53198 (668371), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Більшість населення підтримувала революційні дії по охороні громадського порядку, ліквідації безробіття, введення на підприємствах 8-годинного робочого дня. Схвально були зустрінуті скасування поміщицького і церковно-монастирського землеволодіння, подання допомоги безземельним і малоземельним селянам, заходи по охороні здоров'я, розвитку культури й освіти.
Питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України могли вирішити трудящі краю через свій верховний представницький орган. В зв'язку з цим 22 жовтня 1939 р. на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні відбулися вибори до Народних Зборів. Серед обраних депутатів було 402 робітники, 819 селян, 234 представники трудової інтелігенції. Переважна більшість з них—українці. За офіційними даними, не взяли участі у виборах або голосували проти 700 тис. чол. 11 кандидатів у депутати не набрали потрібної кількості голосів.
26—28 жовтня у Львові відбулося засідання Народних Зборів. Виконуючи волю трудящих, депутати одностайно проголосили встановлення Радянської влади на території Західної України. Народні Збори звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням прийняти Західну Україну до складу Союзу РСР і возз'єднати її з Радянською Україною. Було затверджено також декларації про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель та про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.
На основі звернення Народних Зборів V позачергова сесія Верховної Ради СРСР, яка працювала 1—2 листопада 1939 р., одностайно прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. 13—15 листопада відбулася позачергова III сесія Верховної Ради УРСР. Вона також одноголосно ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Так було покладено початок возз'єднанню всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі. В зв'язку з цим у складі УРСР з'явилося шість нових областей — Волинська, Дрогобицька (у 1959 р. об'єдналася з Львівською), Львівська, Ровенська, Станіслав-ська (згодом перейменована в Івано-Франківську) і Тернопільська, їх загальна територія становила 88 тис. кв. км, на якій проживали 8 млн. чол., з них 7,5 млн. було українців .
За прикладом трудящих мас Західної України посилили боротьбу за соціальне і національне визволення трудящі Північної Буковини, а також трудове населення Бессарабії, в ряді повітів якої ще в 1917 р. була встановлена Радянська влада. В роки громадянської війни Румунія загарбала Бессарабію. Цей агресивний акт Союз РСР ніколи не визнавав і тричі робив спроби врегулювати з Румунією територіальні питання. Однак безуспішно. Тоді, в червні 1940 р., враховуючи домовленість «про розмежування сфер» , зафіксовану в таємному протоколі до вищезгаданого пакту від 23 серпня. Радянський уряд ультимативно зажадав відновлення справедливості. Одночасно повернення Бессара-біі' органічно зв'язане з питанням про передачу Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої в своїй величезній більшості пов'язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови та національного складу.
Румунія змушена була задовольнити ці законні вимоги Радянського уряду. Визволення Бессарабії й Північної Буковини відбулося мирним шляхом. Населення цих земель з радістю вітало частини Червоної Армії, які 28 червня 1940 р. перейшли кордон через річку Дністер. 2 серпня VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини, Хотинського, Акер-манського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення, та Молдавська АРСР були об'єднані в складі новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.
Визволення й возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною викликало широкий резонанс за рубежем. Певні кола капіталістичних держав представляли дії СРСР як «агресію» й «інтервенцію», що відбулася на основі зговору Сталіна з Гітлером. Прогресивна громадськість світу й реалістично мислячі буржуазні діячі відзначали задоволення, з яким населення поневолених земель зустрічало своє визволення.
Господарське і культурне будівництво на соціалістичних засадах здійснювалося в складних умовах. Його очолювали партійні організації, до яких входили комуністи, які прибули із східних областей УРСР, а також новоприйняті в партію кращі місцеві трудівники, у тому числі й колишні члени КПП і КПЗУ. Щоправда, згодом немало з тих, хто входив до цих партій, підпали під котру вже хвилю сталінських репресій.
У процесі соціалістичних перетворень велика увага приділялася обмеженню й витісненню капіталістичних елементів, вихованню у нових радянських громадян свідомого ставлення до праці, пильності до українських буржуазних націоналістів. Одним з найважливіших завдань була мобілізація трудящих західних областей на подолання соціально-економічної відсталості, перебудову усього суспільного життя. Велику допомогу партійним організаціям у розв'язанні цих завдань подавали комсомольці і члени профспілок, кадри спеціалістів, яких постійно направляли майже всі східні області УРСР.
Значних перетворень зазнавала промисловість, паливна база, яка була слабо розвинута . Було експропрійовано понад дві тисячі промислових підприємств. Реконструювалися існуючі виробництва й будувалися нові, проводилося укрупнення фабрик і заводів, розвивалася виробнича кооперація. Підвищувалася заробітна плата робітників, зростала їх свідомість.
