41665 (661694), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відно­шення, конверсиви вживаються в співвідносних конст­рукціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Пет­ро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати — бра­ти, вручати — приймати, передувати — йти за ним, здавати (квартиру) — наймати, попередник — по­слідовник тощо.

На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігаєть­ся в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби під­креслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відно­шення — це сукупність семантично однорідних оди­ниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з'явились підберезники —> У лісі з'яви­лись гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці вручили квіти.

Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадиг­матичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гі-понімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панів­ними в лексико-семантичній системі є родо-видові від­ношення, превалюючим типом опозицій тут є інклю­зивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядко­ваної впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характер­но для граматичних абстракцій.

Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями — яскраве свідчення системної організації лексики. Під­твердженням цього є досвід укладання ідеографічних словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у 1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже (Роджета) — «Roget's Thesaurus of English Words and Phrases», де вся лексика поділена на 6 класів, 24 під­класи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лек­сико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.

Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відно­шення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутріпіньослівні відношення, хоч у дея­ких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі від­ношення на одному рівні з парадигматичними і синтаг­матичними (див.: [Общее языкознание: Внутренняя структура языка 1972: 417—445]).

Значення полісемантичного слова утворюють певну структуру, елементи якої по-різному залежать один від одного і по-різному пов'язані між собою. Для того щоб визначити семантичну структуру слова, необхідно вияви­ти всі значення (лексико-семантичні варіанти) слова; ви­значити диференційні ознаки, за якими ці значення про­тиставляються; простежити порядок внутрішнього зв'яз­ку і підпорядкування лексико-семантичних варіантів та встановити, якими мовними засобами здійснюєть­ся внутрішньослівне розмежування семантики слова.

За характером організації (залежності, мотивації) лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові виділяють три основні типи (структури) полісемії: ра­діальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.

При радіальній полісемії всі похідні (непрямі) зна­чення походять безпосередньо від одного основного (пря­мого). Так, слово стіл має п'ять значень: 1) «різновид меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ установи, що займається певними канцелярськими справами»; 4) «деталь верстата у вигляді горизонталь­ної дошки, що служить для закріплення заготовок під час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою верши­ною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і п'яте значення є похідними від першого. Схематично семантичну структуру цього слова можна зобразити так:

Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпоряд­кованість і послідовну залежність. Наприклад, у сло­ві зерно виділяють п'ять значень: 1) «насіння рос­лин» (конопляне зерно, кава в зернах); 2) «дрібний плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати хліб до зерна); 3) перен. «зародок, початок чого-не­будь» (зерно теорії, зерно поетичного дару); 4) «окре­ма дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка» (зерно піску, зерно золота); 5) перен. «невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно правди, зерно надії). значного афікса. Наприклад, слово братство має два значення: 1) «група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття, ставлення; дружба». Тут ідеться не про мотивацію дру­гого значення першим, а про паралельний слово­твірний процес (брат + суфікс -ство зі значенням збірності і брат + суфікс -ство зі значенням ознаки, якості). Згодом дві лексичні одиниці злилися в одну, тобто стали сприйматися як одне багатозначне слово. Цей процес отримав термінологічне означення — агре­гатування (термін Н. 3. Котелової).

У межах радіальної полісемії можна виділити зна­чення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1) «багат­ство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв деяких мінералів» однаково мотивовані твірним значен­ням «яскраве сяяння, світіння». У слові ж дорога та­кож значення 1) «перебування в русі (йдучи або їдучи)»; 2) «місце для проходу, проїзду»; 3) «правильний напря­мок руху» виводяться безпосередньо з прямого номіна­тивного «смуга землі, по якій їздять і ходять», але моти­вуються різними семами (див.: [Лисиченко 1977: 27]).

Інший важливий аспект, за яким описується структура багатозначного слова — це характеристика значень за їх місцем (важливістю) в семантичній структурі. Семантична структура полісемічного слова має польову будову з чітко вираженим центром і близькою та далекою периферією. Ядро поля містить головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і найменшою мірою залежним від контексту. Навколо нього розташовуються частовживані переносні зна­чення, а на периферії — рідковживані (застарілі, нові, що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно пов'язані) значення. Так, наприклад, ядром семантич­ної структури слова золотий є його основне номіна­тивне значення «із золота» (золотий зливок, золотий перстень), навколо нього розташовуються такі лекси-ко-семантичні варіанти, як «дуже цінний, вартий пова­ги» (золота людина, золоті слова), «дорогий, любий» (Золота дитино!), «майстерний, умілий» (золоті ру­ки), «прекрасний, щасливий» (золота пора, золоте ди­тинство), «кольору золота» (золоте колосся, золота осінь). На периферії перебувають значення «дохідний» (золота справа), «найвигідніший (спосіб поведінки)» (золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золо­та молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє жит­тя) (золоте весілля) та ін.

Отже, кожне значення займає в семантичній струк­турі полісемічного слова певне місце залежно від його цінності для того чи іншого синхронного зрізу мови.

3. Синтагматичні відношення

Семантика слова, його змістовий обсяг визначається можливостями слова поєднуватися з іншими словами, тобто його синтагматичними відношеннями.

Синтагматичні відношення слова — його лінійні, контекстні зв'яз­ки, його сполучуваність.

