42621 (662191), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Звичайна тверда вимова зубного перед і лише на межі слів і в складових абревіатурах і то, головне, при повільному темпі мовлення: брат і сестра, педінститут, політінформація. Проте при загальній поширеній м'якій вимові окремі носії літературного мовлення ще зберігають і тверді та напівпом'якшені зубні у позиції перед і.

За останнє півстоліття активно еволюціонував у напрямі до і секундарний и на початку слова та після м'яких приголосних. Ще в 20-х і на початку 30-х років у словах типу іскра, істина, іграшка, істик, іноді, інший вимова на початку звука и вважалася за єдино можливу орфоепічну норму. Єдину орфоепічну норму становив голосний и і після м'яких приголосних, як-от у словах: синій [сúн'ий], третій [трéт'ий], безкраїй [бе^изкрáј'ий], Маріїн [Мар'іјин], країна [крајина] і подібних. У деяких працях вже на початку 30-х років зазначалося, що в словах типу істина, іскра, іноді вимова початкового и є «одна з можливих», паралельно з нею допускався в межах орфоепічної норми й голосний і. Сучасні дослідники вважають, що нормативним у названих позиціях є звук і, проте як менш поширені варіанти можливі тут і голосні і^и, и^і, а під наголосом і тільки в окремих словах зрідка також и [úнод'і]. Вимова варіантів и і навіть и^і та і^и на початку слів та після м'яких приголосних у наш час явно йде на звуження й занепад, вона вже притаманна, власне, тільки деяким літнім носіям літературного мовлення. Безперечний тут «вирівнюючий вплив правопису», а після м'яких приголосних має безсумнівне значення і явище звичайної акомодації, пристосування наступного голосного до попереднього м'якого приголосного.

Деякі зміни орфоепічних норм пов'язані з утратою звуком несуттєвих диференційних ознак, що не мають фонологічного навантаження, як, наприклад, зміни у вимові ненаголошеного о. Ще у 20-30-х роках за обов'язкову орфоепічну норму вважалася вимова ненаголошеного о з наближенням до у перед наголошеним складом з будь-яким голосним, хоч і зазначалося, що перед складом з у та і таке наближення виявляється сильніше. Але пізніше голосний о в літературному мовленні втратив здатність наближатися до у в усіх позиціях, крім позиції перед складом з наголошеними верхнього підняття — у та і, і така його вимова стала орфоепічною нормою, причому й наближення до у перед складом з у та і виявляється досить незначним. На орфоепію завжди тією чи іншою мірою впливає орфографія, письмо. Іноді під таким впливом відбувається навіть зміна окремих орфоепічних норм. Це вже не раз зазначалося в науковій літературі. Так, Л.В.Щерба вважав, що «майбутня російська зразкова вимова піде шляхом зближення з письмом». Про це ще виразніше, з наведенням відповідних ілюстрацій писала М.І.Матусевич, підкреслюючи, що «основна лінія розвитку нашої сучасної орфоепічної норми полягає, з одного боку, в тому, що в деяких випадках вона наближається до того типу вимови, який відбився в нашому правописі». Прикладом такого наближення в російській мові є зміна ненаголошеного закінчення -ут у дієсловах II дієвідміни, обов'язкового за старою орфоепічною нормою, на -ат — за сучасною. Під впливом орфографії як орфоепічна норма втратилась у російській мові тверда вимова с у зворотній частці -сь і поширилась м'яка: проси [с'], возьми [є'], держи [с'].

Як уже згадувалось, зазнали впливу орфографії й деякі орфоепічні норми української літературної мови, зокрема вони відіграли роль в еволюції початкового и в напрямі до і, в поширенні пом'якшеної вимови зубних перед і з о та -ыђ тощо. Однак не завжди вплив орфографії на орфоепічні норми можна вважати явищем позитивним. Якщо під її впливом виникає вимова не відповідна закономірностям фонетичної системи літературної мови, то такий вплив потрібно розглядати як негативний, і тому йому має бути протиставлений свідомий опір, що забезпечує додержання сталих орфоепічних норм, як-от у вимові африкат дж і дз, звукосполучень, що відбивають природні асимілятивні процеси, тощо.

