41614 (661685), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Соціальний порядок по Конфуцію. Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: «Хай батько буде батьком, син - сином, государ - государем, чиновник – чиновником», тобто хай все в цьому світі хаосу і сум'яття стане на свої місця, всі знатимуть свої права і обов'язки і робити те, що їм покладено. Впорядковане таким чином суспільство повинне складатися з двох основних категорій: верхів і низів -тех, хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і покоряється. Такий соціальний порядок Конфуцій і другий основоположник конфуціанства - Мен-цзи (372-289 до н. э.), як і всі їх послідовники, вважали вічним і незмінним, таким, що йде від мудреців легендарної старовини. Критерієм розділення суспільства на верхи і низи повинні були служити не знатність походження і тим більше не багатство, яке Конфуцій і Мен-цзи відверто зневажали, але тільки знання і чесноти, а точніше - ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи.
Формально цей критерій відкривав шлях вгору для будь-якого, і сам Конфуцій гордився тим, що давав свої знання всякому, хто приносив «зв'язку сушеного м'яса», тобто платню за навчання. Фактично ж справа йшла багато складніше: стан чиновників було відокремлено від простого народу важковизначуваною перешкодою – «стіною ієрогліфів», тобто письменністю, яка і визначала соціальне положення і майновий ценз людини впродовж всієї історії Китаю. Вже в Ліцзі було спеціально обумовлено, чи (тобто церемонії, обряди) що не мають відношення до простолюддя і що грубі тілесні покарання не застосовуються по відношенню до грамотіїв. Правда, удачливі вихідці з низів, оволодівши грамотою, могли зробити кар'єру і опинитися вгорі. Але у принципі це нічого не міняло: здобувши освіту і конфуціанське виховання, будь-хто ставав опорою того порядку, до незмінності якого закликало саме учення.
Кінцевою і вищою метою управління Конфуцій і Мен-цзи проголошували інтереси народу. Конфуцій суворо засуджував свого колишнього учня Цю, що став міністром, за непомірні побори з селян («Він не мій учень!»). Мен-цзи учив, що з трьох найважливіших елементів держави на першому місці стоїть народ, на другому - божества і лише на третьому - государ. Проте ті ж апостоли конфуціанства були глибоко переконані в тому, що самому народу його власні інтереси незрозумілі і недоступні і що без постійної батьківської опіки освічених конфуціанців-управителів він обійтися ніяк не може: «Народ слід примушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати, чому» (Луньюй, гл. VIII).
Однієї з важливих основ соціального порядку, по Конфуцію, була строга покора старшим. Будь-який старший, будь то батько, чиновник, нарешті, государ, - це беззаперечний авторитет для молодшого, підлеглого, підданого. Сліпа покора його волі, слову, бажанню - це елементарна норма для молодших і підпорядкованих як в рамках держави в цілому, так і у рядах клану, корпорації або сім'ї. Не випадково Конфуцій нагадував, що держава - це велика сім'я, а сім'я -малое держава. Цим порівнянням підкреслювався не тільки патерналізм усередині суспільства, але і той лад сімейного життя, який реально існував і зберігався в старому Китаї аж до недавнього часу: основа сім'ї - беззаперечна покора молодших старшим, дітей батькам.
Конфуціанство і легизм. Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чималий час. Спочатку необхідно було детально розробити учення, добитися його розповсюдження в країні, що і було з успіхом виконано послідовниками Конфуція. Філософ любив говорити, що він не створює, а тільки передає нащадкам забуті традиції великих стародавніх мудреців. Дійсно, багато що з того, чому учив Конфуцій, було вже у зародку раніше. Проте немає необхідності доводити, наскільки важливе значення має вчасно зроблений акцент. У цьому сенсі виконану Конфуцієм величезну роботу по трансформації стародавніх інститутів і традицій, пристосуванню їх до умов розвиненого суспільства не можна не вважати оригінальними і творчими.
Конфуціанці, багато хто з яких присвятив своє життя професії вчителя, приділяли масу часу і сил обробці і інтерпретації тих стародавніх творів, які використовувалися ними в процесі навчання. Основна тенденція відбору зводилася до того, щоб зберегти все найбільш важливе і всіляко підсилити в ньому повчальний акцент. Так були відредаговані книга пісень Шицзін, книга історичних переказів Шуцзін, літопис Чунь-цю, які включали майже всю з відомостей, що збереглися, про найбільш стародавніх і тому сторінках китайської історії, що особливо почиталися. Саме з цих конфуціанських книг китайці подальших поколінь дізнавалися про старовину; саме читання і вивчення їх сприяли засвоєнню основ конфуціанства.
Успіхам конфуціанства неабиякою мірою сприяло і те, що це учення базувалося на злегка змінених стародавніх традиціях, на звичних нормах етики і культу. Апелюючи до найтонших і чуйніших струн душі китайця, конфуци-анци завойовували його довіру тим, що виступали за милий його серцю консервативний традиціоналізм, за повернення до «доброго старого часу», коли і податків було менше, і люди жили краще, і чиновники були справедливіші, і правителі мудріше...
