство АСТ, 1996

20 Я.Н.Щапов, "Церковь в древней Руси" (до конца XIX в.), "Политиздат", 1989 г.

21 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

22 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

23 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

24 История Отечества: люди, идеи, решения. Т. 1. М., 1991

25 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

26 Наше Отечество. Опыт политической истории. Т. 1. М., 1991

27 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

28 История Отечества: люди, идеи, решения. Т. 1. М., 1991

29 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

30 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

31 Наше Отечество. Опыт политической истории. Т. 1. М., 1991

32 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

33 Васильева О. Ю. Русская православная церковь и Советская власть в 1917-1927 годах. - М.: «Отечественная история №13»,1994

34 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

35 Никольский Н. М. История русской церкви. М., издательство политической литературы, 1983 г.

36 Васильева О. Ю. Русская православная церковь и Советская власть в 1917-1927 годах. - М.: «Отечественная история №13»,1994

37 М.И.Одинцов «Государство и церковь» История взаимоотношений 1917-1938гг. Москва. «Знание» 1991г.

38 Наше Отечество. Опыт политической истории. Т. 1. М., 1991

39 Васильева О. Ю. Русская православная церковь и Советская власть в 1917-1927 годах. - М.: «Отечественная история №13»,1994

Характеристики

Список файлов реферата