referat (669361), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Так тривало до 26 лютого, коли народний рух прийняв грандіозні розміри і почалися криваві зіткнення з поліцією, з застосуванням нею кулеметів. Вранці на сторону що повстали перейшли запасні батальйони Литовського, Волинського, Преображенського і Саперного гвардійських полків (нинішні гвардійські полки були на Південно-західному фронті). Війська вийшли на вулиці без офіцерів, злились з натовпом і сприйняли його психологію. Збройний натовп, тік по вулицям, приєднуючи до себе все нові і нові натовпи, змітаючи барикади. Офіцерів, що зустрічались, обеззброювали, інколи убивали. Збройний народ оволодів арсеналом Петропавловської фортеці, Хрестами (в'язницею). В цей рішучий день вождів не було, була одна стихія. В її грізній течії не бачилося ані мети, ані плану, ані гасел. Єдиним загальним вираженням був заклик: "Хай живе Свобода!" Хтось повинен був оволодіти рухом. І цю роль прийняла на себе Державна Дума. Центром політичного життя країни стала Дума, котра після патріотичної боротьби її проти ненависного народу уряду, після великої плідної роботи в інтересах армії, користувалася широким успіхом в всій країні і армії.
Лютнева революція почалась в умовах Світової війни, що загострила і поглибила проблеми і протиріччя в політичній, соціально-економічній, національній і інших сферах життя. Лютнева революція була одним з пошуків шляхів виходу з кризи буржуазної цивілізації.
В Думі ще в серпні 1915 року був створений так званий Прогресивний блок партій, що включив 236 членів Думи з загальної кількості 442 членів. Блок сформулював умови для переходу від самодержавства до конституційної монархії шляхом "безкровної" парламентської революції. Тоді в 1915 р., натхненний тимчасовими успіхами на фронті, цар відхилив умови блоку і закрив засідання Думи. До лютого 1917 р. обстановка в країні ще більш загострилась із-за невдач на фронті, великих втрат в людях і техніці, і т. ін., що викликало широке незадоволення самодержавством в великих містах і передусім в Петрограді, внаслідок чого Дума була вже готова зробити цю "безкровну" парламентську революцію. Голова Думи М. В. Родзянко безупинно надсилає в ставку тривожні повідомлення, подаючи від імені Думи уряду все нові наполегливі вимоги про реорганізацію влади. Частина оточення царя радить йому піти на поступки, давши згоду на утворення Думою уряду, що буде підвладний не царю, а Думі. З ним лише будуть погоджувати кандидатури міністрів. Не дочекавшись позитивної відповіді Дума розпочала утворення незалежного від царської влади Уряду. Так сталась Лютнева революція 1917 року.
28 лютого цар направив на Петроград з Могилева військові частини на чолі з генералом Н. І. Івановим для наведення порядку в столиці. В нічній бесіді з генералом Івановим, збентежений озлобленими вимогам Думи, що бунтує, цар висловив свої сумніви і важкі міркування: "Я беріг не самодержавну владу, а Росію. Я не впевнений, що зміна форми правління дасть спокій і щастя народу". Так пояснив цар свою завзяту відмову Думі на створення незалежного уряду.
Військові частини генерала Іванова були затримані революційними військами на шляху в Петроград. Не знаючи про провал місії генерала Іванова, Микола II в ніч з 28 лютого на 1 березня теж вирішує виїхати з Ставки в Царське Село.
Після того, як царський поїзд був затриманий в Малих Вищерах, цар розпорядився їхати в Псков під захист штабу Північного Фронту. Головнокомандуючий Північним Фронтом був генерал Н. В. Рузський. Генерал, переговорив з Петроградом і ставкою в Могилеві, запропонував царю спробувати локалізувати повстання в Петрограді шляхом угоди з Думою і утворення відповідального перед Думою Міністерства. Але цар відклав рішення питання на ранок, все ще сподіваючись на місію генерала Іванова. Він не знав, що війська вийшли з покори, і через три дні той був вимушений повернутися в Могилів.
Вранці 2 березня генерал Рузський доповів Миколаю ІI, що місія генерала Іванова не вдалася. Голова Держдуми М. В. Родзянко через генерала Рузського заявив по телеграфу, що збереження династії Романових можливо за умови передачі трону спадкоємцю Олексію при регентстві молодшого брата Миколая II - Михайла.
Середні верстви - чиновники, офіцерство, інтелігенція - вітали політичну свободу, принесену лютневою революцією, але вже досить скоро виявили, що ця свобода мала і зворотну сторону. Політична стабільність захиталась, що погано відбилося як на матеріальному так і на моральному стані середніх верств. Особливо це відбилося на положенні офіцерства, в умовах демократизації і прогресуючого розкладу армії, відчувавшого себе позбавленими звичних основ.
Тимчасовий уряд залишив по суті незайманим весь старий державний апарат. В усіх міністерствах і інших центральних органах залишилися старі чиновники і старі порядки. Новими були лише одні міністри.
