41935 (661848), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

6) відкритість — закритість:

(франц. fаіt [fє] "факт", fee [fе] "фея") тощо.

Ознаки, які входять до складу фонеми, але не від­різняють її від інших фонем, називаються інтегральними (від лат. integer - цілий). Так, в українській фонемі /х/ глухість є її інтегральною ознакою, бо в українській мові немає протиставленої /х/ задньоязиковій щілинній дзвінкій приголосній фонемі [у].

Кожна фонема має власний набір диференційних ознак, яким вона відрізняється від усіх інших фонем даної мови. Наприклад, українська фонема /б/ харак­теризується такими диференціальними ознаками: губна (чим відрізняється від /д/, /г/), зімкнено-проривна (чим відрізняється від /в/), дзвінка (чим відрізняється від /п/), неносова (чим відрізняється від /м/). Губно-губний, твер­дий і непридиховий характер фонеми /б/ є її інте­гральними ознаками, бо за ними вона не проти­ставляється іншим фонемам, але без них вона набула б іншого вигляду.

Отже, фонему можна операціонально представити як набір диференційних та інтегральних ознак.

Фонологічні опозиції в системі фонем

Фонеми завжди є складовими певної фонологічної сис­теми, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протистави­ти кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українсь­ку мову, в якій є 38 фонем, то кожну фонему можна схе­матично зобразити, як кульку з 37 дротиками, що відхо­дять від неї в різні боки, які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим.

Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою. Все за­лежить від того, чи той звук перебуває в опозиції до інших, чи є в мові слова, які різняться семантичне зав­дяки тому звукові. Так, зокрема, і в українській, і в ро­сійській мовах є звуки [г] і [ґ], однак у російській мові ці два звуки представляють одну фонему, бо між собою вони не перебувають в опозиції (немає жодної пари слів, які б різнилися звуками [г] і [ґ]), тоді як в українській мові тут маємо дві окремі фонеми — і , бо є низка слів, протиставлених саме цими звуковими одиницями (гніт — ґніт, грати— ґрати). В українській і білорусь­кій мовах є звук [р], але в українській мові є дві фоне­ми — і (пор.: рад [рад] і ряд [р’ад],) тоді як у білоруській мові лише одна , бо опозиції — там не існує, оскільки звук [р] є тільки твердим. Конста­тувати, наприклад, що в англійській і українській мовах є фонема , бо, мовляв, у цих мовах є такі звуки, все одно, що сказати, що туфлі і кофта однакові, бо вони 42 розміру. Насправді ці туфлі і кофта не однакові, бо належать до різних систем виміру— системи взуття і сис­теми одягу. Відповідно цінність українського [е] й англій­ського [е] різна, бо в англійській мові є чотири подібних до українського звука елементи, які перебувають в опози­ції одне до одного й розрізняють слова: — '— — (hеаd [hed] "голова" — had [h d] "раst від hаvе "мати" — hеаrd [h :d] "рast від hеаr "чути"). Отже, звуки стають фонемами лише тоді, коли вони перебувають в опозиції до інших звуків, тобто коли є хоч одна пара слів, яка різниться цими звуками.

Розгляд фонем у системі належить до їх парадигма­тичного аспекту. Фонологічна парадигматика становить собою систему фонемних опозицій, серед яких виділяють­ся два основні типи: диз'юнкція — протиставлення за декількома диференційними ознаками і кореляція — про­тиставлення за однією диференційною ознакою. Прикла­дом диз'юнкції може слугувати протиставлення фонем і (вам — сам), у яких воно здійснюється за дво­ма параметрами: дзвінкість - глухість, губність - передньоязиковість. Як приклад кореляції можна навести опозицію - , де фонеми протиставляються тіль­ки за дзвінкістю-глухістю. Аналіз опозиції здійснюється за допомогою набору бінарних диференційних ознак, фізичним субстратом яких є артикуляційні й акустичні властивості звуків.

Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В одномір­них опозиціях фонем спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються. Так, зімкне­ність і задньоязиковість, що є спільними для фонем і , в інших фонемах української мови не виявляють­ся. У багатомірних опозиціях спільні ознаки двох фо­нем повторюються в якійсь третій. Наприклад, спільні для фонем і зімкненість, дзвінкість і твердість повторюються й у фонемі .

