Cossaks (668263), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

5. Військо

5.1 Чисельність армії.

Чисельність козацького війська дуже змінилася протягом століть. З кінцем XVI ст., коли козаччина вперше виступила як окреме, організоване військо, рахували його від 2000 до 10.000. Так, наприклад, Косинський у 1593. р. мав біля 4000; на австрійську службу 1594 р. запорожці обіцяли виставити до 6000 добірного війська. Сили Наливайка нараховували 12.000; у боях під Лубнами було 6.000 учасників, але між ними тільки 2.000 доброго війська.

Число війська зросло сильно в московських війнах, у двох пер­ших десятиліттях XVII ст. З Дмитром Самозванцем ходило 12-13.000 козаків, під Смоленськом 1609 - 1611 р. могло бути 30.000, чи навіть 40.000, під Хотином 1621. р. — понад 40.000. Але серед війська було багато челяді, джур і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, засвідчує 1628. р.: »Самих козаків буває 15.000, але з новиками виходить сороктисячне військо«.

В 1620-1630 рр. число козаків уже не збільшувалося, а власне — меншало. В повстанні 1625 р. налічувалось козаків 30.000, а з них у боях мало загинути 8.000; у переяславській кампанії 1630 р. налічували 37000 повстанців; у московському поході 1633. р. було 30.000 козаків; у повстанні 1637 р. Павлюк мав 23000.

Для тих часів помітно, як поступово збільшувалося число реєстро­вих козаків на королівській службі. В 1575-1576 роках було реєстрових тільки 300, в 1580. рр. — 600, в 1590-1591 р. - 1000 козаків;

у 1622-1623 р. було запропоновано 2000 до 4000; у 1625 р. установлено реєстр— 6000; 1630 р. збільшено число реєстровців до 8000;

у 1635 р. зменшено до 7000; у новій ординації 1638 р. залишено тільки 6000. Коли почалося повстання 1648. р., сам Хмельницький вимагав тільки 12.000 реєстрового війська.

За Хмельниччини число козацького війська зросло до нечуваної досі кількості. У Пилявецькому поході військо Хмельницького налічували на 100.000, під Львовом 1648. р. на 200.000, у Зборівській кампанії на 300.000; а й сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360.000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у Зборівському мирі Хмельницький погодився на 40.000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг вільно ставити свої умови — не поставив вищого числа, ніж 60.000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими розпоряджались на заході різні сильні держави, було вже дуже велике.

Після смерті Хмельницького починається занепад козацького війська, в основному через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський намагався спочатку втримати реєстр 60.000, але в Гадяцькій умові погодився на 30.000 реєстрового і 10.000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, наполягали на цифрі 60.000 реєстрового війська. Але Многогрішний у Глухівській умові 1668 р. Погодився на 30.000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича 1672. р. й Мазепи 1687 р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу було куди більше; у ХVІІІ ст. українська армія знову чисельно зростає. В 1723 р. нараховували 55.241 козаків і до 1000 охотного війська. В описі 1777 р. нараховували аж 179.128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки ті, що належали до козацького стану. В 1783. р., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числили 176.886 виборних козаків і 198.295 козаків-підпомішників.

5.2 Поділ війська.

Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені. Полк означав і відділ війська і округу, де цей відділ дислокувався. В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: білоцерківський, канівський, корсунський, переяславський, черкаський, чигиринський і короткий час ще — миргородський й лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків: білоцерківський, брацлавський, кальницький або винницький, канівський, київський, корсунський, кропивенський, миргородський, ніжинський, паволоцький, переяславський, полтавський, прилуцький, уманський, черкаський, чернігівський, чигиринський, а деякий час ще й бихівський або білоруський, подільський й інші. В XVIII ст. залишилося козацьке військо тільки на Лівобережжі (й у Києві); тоді полків було 10: гадяцький, київський, лубенський, миргородський, ніжинський, переяславський, полтавський. прилуцький, стародубський, чернігівський.

Величина козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.

На переломі ХVІ-ХVІІ ст. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так, відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 чоловік; в 1601. р. козацьке військо числом 2000, мало 4 полковників; австрійський посол до козаків 1594. р. Еріх Лясота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 людьми. В 1620-1630 рр. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1000 людей. Таку величину полку прийнято в організації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. були полки по 3000, а то й 4000 кіннотників.