Значні зміни відбувалися на селі. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств одержали понад мільйон гектарів землі , значну кількість худоби, посівного матеріалу, різного сільськогосподарського реманенту, конфіскованих у поміщиків, посадників, монастирів та великих державних чиновників. З метою подання допомоги сільськогосподарському виробництву створювалися МТС, різні обласні та районні установи й організації, які надавали багато послуг у розвитку рослинництва і тваринництва. Важливою ділянкою партійної роботи була агітація за колективне ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селян включалася в колгоспне будівництво, інша вичікувала, що з цього вийде. Немало було й тих, хто боявся помсти з боку озброєних бандитських формувань українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися з активістів, вбивали багатьох з тих, хто вступав у колгоспи, та їх організаторів, чинили диверсійні акти тощо.
Однак, незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елементів, протягом короткого часу було немало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящих розподілялося житло, націоналізоване у великих власників. Державна і кооперативна торгівля витісняла приватних торговців, які ставали на шлях саботажу, підвищували ціни на продуктові та промислові товари. Безплатною стала медична допомога. Значно зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. Із східних областей України приїхало багато медичних працівників. Вводилася система соціального забезпечення.
Возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі відкрило широкі можливості для розвитку української радянської культури. Система народної освіти тут була реорганізована відповідно до діючої в країні системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі з українською мовою викладання, яких до возз'єднання по суті не було. Ліквідовувалася неписьменність і малописьмен-ність серед дорослого населення. На початок 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13 вузів і десятки технікумів.
Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін.
Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .
У ході уроку вчителю слід відзначити також, що деформації соціалістичних ідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20-х — у 30-х роках, вже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися й на Західній Україні. Уніфікація державного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративно-командними методами. До того ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз'єднанням західних і східних частин української землі. Поряд з націоналізацією великої промисловості, банків і засобів зв'язку проводилося вилучення й дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важливу роль відігравали керівні кадри, які прибували із східних областей України. Значна частина з них не знала місцевої специфіки, що призвело до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися в 1940 р., з порушенням, як і свого часу у східних районах, ленінських принципів переконання й добровільності. У селян насильно відбирали землю.
Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом з їх родинами. Відразу після возз'єднання почалися арешти й виселення
Важливою ділянкою партійної роботи була агітація за колективне ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селян включалася в колгоспне будівництво, інша вичікувала, що з цього вийде. Немало було й тих, хто боявся помсти з боку озброєних бандитських формувань українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися з активістів, вбивали багатьох з тих, хто вступав у колгоспи, та їх організаторів, чинили диверсійні акти тощо.
Однак, незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елементів, протягом короткого часу було немало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящих розподілялося житло, націоналізоване у великих власників. Державна і кооперативна торгівля витісняла приватних торговців, які ставали на шлях саботажу, підвищували ціни на продуктові та промислові товари. Безплатною стала медична допомога. Значно зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. Із східних областей України приїхало багато медичних працівників. Вводилася система соціального забезпечення.
Возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі відкрило широкі можливості для розвитку української радянської культури. Система народної освіти тут була реорганізована відповідно до діючої в країні системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі з українською мовою викладання, яких до возз'єднання по суті не було. Ліквідовувалася неписьменність і малописьмен-ність серед дорослого населення. На початок 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13 вузів і десятки технікумів.
Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін.
Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .
Деформації соціалістичних ідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20-х — у 30-х роках, вже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися й на Західній Україні. Уніфікація державного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративно-командними методами. До того ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз'єднанням західних і східних частин української землі. Поряд з націоналізацією великої промисловості, банків і засобів зв'язку проводилося вилучення й дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важливу роль відігравали керівні кадри, які прибували із східних областей України. Значна частина з них не знала місцевої специфіки, що призвело до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися в 1940 р., з порушенням, як і свого часу у східних районах, ленінських принципів переконання й добровільності. У селян насильно відбирали землю.
Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом з їх родинами. Відразу після возз'єднання почалися арешти й виселенняколишніх функціонерів буржуазних партій, великих і дрібних підприємців, поміщиків, посадників — переселенців з Польщі, насамперед колишніх військовослужбовців польської армії, які в 20—30-х роках одержали тут землю, заможних селян, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції — адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.
Як метод політичного переслідування чи адміністративного покарання широко використовувався такий вид репресій, як депортація — тобто виселення й заслання значної маси людей без правових та юридичних на це підстав. Сам факт депортації був злочином проти людяності, не говорячи вже про жахливі, нелюдські методи її здійснення. Отже, повторювалося те, що було нагромаджено під час розкуркулю-вання й інших репресій у східних областях України в попередні роки. Всього із Західної України в 1939—1941 рр. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення . Чимало невинних людей, яких Велика Вітчизняна війна застала в місцевих тюрмах, були знищені, у тому числі й син великого Каменяра — Петро Франко, депутат Народних Зборів.
Вже в перші роки возз'єднання трудящі західноукраїнських земель з допомогою радянського народу досягли певних зрушень в економічному, політичному і культурному житті. Але вони були затьмарені несправедливими репресіями багатьох ні в чому невинних людей. І все ж возз'єднання було тим актом, який відбивав устремління багатьох трудящих Західної України, дав можливість запобігти їх можливому фашистському поневоленню.
15
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