За характером (змістом) протиставлення опозиції бу­вають привативні, градуальні й еквіполентні.

Привативні опозиції – це такі опозиції, в яких один член має якусь озна­ку, а інший її не має. Так, фонема на відміну від має дзвінкість. В даному разі дзвінкість (не глухість) втрачається в слабкій позиції кінця слова, тому саме дзвінкість є маркованою ознакою, а не глухість.

Привативні опозиції поділяються на пропорційні й ізольовані. У пропорційній опозиції відмінність між фо­немами така ж, як і в іншій опозиції. Іншими словами, це відношення протиставлення фонем, які пропорційно повторюються у відношеннях протиставлення інших фо­нем. Наприклад, ~ = ~ = ~ = ~ = ~ = ~ = ~ = ~ . Тут усі фонеми попарно протиставляються за дзвінкістю-глухістю. Якщо відмінність певної пари фонем більше ніде не повторюється, то така опозиція називається ізольованою. Так, тільки фонеми і протиставлені за ознаками дрижачість (вібрантність) і плавність.

Градуальні опозиції (їх ще називають ступінчасти­ми) характеризуються різним ступенем (градацією) одні­єї й тієї ж ознаки. Так, зокрема, фонеми й різ­няться ступенем розкриття рота.

Еквіполентні опозиції (рівнозначні) — це такі пози­ції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї озна­ки, ні наявністю або відсутністю ознаки. Наприклад, фо­неми і мають спільні ознаки — глухість, твер­дість, зімкненість (проривність), однак кожна з них має ще одну, тільки їй у даному випадку притаманну, ознаку (губність для і передньоязиковість для ).

Опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими збігаються, називаються ко­релятивними. Наприклад: ~ , ~ , ~ , ~ .

Американські вчені Р. Якобсон, Г. Фант і М. Халле на основі електроакустичних досліджень спробу­вали розробити універсальну систему диференціальних ознак, яка б задовольнила всі мови світу. Ця система побудована на бінарному принципі, внаслідок чого всі фонемні опозиції зводяться до привативних.

Загальне число опозицій - дванадцять, одні з них враховують звучність, інші - тон звука (9 ознак звучності і 3 ознаки тону):

1) голосний характер - вокальність – неголосний характер - невокальність;

2) приголосний характер - консонантність – неприголосний характер - неконсонантність;

3) ком­пактність (наявність у спектрі центральної ділянки більшої концентрації енергії) — дифузність (менша концентрація енергії в центральній ділянці спектра і поширення звуко­вої енергії на його периферію);

4) напруженість — ненапруженість;

5) дзвінкість — глухість;

6) назальність (носо­вий характер) — неназальність (ротовий характер);

7) перервність — неперервність (або нетривалість - тривалість);

8) різкість (висока інтенсифіка­ція шумів) — нерізкість (невисока інтенсифікація шумів);

9) глоталізованість — неглоталізованість;

10) низька тональ­ність — висока тональність;

11) бемольність (ослаблення верхніх частотних вкладників унаслідок участі при творен­ні звука губ)— небемольність;

12) дієзність (посилення вер­хніх частотних показників за рахунок підняття спинки язи­ка до піднебіння; дієзні — це м'які приголосні) — недієзність.

Незважаючи на свою оригінальність, ця універсальна класифікація не вважається бездоганною. Насам­перед критиці підлягає сам бінарний принцип, на основі якого вона побудована. Звичайно, можна градуальні опозиції звести до привативних, але фонематична під­система мови тим і відзначається, що в її структурі наявні опозиції різного типу.

Нові дослідження показують, що диференційні ознаки фо­неми інколи проявляються не лише в тому сегменті мовлення, що їй безпосередньо відповідає, а за його межами - в складі, до якого входить фонема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш.шк., 1984. – 315 с.

2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.

3. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.

4. Мельничук А.С. О всеобщем родстве языков мира /Вопр.языкознания, 1991. – №2.

5. Мельничук О.С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства /Мовознавство, 1997. – №2-3.

6. Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики фо­нем сучасної української літературної мови. – К.: Знання, 1970. – 215 с.

7. Семчинський С. Л. Загальне мовознавство. — К.: АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.

8. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.10. – 658 с.

9. Українська радянська енциклопедія. – К.: Наукова думка, 1983. – Т.10.

Характеристики

Список файлов реферата