47911 (665944), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Load "glx"

Load "record"

Load "freetype"

Load "type1"

EndSection

Рядки

Load "freetype"

Load "type1"

свідчать, що система X Window підтримує векторні шрифти TrueType і Type 1.

Розділ File

Цей розділ вказує Х-серверу місцезнаходження бази даних, яка містить палітри кольорів, розташування системних шрифтів та модулів:

Section "Files"

RgbPath "/usr/X11R6/lib/X11/rgb"

FontPath "unix/: 7100"

FontPath "/usr/X11R6/lib/X11/fonts/local"

FontPath "/usr/X11R6/lib/X11/fonts/misc"

FontPath "/usr/X11R6/lib/X11/fonts/Type1"

FontPath "/usr/X11R6/lib/X11/fonts/TrueType"

EndSection

Рядок

RgbPath"/usr/X11R6/lib/X11/rgb"

вказує на місцезнаходження бази даних, яка містить палітри RGB-кольорів. Інші рядки вказують на каталоги із відповідними шрифтами.

Розділ InputDevice

Цей розділ показує, які типи клавіатури та “миші’ використовуються:

Section "InputDevice"

Identifier "Keyboard0"

Driver "keyboard"

Option"XkbRules""xfree86"

Option"XkbModel""pc102"

Option"XkbLayout""ru"

EndSection

Section "InputDevice"

Identifier "Mouse0"

Driver "mouse"

Option "Protocol" "PS/2"

Option "Device" "/dev/psaux"

Option "ZAxisMapping" "4 5"

Option "Emulate3Buttons" "yes"

EndSection

Section "InputDevice"

Identifier"Mouse1"

Driver"mouse"

Option"Device""/dev/input/mice"

Option"Protocol""IMPS/2"

Option"Emulate3Buttons""no"

Option"ZAxisMapping""4 5"

EndSection

Якщо в комп’ютері має використовуватись тип клавіатури розкладкою US (США), тоді необхідно записати:

Option"XkbModel""us"

А якщо використовується розкладка клавіатури іншої країни, тоді має бути:

Option"XkbModel""pc102"

Про підтримку російської розкладки клавіатури свідчить рядок:

Option"XkbLayout""ru"

В даному випадку використовується два типи “миші”:

- із протоколом PS/2 і можливістю емуляції трикнопкової “миші”;

- із протоколом IMPS/2 і без емуляції трикнопкової “миші”.

Розділ Monitor

Цей розділ містить такі дані: ідентифікатор монітора, назву фірми-виробника, найменування моделі та діапазони частот горизонтальної та вертикальної розгортки:

Section "Monitor"

Identifier "Monitor0"

VendorName "Monitor Vendor"

ModelName "Monitor Model"

HorizSync 30-61

VertRefresh 50-120

Option "dpms"

EndSection

Розділ Device

Цей розділ містить відомості про чіпсет відеокарти, драйвер для її підтримки, параметри настроювання частоти тактового генератора та інші важливі опції:

Section "Device"

Identifier "S3 Savage4"

Driver "savage"

VendorName "S3 Savage4"

BoardName "S3 Savage4"

EndSection

Розділ Screen

В цьому розділі описуються ідентифікатор екрана, назва відеокарти, тип монітора, параметри передачі кольорів, роздільна здатність екрана:

Section "Screen"

Identifier "Screen0"

Device "S3 Savage4"

Monitor "Monitor0"

DefaultDepth16

Subsection "Display"

Depth 16

Modes "800x600" "640x480"

EndSubsection

EndSection

В даному випадку надаються режим глибини кольорів High Color (DefaultDept 16) за замовчуванням та два варіанти роздільної здатності екрана (800600 і 640480).

Монтування файлових систем

Linux підтримує багато різних файлових систем. Зрозуміло, що в першу чергу підтримується власна файлова система ext2 (або її покращений варіант - ext3). Інші файлові системи необхідно спочатку підключити (змонтувати). Точніше кажучи, підключаються пристрої, на яких містяться відповідні файлові системи: вінчестери, гнучкі диски, компакт-диски. З однієї сторони, такий підхід, звичайно, дещо незручний, особливо це стосується дискет. Однак, ми маємо можливість в межах однієї операційної системи легко переходити від одної файлової системи до іншої. До речі, у Windows такої можливості немає.