За Хмельниччини ця висока чисельність козацького полку збереглася. Так, під Збаражем 1649 р. »було 23 полковники, а в кожному полку від 5.000 до 20.000; менше 5.000 в полку не було”. В 1651 р. козацькі полковники говорили московським послам, що у війську то прибуває, то відбуває людей: »в таких полках, де раніше було по 1000 і 2000, тепер буває й по 5000«. Але при організації реєстрового війська, після Зборівської умови 1649 р., прийнято величину полків від 2000 до 3000 і тільки єдиний ніжинський полк доходив до 1000 чоловік.

У XVIII ст. полк став іще чисельніший. В 1723. р. полки мали, переважно, 5000 козаків, але ніжинський полк мав майже 10.000 людей. В 1782. р. полки містили по 10.000 до 20.000, а ніжинський доходив до 40.000 виборних козаків.

Полк ділився на сотні. Первісний, невеликий полк мав справжні сотні по 100 людей.

Сотню ділили спершу на десятки, пізніше на курені. В 1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 козаків. В 1601 р. сотня мала 8 десятників і на одного десятника припадало 12 »чорних« вояків. Поділ війська на десятки стрічаємо ще й за Хмельниччини. Так на поміч ханові 1650. р. Хмельницький вислав козаків »одвуконь, з оружжям добрим, огнистим, один віз на десяток чоловіка«; у поході на Польщу 1651 р. козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток.

6. Дисципліна

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не втримався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався не раз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й смертну кару.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цирульники, але тільки принагідне, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Коли з’являлася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загороджених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капеланів, а деколи й похідну церкву.

7. Бій

7.1 Табір.

Козацьке командування намагалося провести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене до зустрічі, щоб ворога відразу поставити у невигідну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, непідготовлених до битви.

Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.

Табором, називали укладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табори уславилися у XV ст. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки; довівши його до незвичайної вмілості.

Табір починали порядкувати тоді, коли військо готувалося до зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п’ятьох рядів возів, Гаврилюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.

Коли ворог надійшов близько, піхота з-поза возів починала стрільбу з рушниць, як і артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене, від наступу.

Табір бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табір Хмельницького мав мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і зв’язували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога.

7.2 Кіннота у бою.

До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць.

З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не відомо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пистолі. Компанійці в XVIII ст. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував.

Козацька кіннота не була високоякісною. Боплан зазначає: »На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська«. Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: »Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків«. Саме тому Хмельницький був змушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками.

7.3 Тактика піхоти.

Вирішальну роль в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій.

На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. »Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки«, свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. »Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага в воді, ріці, болоті«, пише учасник козацької війни 1637-38. р. »Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, — без цього »глухий німець«, нічого не вміє й як та муха, гине. Тим-то зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш — для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна«...

До шанців козаки вживали лопат і мотик. »Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди привязані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни«, оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвом 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. »Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить«, описує Павло Алепський.

Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; не раз і близько свого табору встановлювали засідки і старалися приманити туди ворога. Не раз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: зсідала з коней або »спішувалася«, обкопувалася шанцями й так боронилася.

З-поза шанців козаки обстрілювали безперервно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, — так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, — тоді й козацька кіннота могла здійснити нову атаку.

8. Висновок

Розвиток козацького війська тривав три століття – з кінця XV до кінця XVIII ст. і припав на період бездержавності українського народу. В найкритичніший момент історії, коли вирішувалося питання самого існування нашої нації, народ спромігся витворити військову силу, яка в боротьбі з нерівними супротивниками не лише зуміла вистояти, а й здобути політичну свободу. Проте слід одразу ж наголосити, що поняття “народ” не є тотожним поняттю “чернь”, саме національна еліта сформувала з розрізнених напів-терористичних загонів потужну мілітарну республіку.

Із поглибленням польського національного та релігійного гніту та збільшенням татарського нахабства козаки все більше усвідомлювали себе як єдина дієва українська сила. Остаточно перехід від “козацького вільного лицарства” до “народу руського” відбувся в період Хмельниччини під час боротьби на всіх можливих напрямках.

Козацький устрій, вироблений у причорноморських степах, почав використовуватись тепер для управління всією територією Української держави; козацьке військо перетворилось на регулярну армію і окрему соціальну верству, утворився устрій, який якнайкраще відповідав світогляду та традиціям нації. Інша річ, що цей позитивний етап тривав недовго з огляду на ряд причин, які ще довго впливатимуть на нашу історію.

9. Список використаної літератури:

1. Микола Аркас - "Історія України"

2. Наталія Полонська-Василенко - "Історія України"

3. Орест Субтельний - "Історія України."

Додатки:

Держак козацької шаблі XVII ст.

23

Характеристики

Список файлов реферата