Українська орфографія ґрунтується на фонематичній основі, яка реалізується, головним чином, за допомогою застосування фонетичного принципу; значно рідше в українській орфографії використовуються морфологічний та семантичний принципи, а ще менше — історичний. Саме це забезпечує в багатьох випадках пряму відповідність між написанням і літературною вимовою, інакше кажучи, орфографія безпосередньо нормує орфоепічні норми, наприклад, у вимові твердого р і р' пом'якшеного (косар — косаря), твердого чи пом'якшеного л (метал — сталь, пужално — їдальня, Ісландія — Фінляндія), приголосних ф і хв (форма — хвиля), у збереженні дзвінких приголосних у кінці слова (сніг, ніж, молодь) та ін. З цього погляду важливе правило вимови і та и в словах іншомовного походження, що в мовній практиці досить часто порушується, здебільшого заміною звука и голосним і. За нормами української орфоепії звук і вимовляється лише тоді, коли за правилами правопису в слові відповідно пишеться літера і: лінія, ліміт, білет, віст, діалог, хімічний, економічний. Коли в іншомовному слові пишеться и, то під наголосом обов'язково й вимовляється голосний и, а в ненаголошеній позиції — и зниженої артикуляції, тобто з деяким наближенням до е: презúдія, дúзель, ритм, сúнус, тúтул, тиф, тир, дилема [ди^елéма], сигнал [си^егнáл], система [си^естéма]. Вимова в іншомовних словах звука и на місці орфографічного, а, отже, й орфоепічного і (линія, комисія, хімичний, економичний, техничний) або і на місці и (презідія, сігнал, сістема, ділема) є грубим порушенням правил орфоепії і виявом недостатньої мовної культури того, хто її допускає.

Висновок

Українська орфоепія характеризується відносною простотою, що полегшує її засвоєння, полегшує обов'язкове додержання її норм. Простота правил літературної вимови зумовлюється, з одного боку, тим, що в українській орфографії переважає фонетичний принцип передавання звуків на письмі, а це зменшує розбіжність між вимовою і її писемним оформленням. З іншого боку, українській орфоепії не властива надлишкова варіантність вимовних норм, що не несуть будь-якого фонологічного навантаження.

Її функціональна досконалість забезпечується загальнонародним, наддіалектним характером, відповідністю вимовних норм закономірностям фонетичної системи літературної мови та їх стабільністю.

Орфоепія — один з найважливіших компонентів багатогранного комплексу різноманітних засобів мовного спілкування. Цим визначається її місце і вага в усному літературному мовленні.

Література

1. Алексюк А. Загальні методи навчання в школі. – К.: Рад. школа, 1981.- 206 с.

2. Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії – К.: 2000. - С.78-99.

3. Методика викладання української мови в середній школі / За ред.. С.Х. Чавдарова, В.І. Масальського. - К., - 1962.

4. Олійник І.С., Іваненко В.К., Рожило Л.П., Скорик О.С. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1989. – С. 89-96.

5. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. – К., 1973.

6. Плиско К.М. Принципи, методи і форми навчання української мови -X., 1995.- С. 204-239.

7. Єлісовенко Ю. Ораторське мистецтво. – К., 2002.

8. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Єрмоленко. – К., 2001.

9. Кроткевич Є. Українська мова. Фонетика і правопис. – К., 1930.

10. Наконечний М. Значення орфоепічних норм // Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І. Білодіда. – К., 1969.

11. Погрібний М. Українська літературна вимова. – Дніпропетровськ, 1992.

12. Плющ М., Грипас Н. Українська мова: Довідник. – К., 1990.

13. Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.

14. Прокопова Л. Приголосні фонеми сучасної української мови. – К., 1958.

15. Тлумачний словник української мови / За ред. Д. Г. Гринчишина. – К., 1999.

5

Характеристики

Список файлов реферата