Власна файлова система ext2 (ext3) монтується до кореневого каталога / ще під час інсталяції Linux. Інші файлові системи із необхідністю монтуються до каталога /mount за допомогою команди mount:

mount [-t type] [-o options] device mount-point

де device – пристрій, на якому знаходиться підключувана файлова система;

mount-point – точка монтування;

type – тип файлової системи (необов’язково);

options – додаткові опції файлової системи (необов’язково).

Якщо файлова система знаходиться на дискеті, тоді іменем пристрою буде fd0 або fd1. Якщо ж підключається компакт-диск, то іменем прстрою найчастіше може бути cdrom або cd0.

Дещо складніше правильно записати ім’я пристрою при монтуванні вінчестерів. Як відомо, на вінчестері є розділи. У Windows такі розділи називаються логічними дисками і їм присвоюються букви латинського алфавіту. В Linux такого поділу на диски немає. Кожний розділ – це самостійний пристрій, що має своє стандартизоване ім’я. Це ім’я формується таким чином: перші дві букви – це hd, що, очевидно, означає hard disk. Наступною йде одна із чотирьох букв латинського алфавіту (a,b,c,d). Буква “a” присвоююється вінчестеру, який підключений як Primary Master, “b” – Primary Slave, “c” – Secondary Master, “d” – Secondary Slave. Таким чином, повна назва вінчестера, який підключений як Primary Master буде hda. Далі нумеруються розділи на вінчестері. Primary-розділів на жорсткому диску може бути всього чотири. Їм відповідають чотири можливих записи в Master Boot Record (MBR), а також номери з 1-го по 4-ий. Тобто, ці розділи маркуються в Linux як пристрої hda1-hda4. А якщо дисків буде більше, то вони будуть розташовані в extended–розділі і нумеруватись за порядком їх розташування, починаючи із hda5.

Точка монтування – це підкаталог каталога /mount, до якого монтується пристрій із файловою системою. Цей підкаталог має бути створено ще до початку монтування; його назва може бути довільною.

В команді mount можна вказати конкретний тип підключуваної файлової системи:

dos – файлова система FAT16 (операційної системи MSDOS);

vfat – файлова система VFAT (операційної системи Windows 95);

ntfs – файлова система NTFS (операційної системи Windows NT/2000/XP)

Можливі значення додаткових опцій команди mount наведені в Табл.6.1.

Таблиця 6.1 - Додаткові опції команди mount

Монтування є досить відповідальною системною операцією, тому вона дозволена лише суперкористовачу.

Наприклад, якщо необхідно до каталогу /mnt/windows підключити розділ С операційної системи Windows 95, тоді необхідно виконати команду mount в такому форматі:

mount - t vfat /dev/hda5 /mnt/windows.

А якщо необхідно до каталогу /mnt/floppy підключити дискету, тоді можна виконати команду mount таким чином:

mount /dev/fd0 /mnt/floppy.

Інформація про всі змонтовані файлові системи зберігається в системному файлі /etc/fstab.

Перед початком монтування нової файлової системи рекомендується переглянути раніше підключені файлові системи за допомогою команди df. Ця команда дає багато корисної додаткової інформації, зокрема обсяг вільного і зайнятого дискового простору.

Якщо потреба у деякій файловій системі відпала, тоді її можна відключити (розмонтувати) за допомогою команди umount, яка має два варіанти:

umount device,

або

umount mount-point.

Наприклад, демонтувати дискету можна таким чином:

umount /dev/fd0,

або

umount /mnt/floppy.

Монтувати файлові системи можна не тільки в текстовому режимі роботи ОС за допомогою команди mount.

В графічному режимі дуже зручно виконувати цю операцію, використовуючи панель керування (Control Panel) в робочому столі KDE, або спеціальну програму адміністрування linuxconf в робочому столі GNOME.

Додання нових користувачів і нових груп

Основним файлом при налагоджені і конфігуруванні облікових записів користувачів є файл /etc/passwd. Це звичайний текстовий файл в форматі ASCII, який містить інформацію про кожного користувача в окремому рядку в таких семи полях, розділених двокрапкою:

поле 1 – імя користувача;

поле 2 – пароль користувача (символ Х означає, що пароль у зашифрованому вигляді зберігається у спеціальному файлі /etc/shadow);

поле 3 – ідентифікатор користувача (User ID - UID);

поле 4 – ідентифікатор групи (Group ID - GID);

поле 5 – коментар;

поле 6 – робочий каталог користувача;

поле 7 – використана оболонка за замовчуванням;

Приклад 1.

user1: X: 501: 500: OpenLinux User: /home/user: /bin/bash

Облікові записи нових корстувачів, крім паролів, можуть бути подані шляхом безпосереднього редагування файла /etc/passwd, проте дещо зручніше використати спеціальну утиліту useradd.