Народні маси, що вчинили революцію, сподівались, що нова влада негайно розв'яже земельне питання. Тимчасовий уряд закликав селян чекати скликання Установчих зборів і не захоплювати насильно землі.
Політика Тимчасового уряду в вирішенні аграрного питання повністю підтримувалася меншовиками і есерами, вони засуджували селян за "аграрні безладдя" і самочинне захоплення земель. Тимчасовий уряд рішуче відвернув вимоги робочих про 8-годинний робочий день. Тільки наполеглива боротьба пітерських робочих призвела до того, що союз петроградських фабрикантів підписав 11 березня 1917 р. угоду про введення на промислових підприємствах Петрограда 8-годинного робочого дня. Під тиском фабрикантів з інших міст і уряду вже 16 березня петроградські капіталісти заявили, що їхня поступка є тимчасовою. Уряд і буржуазні діячі повністю відкидали вимоги робочих про поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати.
Буржуазний Тимчасовий уряд лише декларував знищення національної нерівності в Росії, а фактично продовжував проводити суто національну політику в відношенні неросійських народів. Воно рішуче виступало проти надання прав на державну самостійність Фінляндії, Україні і іншим національним областям.
Тимчасовому уряду прийшлося на початку своєї діяльності вступити в великі зіткнення не тільки з трудящимися масами національних окраїн, але і з місцевими буржуазними верствами населення, що вимагали розширення для себе політичних прав. Такі зіткнення у Тимчасового уряду незабаром відбулися з Фінляндією при відновленні діяльності Фінляндського Сейму і з Україною при утворенні Центральної Української Ради.
Не менш гострий антидемократичний курс Тимчасовий уряд повів і в своїй політиці в відношенні солдатської маси, яка стала союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції.
В той час як маси вимагали негайно почати переговори про укладення демократичного і справедливого миру, буржуазний уряд не тільки не хотів вести такі переговори, але і наполегливо домагався того, щоб Росія продовжила імперіалістичну війну до "переможного кінця". Міністр іноземних справ Мілюков негайно по вступі в свої обов'язки заявив послам Франції, Англії, Італії і США, що Росія залишиться вірній своїм союзникам і буде продовжувати війну до перемоги над Німеччиною і її союзниками.
Однак всенародний рух не міг не стримувати буржуазію в її військовій політиці. Буржуазний уряд цілком розумів, що гасла "Геть війну!" і "Мир народам!" були широко популярні серед мас і з ними не можна було не вважатися. "Російська революція лютого-березня 1917 року, - писав В. І. Ленін, була початком перетворення імперіалістичної війни в війну громадянську. Ця революція зробила перший крок до припинення війни".
Зупинити боротьбу народних мас проти війни, обманути солдат, знов кинути російську армію в наступ! - Такі були задуми буржуазії. На допомогу тимчасовому уряду як і в інших випадках, прийшли меншовики і есери. При їхній підтримці Тимчасовий уряд випустив декларацію, в якій заявляв, що війна з боку Росії тепер вже не носить загарбницького характеру, що вона стала обороною і ведеться в захист російської революції від німецьких загарбників.
Меншовики і есери замість дійсної боротьби за мир обмежувалися лише словами, і не вжили не одного реального кроку, щоб покласти кінець війні. Така пропаганда меншовиків і есерів на початку розвитку революції мала успіх.
Масам було тяжко розібратись в суттєвості меншовистсько-есерського гасла - революційного “оборончества”. Лише поступово, по мірі розкриття більшовицькою партією перед трудящимися дійсної зовнішньої політики Тимчасового уряду, маси відходили від партій революційного “оборончества” - меншовиків і есерів.
Тільки одна більшовицька партія повела рішучу боротьбу проти контрреволюційної політики Тимчасового уряду. Однак, щоб повністю оволодіти масами і повсюдно очолити їхню боротьбу, більшовицькій партії необхіден був деякий час.
Перемога буржуазно-демократичної революції дала партії можливість перейти до легальної роботи. В її рядах виявилися великі суперечності. В. І. Ленін і його прибічники в Росії тримали курс на передачу всієї влади в країні в руки Рад, вимагали не виявляти жодної підтримки Тимчасовому уряду. В зв'язку з цим Ленин ставив перед партією задачу завоювання більшості в Радах. Тільки більшовизовані Ради могли позбавити уряд своєї підтримки і взяти в свої руки всю повноту влади. Але така позиція більшовиків вела їх до протистояння і конфронтації з іншими соціалістичними партіями і групами, поглиблювала розкол соціалістичного фронту.
Деякі же працівники партії, які знаходились в Росії (Каменєв і інші), стояли за підтримку тимчасового уряду і за об'єднання з меншовиками. Це послаблювало партію. Приїзд В. І. Леніна в Росію, вироблення їм Квітневих тез призвело до об’єднання ідей партій більшовиків на платформі ленінських тез. Це був перехід до курсу на перемогу соціалістичної революції. Успіх нового етапу революції міг бути досягнутий за умови ізоляції мас від меншовиків і есерів, завоюванням більшовиками більшості в Радах.