В умовах епохи Чжаньго (V-III вв. до н. э.), коли в Китаї запекло змагалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значенням і впливу стояло на першому місці. Але, не дивлячись на це, методи управління країною, що пропонувалися конфуціанцями, тоді не одержали визнання. Цьому перешкодили суперники конфуціанців - легисти.
Учення законников-легистов різко відрізнялося від конфуціанського. У основі легистськой доктрини лежав безумовний примат не стільки навіть просто писаного закону, скільки наказу начальства, офіційно санкціонованого регламенту, сила і авторитет якого повинні триматися на паличній дисципліні і жорстоких покараннях. Згідно легистськім канонам, розробляють закони мудреці-реформатори, видає їх государ, а здійснюють на практиці спеціально відібрані чиновники і міністри, що спираються на могутній адміністративно-бюрократичною апарат. Шанування до закону і адміністрації забезпечується спеціальною системою кругової поруки, яка, у свою чергу, тримається на практиці суворих покарань навіть за дрібну провину. Покарання врівноважуються заохоченням за лояльність у вигляді привласнення чергового рангу, що підвищує соціальний статус його володаря. У ученні легистов, що практично не апелювали навіть до Неба, раціоналізм був доведений до своєї крайньої форми, що деколи переходила у відвертий цинізм, що можна легко прослідкувати на прикладі діяльності ряду легистов-реформаторів в різних царствах чжоу-ського Китаю в VII-IV вв. до н.е.
Проте не раціоналізм або відношення до Неба було основним в протистоянні легизма конфуціанству. Набагато важливіше було те, що конфуціанство робило ставку на високу мораль і стародавні традиції, тоді як легизм найвище ставив адміністративний регламент, що тримався на строгих покараннях і вимагав абсолютної покори свідомо зробленого дурним народу. Конфуціанство орієнтувалося на минуле, а легизм кидав цьому минулому відкритий виклик, пропонуючи як альтернативу крайні форми авторитарної деспотії.
Грубі методи легизма для правителів були прийнятнішими і ефективнішими, бо вони дозволяли твердіше тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що мало величезне значення для посилення царств і успіхів в їх запеклій боротьбі за об'єднання Китаю. Найбільш послідовно легистськіє реформи були проведені міністром Шан Яном в околичному західному царстві Цинь, яке після цих реформ, що покінчили з пережитками патріархально-кланового минулого, стало швидко посилюватися. Посилення Цинь привело в кінці III в. до н.е. до захоплення правителем цього царства всієї території чжоуського Китаю і до проголошення їм нової династії - Цинь. Засновник династії імператор Цинь Ши-хуанді (259-210 рр. до н. э.) розповсюдив на весь Китай ту схему адміністрації, яка була вироблена Шан Яном.
Все населення великої країни з сильними патріархально-клановими традиціями, стараннями конфуціанців, що зміцнилися багато в чому, було зобов'язано беззаперечно покорятися едиктам імператора. Що йшли врозріз із сталими нормами, ці едикти викликали протести, в країні виникали конфлікти, зріло незадоволеність, що пригнічувалася насильством і репресіями. Нечувані побори і повинності, що стягувалися з населення (жителі Піднебесною зобов'язані були одночасно будувати Велику стіну і палацовий комплекс в столиці, що украй виснажувало скарбницю і сили людей), привели до кризи. Криза завершилася могутнім народним повстанням, яке незабаром після смерті Цинь Ши-хуанді сміливо з лиця землі засновану їм імперію, на обламаннях якої предводитель повсталих селян Лю Бан заснував нову династію Хань.
З династією Цинь був скомпрометований і ліг легизм. Перевірка на практиці його ідей виявилася достатньою, щоб виявити його неспроможність для Китаю того часу. Відверто тоталітарна доктрина легистов з її презирством до людей в ім'я процвітання держави виявилася нежиттєздатною; легизм зазнав поразки. Але для збереження тієї, що вже склалася имперской.структуры, для процвітання її пануючих верхів, що здійснювали свою владу за допомогою могутнього адміністративно-бюрократичного апарату, створеного стараннями легистов, необхідна була доктрина, яка зуміла б додати всій цій системі благопристойну і респектабельну зовнішність. Такою доктриною виявилося конфуціанство.
Синтез конфуціанства і легизма опинився не так вже складною справою. По-перше, не дивлячись на багато відмінностей, легизм і конфуціанство мав немало загального: прихильники обох доктрин мислили раціоналістично, для тих і інших государ був вищою інстанцією, міністри і чиновники - його основними помічниками в управлении*, а народ - неосвіченою масою, якій слід було керувати належним чином для її ж блага. По-друге, синтез цей був необхідний: введені легизмом методи і інститути (централізація адміністрації і фіску, суд, апарат влади і т. п.), без яких не можна було управляти імперією, на користь тієї ж імперії слід було поєднувати з повагою до традицій і патріархально-кланових зв'язків. Це і було зроблено, причому найбільший внесок в здійснення синтезу вніс ханьській імператор У-ді, міністр-реформатор якого Дун Чжун-шу сильно видозмінив характер первинного конфуціанства і перетворив його на офіційну державну ідеологію.
