pefistor (668211), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Інший український історик - Вячислав Лепинський - пропонує думку, що Переяславська угода 1654 року була не чим іншим, як лише тимчасовий військовий союз між Московією та Україною. В. Лепинський також вказує на серйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписання Переяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все, про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакою економічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемою було утворення саме українського характеру цієї приватної власності характеру лицарського, арестократичного зовсім чужого московським традиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Лепинський, -царська земля "жалуєшся" царем на службу йому і могли відбиратися тоді, коли цареві заманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків, "кров’ю предків заслужена", належить рицарському козацькому родові і ніхто не має права від нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітей порядкує вдова. Складним було і політичне становище України після Переяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західної європейської цивілізації виробила уклад згідно хліборобського, осілого життя. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі. А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відривала її від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницький намагався унезалежати себе від агресивної політики Москви.
Останнє тлумачуння Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954 році під час пишних святкувань 300-річчя українського союзу в СРСР було оголошено щоправда, не винили, а Комуністичною партією Радянського союзу, що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до воз'єднання і що воз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 року. За однією радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що "порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом". Щоправда, в середені 1980-х років принаймні один радянський вчений - Михайло Брайчевський - піддав цей погляд сумніву що мало катастрофічний наслідок для його кар’єри, однак для всіх радянських вчених підтримка партійної інтерпритації угоди лишалося обов'язковою.
4. Висновок.
Зараз, в наш час, немає точного визначення, точної оцінки Переяславській угоді. Я являюся прихильником думки, що це був лише воєнний союз двох держав, подібні союзи Україна укладала із Польщею із Кримським ханством із іншими. Це яскраво доводить в своїх творах В. Лепинський. Також критиччно оцінюють так зване "воз’єднання" України з Росією відомі вчені і дослідники М. Грушевський, М. Брайчевський. Російська сторона використала цю угоду в своїх цілях. Україна була бухром між Москвою і Туреччиною і між Москвою і Польщею. Так історично склалось, що від цього постраждала Україна. Піжніше до 300-ліття Переяславської угоди у 1934 році в Радянському Союзі було урочисто оголошено цей договір "воз'єднання". Це було їм так вигідно, що вони не хотіли, щоб Україна отримала свою незалежність, і щоб вона навіки залишалась колонією Росії.
Отже, договір між Україною і Росією не був тим договором, про який ми звикли чути, живучи в Радянському Союзі. Це була угода, зокрема воєнна угода, двох рівних держав, на рівних основах.
Але супереечки про Переяславську угоду ще будуть тривати і тривати, так як оригіналу договора немає!
Література.
1. Бобровник С. В. та ін. "Основи держави і права", -К - 1993 рік "АН України". Інститут держави і права ім. В. М. Корецького.
2. Гелей С. "Державницький світогляд В'ячеслава Лепинського" -Л - 1994 рік, "Центральна спілка споживчих товариств України", "Львівский торговельно-економічний інститут".
3. Полонська- Василенко Н. "Історія України" -К -"Либидь" 1993 рік.
4. Субтельний О. "Україна. Історія. ". -К -"Либидь" 1993 рік.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
