42078 (661944), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Мотивація встановлюється між двома однокорене-вими словами, одне з яких із формального і семантич­ного погляду є первинним, мотивуючим, а інше — вто­ринним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Во­но є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (читач, співець, учитель-ство, не­антагоністичний, не-усвідомлений, солонкуватість). Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими сло­вами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб-ив/ий/), авт-о-відповід-ач, природ-о-знав-ств/о/). У на­ведених прикладах мотивуючими є відповідно слова сонце і любити, авто і відповідати, природа і знати, а формантами інтерфікси -є-, -о- і суфікси -це-, -ач-, -ств-. Отже, мотивоване слово формально і семантично склад­ніше. Щоправда, трапляються випадки, коли усклад­нення в семантичному плані супроводжуються спро­щенням формального плану (інтимний — інтим, біга­ти — біг).

З мотивацією пов'язане поняття словотвірної похід-ності.

Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей по­хідного з властивостей вихідних одиниць.

Похідне слово розглядається як структура, внут­рішня форма якої відповідає вираженому нею змісту і будується як бінарне утворення з вихідної (мотивую­чої) і формантної частини:

Він учиться в школі —> школяр (учень) Він учить в школі —> учитель Він грає за команду —> гравець Він грає в карти —> грач

Із визначенням закономірностей творення похід­них слів пов'язане словотвірне правило.

Словотвірне правило — правило, яке описує особливості моделю­вання похідних слів у процесі деривації, діапазон їх дії, характери­зує дериваційний процес з погляду його регулярності/нерегуляр­ності, продуктивності/непродуктивності, вказує на твірну основу, використаний формальний засіб, сполучувальні можливості мор­фем та їх морфонологічні зміни.

Однокореневі слова, які перебувають у відношеннях послідовної мотивованості, створюють словотвірний ланцюжок. Наприклад: укр. учитися — учень — уче­ниця; дати — подати — податок — податковий — оподатковувати — оподатковуваний — оподатковува­ність — неоподатковуваність; персона — персонал — персональний — персональність; рос. клей — клеить — склеить — склеивать — склеивалъщик — склеивалъщи-ца. Перше (вихідне) слово немотивоване. Кожне наступ­не слово відрізняється від попереднього тільки одним формантом. Одне й те саме слово може виступати стосов­но одного спорідненого слова як мотивоване, а стосовно іншого — як мотивуюче. Так, зокрема, учень мотивоване словом учити, а щодо слова учениця воно є мотивуючим.

Словотвірні ланцюжки утворюють словотвірне гніздо.

Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з одним і тим самим вихідним словом; сукупність слів із одним і тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.

Слова, об'єднані у словотвірне гніздо, мають змісто­ву і матеріальну спільність. Наприклад: сіль, соляний, солонка, солонина, солонинний, солевий, солити, соління, посолити, засолити, засолювати, засолка, пересолити, недосолити, підсолити, підсолювати, насолити, соло­ний, солоність, солонуватий, солонуватість, солевар, со­леваріння, солеварний, солекоп, соледобувач, солепроми­сел, солепромисловий, солепромисловість тощо. Слово­твірне гніздо має строго визначену систему, кожне слово в ньому займає певне закріплене місце. Фрагмент сло­вотвірного гнізда слова білий подано на с. 287.

Словотвірне (дериваційне) значення — нове значення, яке вини­кає в похідному слові внаслідок поєднання мотивуючої основи з формантом; результат дії форманта на твірну основу і її лексичне та граматичне значення.

Словотвірне значення являє собою формально вира­жений тип значення, спільний для цілої серії мотиво­ваних слів із одним і тим самим формантом, яким відрізняються ці слова від слів, що їх мотивують.