Трансформація конфуціанства. Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію з'явилося поворотним пунктом як в історії цього учення, так і в історії Китаю. Прийшовши на службу, став чиновниками, узявши в свої руки управління країною з її соціальною структурою, що склалася, і могутнім централізованим бюрократичним апаратом, конфуціанські учені стали інакше відноситися до власної доктрини. У центрі їх уваги опинилися тепер інтереси збереження і зміцнення тієї системи, з якою вони себе ідентифікували і яку вважали реалізацією заповітів Конфуція. Це означало, що на передній план в трансформованому в Хань конфуціанстві повинні були вийти ті положення учення і в таких формах, які сприяли б збереженню і незмінності прийнятих і визнаних всіма порядків.
Якщо раннє конфуціанство, закликаючи вчитися у стародавніх, припускало за кожним право самому роздумувати, то тепер входила в силу доктрина абсолютної святості і непохитності стародавніх канонів і мудреців, кожного їх слова. Щоб служити завданням стабілізації держави, забезпечення надійності і бездоганного функціонування його чиновнічье-бюрократічеського апарату, конфуціанство неминуче повинне було стати системою жорстких канонів, кожен елемент якої строго визначений, взятий до уваги і неухильному виконанню. Добитися цього було тим більше нескладно, що за довгі століття свого існування конфуціанські твори вже достатньо обросли тлумаченнями і коментарями, що одержали силу традиції і авторитет давності. Став біля керма правління країною, конфуціанство ще рішучіше обернулося назад, лицем до минулого. Не в майбутньому, невідомі дали якого навряд чи можуть провіщати що-небудь гідне уваги, а в давнину, у минулому, було золоте століття - саме він повинен завжди служити зразком. Стародавні мудреці все знали і уміли, всі спіткали і вирішили, встановили і заповіли нащадкам. Перевершити їх неможливо і не слід намагатися, навіть спроба такого роду - це блюзнірство, що може привести до сумних наслідків.
Конфуціанство зуміло зайняти ті, що ведуть позиції в китайському суспільстві, придбати структурну міцність і ідеологічно обгрунтувати свій крайній консерватизм, що знайшов найвищий вираз в куксі незмінної форми. Дотримати форму, в що б те не стало зберегти вигляд, не втратити особу - все це стало тепер грати особливо важливу роль, бо розглядалося як гарантія стабільності.
Перетворення конфуціанства в жорстку консервативну схему, що мала наперед готова і строго фіксована відповідь-рецепт для будь-якого випадку, виявилося дуже зручним для організації управління величезною імперією. Патерналістськая оболонка вміло камуфлювала жорстку руку чиновнічье-бюрократічеського держави з його добре налагодженою системою державного контролю над суспільством. Правителів імперії реформоване конфуціанство цілком влаштовувало, але воно накладало на них і певні зобов'язання перед конфуціанською доктриною - зобов'язання, що мали характер гарантії лояльності.
Спираючись на стародавні уявлення про Небо і вищу небесну благодать де, конфуціанство виробило постулат, згідно якому правитель одержував божественний мандат (мін) на право управління країною лише постільки, поскільки він був добродійним - в конфуціанському сенсі цього слова. Відступаючи від прийнятих норм (виразом чого були свавілля власті, економічний занепад, соціальна криза, хвилювання і т. п.), правитель втрачав де і право на мандат. Більш того, Мен-цзи сформулював навіть тезу про право народу на повстання проти недобродійного правителя і про насильницьку зміну мандата (гэ-мін - цим терміном і нині в Китаї позначається поняття «революція»), і ця теза завжди служила суворим застереженням імператорам, які намагалися відхилятися від конфуціанської норми. На варті норми пильно стояли конфуціанські учені-чиновники -наследники жерців-чиновників шаньсько-чжоуського Китаю, що втілювали єдність і злиту вищої адміністрації і релігійно-ідеологічної влади. Відтворення цих учених-чиновників перетворилося в конфуціанському Китаї в одне з найважливіших завдань державного значення.
Конфуціанське виховання і освіта. Починаючи з епохи Хань конфуціанці не тільки тримали в своїх руках управління державою і суспільством, але і піклувалися про те, щоб конфуціанські норми і ціннісні орієнтири стали загальновизнаними, перетворилися на символ «істинно китайського». Практично це привело до того, що кожен китаєць по народженню і вихованню повинен був перш за все бути конфуціанцем. Це не означало, що кожен був знайомий зі всією сумою конфуціанських істин. Це означало інше: з перших кроків життя кожен китаєць в побуті, в обігу з людьми, у виконанні найважливіших сімейних і суспільних обрядів і ритуалів діяв так, як це було санкціоновано конфуціанськими традиціями. І навіть якщо з часом він засвоював дещо інше і ставав, наприклад, даосом, буддистом, навіть християнином - все одно, хай не в переконаннях, але в поведінці, звичаях, манері мислення, мові і багато в чому другом, часто підсвідомо, він залишався конфуціанцем.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