Загальний формат цієї утиліти містить багато різноманітних опцій, але на практиці достатньо використовувати тільки основні з них:

useradd [-g group] [-d home_dir] [-s shell] [-p password] name,

де

group – ідентифікатор групи;

home_dir – робочий каталог користувача;

shell – імя текстової оболонки, яка використовується за замовчуванням;

password – пароль користувача;

name – ідентифікатор користувача.

Приклад 2.

Для того, щоб в файлі /etc/passwd зявився новий запис про користувача user, який збігається з наведеним записом в прикладі 1, необхідно викорстати утиліту useradd з такими опціями:

useradd - g 500 - d /home/user1 - s /bin/bash - p lab331 user1

Вилучити обліковий запис про користувача можна за допомогою утиліти userdel. Ця утиліта також має декілька опцій. В мінімальному варіанті для видалення облікового запису про користувача user1 досить записати в командному рядку:

userdel user1

Якщо потрібно вилучити і робочий каталог цього користувача, тоді треба вказати опцію r:

userdel - r /home/user1

Для створення нового облікового запису групи користувачів, використовується утиліта groupadd, яка має такий формат:

groupadd - g group name

де group – ідентифікатор групи;

name – ідентифікатор користувача;

Приклад 3.

Для створення нової групи 502 і включення в неї користувача user2 необхідно записати в командному рядку:

groupadd - g 502 user2

Один користувач може входити до складу кількох груп. Рекомендується створювати спочатку нову групу, а лише потім додавати до неї нових користувачів командою useradd.

Приклад 4.

Добавимо в нову групу 502 ще одного користувача user3:

useradd - d /home/user3 - p lab331 - g 502 user3

Облікові записи про групи зберігаються в конфігураційному файлі /etc/group. Кожний рядок цього файла містить інформацію про одну групу у вигляді таких чотирьох полів, які розділено двокрапкою:

поле 1 – імя групи;

поле 2 – пароль користувача (зазвичай містить символ Х або порожнє місце);

поле 3 – ідентифікатор групи (GID);

поле 4 – список користувачів, що належать даній групі.

Приклад 5.

Після виконання попередніх команд з прикладів 3 і 4 останній рядок файла /etc/group матиме вигляд:

users:: 502: user2, user3

Для виведення користувача із будь-якої групи потрібно в файлі /etc/group вказати його імя із списку користувачів даної групи.

Варто зазначити, що робочі столи KDE і GNOME мають власні можливості щодо додання нових користувачів та груп. В графічному режимі ці операції виконуються швидше і не вимагають знання опцій розглянутих раніше команд.

Ущільнення і архівування файлів

Ущільнення файлів – це операція над файлами для отримання копій файлів, які займають менший розмір в порівнянні із початковими файлами.

Всі методи ущільнення даних можна розділити на два класи:

- з втратою інформації;

- без втрати інформації.

Ущільнення даних з втратою інформації (5-20%) застосовується для аудіо - та відеофайлів. Їх можна ущільнити в 10-15 разів (музика) або в 20-30 разів (фото - та відеоматеріали). Прикладом алгоритмів такого класу можуть служити алгоритми JPEG, MPEG.

Ущільнення даних без втрати інформації використовується для текстових та програмних файлів. Зрозуміло, що ступінь ущільнення таких файлів набагато менша (1,5-3 рази), однак є гарантія повного збереження початкової інформації. Такі методи базуються на вилученні природної надлишковості даних. До найбільш відомих алгоритмів такого класу відносяться:

алгоритм Хафмана (символи, які найчастіше зустрічаються, мають більш короткий код);

методи RLE (вилучення фрагментів, які повторюються);

алгоритм Zempel-Ziv (дуже складний, зате більш ефективний).

В Linux за останнім алгоритмом працює програма gzip.

Архівування файлів – це операція над файлами з метою отримання резервних копій файлів для довготривалого зберігання. Найпростіший метод резервного копіювання в Linux – це копіювання на резервний носій даних необхідних файлів чи каталогів за допомогою утиліти tar. Звичайно, файли можна спочатку ущільнити, а потім створити їх резервні копії.

Характеристики

Список файлов реферата