Отже, в мові є три типи значення: лексичне, грама­тичне і дериваційне. Вони різняться між собою ступе­нем абстракції. Від лексичних (індивідуальних) значень дериваційні значення відрізняються своєю узагальненіс­тю (це сукупність формально виражених значень). Від граматичних значень, які є обов'язковими, дериваційні значення відрізняються своєю необов'язковістю, оскіль­ки їх вживання зумовлюється позамовними чинниками.

Словотвірні значення поділяють на транспозицій­ні (значення іншої частини мови): предметності (співа­ти — спів); процесуальності (молодий — молодіти, вдо­ва — вдовіти); ознаковості (гай — гайовий, сьогодні — сьогоднішній); різні конкретніші модифікаційні зна­чення — зменшувальні (мати — матуся, голова — го­ловонька, хата — хатиночка, малий — малесенький), збільшувальні (рука — ручище, дід — дідуган, ніс — носюра, довгий — довжелезний), посилювальні (крича­ти — розкричатися) та ін. Осібну групу становлять класифікаційні значення, як, скажімо, значення носія ознаки (юний — юнак, дурний — дурень, веселий — весе­лун), виконавця дії (читати — читач, копати — копач, рахувати — рахівник, водити — водій), вмістилища чо­го-небудь (корова — корівник, дрова — дровітня) тощо.

З поширенням ономасіологічного підходу до явищ словотвору словотвірні значення стали розглядати як складно структуровані значення, що виражають особливий тип відношення між ономасіологічним базисом певного слова і його ономасіологічною ознакою. Так, у похідному слові вихователь базис -тель формує зна­чення «той, хто», а ознака приписується базису преди­катом виховувати.

Уперше словотвірне значення виділив Г. О. Винокур.

Словотвірний тип — схема побудови слів певної частини мови, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форман­та, словотвірного значення.

Така структурна схема є спільною для всіх утворень одного типу. Наприклад: стрибати — стрибнути, свис­тіти — свиснути, кричати — крикнути, стукати — стукнути та ін., де дієслова зі значенням одноразової дії утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою суфікса -ну-. Отже, словотвірний тип — це двостороння одиниця узагальненого характеру, яка в плані змісту має спільне словотвірне значення, єдине для слів певно­го типу, а в плані вираження — однакову (спільну) структуру. Словотвірний тип нерідко називають ще сло­вотвірною моделлю, словотвірним зразком.

Серед словотвірних моделей розрізняють лінійні і нелінійні. До лінійних належать афіксальні моделі і моделі складних слів, які виражаються формулою А = В + С + D (довідник = довід(атися) + ник, лісостеп = ліс + о + степ, англ. postcard «поштова листівка» = post + card, sunshine «сонячне сяйво» = sun + shine). До нелінійних, які умовно позначають формулою А — » В, належать конверсія (поранений (солдат) —> поране­ний, черговий (учень) —> черговий, англ. a word «слово» —> to word «висловлюватися», a dream «сон» —> to dream «снитися», a hand «рука» —> to hand «вручати», to run «бігти» —> a run «біг», free «вільний» —> to free «звіль­нюватися», down «внизу» —> to down «скидати»), усі-чення (автомобіль —> авто, метрополітен —> метро, кі­лограм —> кіло, англ. television «телебачення» —> telly, microphone «мікрофон» —> тіке,фр. velocipede «велоси­пед» —> velo) і зворотне словотворення (доярка —> дояр, зонтик —> зонт).

Найкрупнішою класифікаційною одиницею слово­твору є спосіб словотвору. Розрізняють суфіксальний (викладач), префіксальний (переписати), постфік-сальний (битися), префіксально-суфіксальний (за-пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-ся), суфіксально-постфіксальний (гордитися), префіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-ува-ти-ся), чисте складення {дехто, плащ-палатка, ва­гон-ресторан, англ. snowman «снігова баба», goldfish «золота рибка»), складення з суфіксацією (земл-е-тор-гов-ець, радіоприймач), зрощення (вічнозелений, англ. do-it-yourself «саморобний», «іграшка типу конструк­тора», mother-in-low «свекруха, теща», bread-and-butter «сніданок», do-come-please-tomorrow (expression) «з ви­разом на обличчі, ніби хоче сказати: «Приходь завтра»), абревіацію (ВАК, НАТО, профком), компресію складних слів із відсіченням одного компонента (англ. a local train — a local «приміський поїзд», a musical comedy — a musical «музична комедія»), редуплікацію (англ. spit-spot «добре», no-no «те, що заборонено», man-man «негр» і «турбувати», rumpty-tumpty «секс»).

Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна ви­окремився наприкінці 60-х років XX ст. Становлен­ня словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем. Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і се­мантики похідного слова та до співвідношення мор­фемного і словотвірного аналізу. З'являються понят­тя мотивованості похідного слова і словотвірного зна­чення.

На сучасному етапі паралельно існують три напря­ми в дослідженні словотвору:

1. синтаксичний (трансформаційний, породжуваль-ний), пов'язаний із дослідженнями Н. Хомського. Се­мантику і структуру дериватів розглядають як резуль­тат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтво­ренням ланцюжка переходів, що лежать в основі пере­творення вихідних синтаксичних конструкцій у відпо­відний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він від'їхав — його від'їзд);

2. ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розгляда­ють з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний ба­зис, ономасіологічна ознака, зв'язка та ономасіологіч-на категорія;

3) функціонально-семантичний, який синтезує до­сягнення трансформаційного й ономасіологічного під­ходів і на передній план ставить проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.

3. Фразеологічний проміжний рівень мови

У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не створюються, а лише відтворюються і за змістом та синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо зміст вільних словосполучень головним чином утворе­ний самостійними значеннями слів, з яких вони скла­даються, то зміст фразеологізмів має щось інше порів­няно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і зелена вулиця «сприятливі умови для просування по роботі, службі», «умови для безперешкодного розвит­ку, поширення, використання чого-небудь»).

Фразеологія (від грец. phrasis «вираз, зворот» і logos «слово, вчен­ня») — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мово­знавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Перше значення слова фразеологія використовують у широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів'я, крилаті вирази, фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому — лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально спів­відносні зі словом як номінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинної номінації. Фразеологія як проміжний рівень мови зна­ходиться на стику лексико-семантичного і синтаксич­ного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виника­ють на одному рівні, а функціонують як одиниці іншо­го рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення — зі значенням лексичних одиниць.

В. Л. Архангельський, М. Ф. Алефіренко, О. В. Ку-нін та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. Однак для цього немає достатніх підстав. Якщо навіть вважа­ти, що фразеологізм — це окрема самостійна мовна одиниця (не слід забувати, що фразеологізми різнорід­ні за своєю структурою), то і в такому разі він не відпо­відає критеріям рівневих одиниць. Від справжніх рів-невих одиниць — фонем, морфем, слів — фразеологіз­ми різняться тим, що вони: 1) різнорідні за своєю структурою; 2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку; 3) не сполучаються з такими самими одини­цями (пор.: фонеми поєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами); 4) виникають зі сло­восполучень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів, а всупереч їй; 5) у функціональному плані не ма­ють тієї універсальності, яку повинні мати одиниці са­мостійного рівня мови [Баран 1997: 156].

Фразеологія як наука вивчає специфіку фразеологіз­мів як знаків вторинної номінації, їх значення, структу­ру, характер їх зовнішніх лексико-синтаксичних зв'яз­ків, а також їх експресивно-стилістичні ознаки та сис­темні зв'язки з іншими фразеологічними одиницями і словами. Вона також розробляє принципи виділення фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і лексикографічного опрацювання. Одним із важливих завдань фразеології є дослідження її національно-мов­ної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має не­повторний план вираження і таким чином фіксує на­ціональний колорит мови. Саме через те переважна більїпість фразеологізмів не перекладається на інші мови.

Характеристики

Список файлов реферата