Боротьба за перемогу соціалістичної революції була основною задачею більшовицької партії.
На початку травня в склад Тимчасового уряду ввійшли представники есерів і меншовиків. Ці партії поділили таким чином відповідальність за управління країною. Уряд став коаліційним.
В цих умовах все більшу силу набирав більшовизм. На першому Всеросійському з'їзді робітничих і солдатських депутатів (3 червня 1917 року), що минав в пошуках шляхів компромісу, консолідації, В. І. Ленін заявив, що партія більшовиків готова взяти владу цілком, підверг різкій критиці шлях есеро-меншовистських лідерів Рад на співробітництво з Тимчасовим урядом.
18 червня в Петрограді і інших великих містах пройшли потужні демонстрації під більшовистськими гаслами "Вся влада Радам!", "Геть міністрів-капіталістів!", "Геть війну!".
Широка підтримка більшовицьких гасел була не випадковою. Вона "накопичувалась" поступово і була зумовлена як затягуванням війни, наростанням економічної розрухи, так і енергійною пропагандою більшовиків, що доводили, що доки у влади буржуазія і "угодовські" партії, життєві інтереси робочих, солдат і селян не можуть бути задоволені. Ці події ознаменували собою червневу кризу Тимчасового уряду.
Якщо в квітні криза була розв'язана створенням коаліційного уряду, то в червні Тимчасовий уряд бачив своє врятування в наступі на фронті. Уряд і ВЦВК Рад розраховували, що успіх наступу виявить стабілізуючий вплив на революційний процес. Більшовики вели пропаганду проти наступу.
4 липня 1917 року в Петрограді під більшовицькими гаслами відбулася півмільйонна демонстрація, направлена проти Тимчасового уряду. Серед демонстрантів були збройні загони матросів Балтійського флоту і солдат. Уряд примушений був застосувати силу. Після цих подій Петроград був проголошений на військовому стані, деякі військові частини роззброєні і виведені з міста, закрита більшовицька "Правда", був відданий наказ заарештувати В. І. Леніна і ряду керівників більшовиків. 24 липня був сформований новий склад Тимчасового уряду. В нього ввійшли 7 есерів і меншовиків, 4 кадета, 2 члена радикально-демократичної партії і, 2 безпартійних. Прем'єр-міністром ще 8 липня став Керенський.
Таким Чином двовладдя в країні було фактично ліквідоване. На Чолі уряду і Рад стояли есеро-меншовистські керівники. В цих умовах партія більшовиків зняла гасло "Вся влада Радам!" і взяла курс на збройне захоплення влади. П'ятий з'їзд РСДРП (б), що проходив в кінці липня-початку серпня підтвердив цю лінію.
Частина вищого військового командування російської армії, прагнучи не припустити подальшого розвитку кризи, навести порядок і відвернути розвал армії, вжила спробу військового перевороту. Його очолив Верховний головнокомандуючий генерал Л. Г. Корнілов. 25 серпня з фронту на Петроград були посунуті війська. За декілька днів, однак, заколот було подавлено. Велику роль в цьому зіграли більшовики. Вони направили агітаторів в корніловські частини, почали створювати збройні загони Червоної гвардії. Слідством корніловського заколоту і його ліквідації став процес більшовизації Рад. З вересня 1917 року керівництво Радами поступово переходило до більшовиків і їхніх прибічників. Вони знову висунули гасло "Вся влада Радам!"
Восени 1917 року соціально-економічна і політична криза в країні досягла своєї межі. Скоротився випуск промислової продукції, видобуток вугілля, зменшилося виробництво чавуну і сталі. Падало сільськогосподарське виробництво. Швидко росло безробіття. Багато промислових підприємств закривались. Населення стало перед загрозою голоду. Ще більш посилилася соціальна напруга в країні. Піднялася хвиля страйкового руху, збільшилося число політичних страйків. Розгортався масовий селянський рух. Відбувалося самочинне захоплення чужої землі. Армія виходила з покори командуванню. Звичайними стали дезертирство та братання з супротивником. В цей час у есерів оформилося в самостійну партію ліве крило, що виступало за перехід влади в руки Рад.
В вересні 1917 року В. І. Ленін направив з Фінляндії, де він переховувався від влади, два листа ЦК РСДРП (б) ("Марксизм і повстання" і "Ради стороннього"). В цих роботах він доводив, що в країні склалися умови для успішного повстання. Однак більшість членів ЦК в той момент підтримувала лінію Г. Є. Зіновьєва і Л. Б. Каменєва на мирний розвиток революції. По їхній думці, можна було прийти до влади, використовуючи вибори в Установчі збори і спираючись на більшовизовані Ради.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