Слово в парадигматиці, тобто в словнику, в системі мови, і слово в синтагматиці — неоднакові речі. У син­тагматиці здійснюється комбінаторика значень, і смисл словосполучення чи речення не дорівнює сумі значень слів, на що свого часу вказував Л. В. Щерба. Білорусь­кий драматург А. Макайонок дуже влучно ілюструє це положення в п'єсі «Затюканий апостол» на прикладі семантичних змін слів під впливом сполучуваності з часткою амаль «майже»: «Слова амаль — амаль слова. Яно нічога не азначае. Само ніякай сільї не має. І у той жа час яно можа начыста знішчьіць самае сільнае, самае ёмкае слова, калі іх паставіць радам. Ну вось: жывы і амаль жывы... Разумны і амаль разумны... Ці: амаль свабода. Што тэта? Амаль свабода? Га? Зніжає да свайго взроуню, да «нішто». Вьіходіць, аднаразова яно і вялікае слова. Ёмкае слова» ¹.

Пор. ще: У кишені він знайшов лише копієчку і Будівництво двоповерхової дачі обійшлось йому в копі­єчку. Зрозуміло, що в другому реченні слово копієчка не має абсолютно нічого спільного з його словниковим значенням.

Як уже зазначалося, синтагматика слова — це його сполучуваність. Кожне слово поєднується не з будь-якими, а тільки з певними словами. Є слова з одиничною сполучуваністю, як, наприклад, укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), скалити (зуби), вудити (рибу), проливний (дощ), рос. закадычный (друг), уборис­тый (почерк), подножный (корм), трескучий (мороз), грецкий (орех), беспробудный (сон), окладистая (боро­да), испустить (дух), скоропостижно (скончаться). Є також двовалентні, тривалентні, але є й слова з надзви­чайно широкою (необмеженою) сполучуваністю, як, на­приклад, гарний чи поганий (буквально все може бути гарним або поганим).

Лексична синтагматика (сполучуваність) специфіч­на у кожній мові. Українці і чехи, скажімо, з мови на іншу мову текст перекладають (перекладати текст, prekladat); росіяни, болгари і серби переводять (перево­дить текст, превеждам, преводити); поляки тлумачать (tlumaczyc), німці пересаджують (iibersetzen), англійці передають, транслюють (to translate).

Пор. ще: англ. brown (eyes, boots, hair, horse) й укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волос­ся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; укр. високий (буди­нок, гора, хлопець, дівчина) й англ. high building, high mountain, але tall boy, tall girl; англ. to wash (the face, the linen), укр. умивати обличчя, але прати білизну; укр. насипати борщу, рос. налить борща.

Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Уважають, що словосполучення — це мінімальний контекст слова. Взагалі розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначаєть­ся іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається гра­матичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення», диви­тися на кого «сприймати очима, спостерігати», диви­тися за ким «піклуватися», рос. вертеть сигарету «скручувати, робити цигарку», вертеть сигаретой «вертіти цигаркою», стоит чего «заслуговує», сто­ит что «має ціну, коштує»).

Розрізняють також системний і несистемний кон­тексти. Системний — це такий контекст, коли сполу­чуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, зашто­пать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (сис­темним) контекстом відповідно для слів краска, заштопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.

Несистемним є такий контекст, коли сполучува­ність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок з пісні «Оранжевые мамы оранжевым ребятам оранже­вые песни оранжево поют»; рядок з вірша В. Маяков-ського «Заштопайте мне душу»; вислів Р. Рождествен-ського про те, що В. Маяковський «писал лесенкой, а я буду писать лифтами». Несистемним контекстом для слова заграничное є фраза купила что-то очень загра­ничное (заграничное — відносний прикметник, а від­носні прикметники не мають ступенів порівняння), а для слова жениться поєднання з прислівником скоро­постижно. Подібні фрази називають невідміченими. Як приклад невідміченої фрази наводять штучно скон­струйоване Н. Хомським The colorless green ideas sleep furiously «Безбарвні зелені ідеї шалено сплять». Однак будь-яка невідмічена фраза може стати відміченою. У мовознавстві зроблені спроби «розшифрувати» і тіль­ки що наведену фразу Н. Хомського. Уявіть собі, що декілька дівчат, яких звали Ідеями (ім'я Ідея було досить поширене у 20—30-ті роки), після виснажли­вої туристичної екскурсії бліді (безбарвні), аж позе­ленілі покотом сплять в курені і хропуть (шалено сплять). Ще років 20—30 тому такі сполучення слів, як порошкове молоко, скляна сковорода, кольорова му­зика, анатомія кохання тощо були невідміченими, нині — широковживані.

Крім словесного, існує ще ситуативний (побуто­вий) контекст (час, місце спілкування, учасники ко­мунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією си­туативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» — «Ні, чорна». — «А чому вона жовта?» — «Тому що зелена». Його смисл стане зрозумілим, якщо вказати, що роз­мова відбувається біля куща смородини.

4. Епідигматичні відношення

Парадигматичні та синтагматичні відношення про­низують усі рівні мови і є універсальними, тобто влас­тивими всім мовам світу. Дехто вважає, що на відмі­ну від усіх інших рівнів мови, яким притаманні тільки ці два аспекти, лексична система має ще третій вимір — епідигматику, без урахування якого немож­ливо ґрунтовно і вичерпно охарактеризувати семан­тику слова. Оскільки слово має форму і зміст, то й асоціативні його зв'язки є двосторонніми: з одного бо­ку, існують асоціативні зв'язки з формально близьки­ми словами, з іншого — з близькими значеннями.

Характеристики

Список файлов реферата