41549 (661677), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Освенцім — сам учасник кампанії, на підставі якихось чуток, першим пускає самого Хмельницького: “Покладаючись на обіцянки і поміч нуреддін-султана Хмельницький 16 лютого рушив сам до Бару, а за тиждень до того ціла Україна, дорослі і малі, молоді і старі (рушилися) ні про що по дума­ючи, тілько про нашу погибіль: про комісію що мала бути — вже ні гадки, а тільки хотіли випередити наші війська, поки ще не зібрались (се можливо — реальна подробиця). Але дуже в тім помилилися, бо Каліновский, маючи на той час всю владу над цілим військом — бо великого гетьмана король хотів мати при собі для ради, а більше — як то секретно говорили, не довіряючи його роспорядкові,—зібравши військо під Баром, як тільки одержав відо­мість, що тамошнє хлопство в Браславщині збирається в купи і бунтує, 19 рушив з-під Бару до лінії, щоб не дати неприятелеві її переступити. Під вечір того дня ставився в місточку Станиславові і там довідався, що Нечай, пол­ковник браславський, найперший бунтівник між повстанцями, котрому вони самі признавали перше місце після Хмельницького, нітрохи не вважаючи на пакти, що обом сторонам забороняли переходити лінію, перейшов ї до місточка Красного, що було вже за лінією на нашій стороні, і став у нім. Маючи слушний претекст щоб на нього наступити, Каліновский рушив а Станиславова 20-го, себ то в запустний понеділок, виславши наперед з певною частиною війська Станиславова. Лянцкороньского воєводу браславського, і той забіг неприятеля несподівано, на підпитку, і впавши до міста з трьома козацькими хоругвами: старости черкаського Кисіля, старости улапівськаго Каз. Пісочинського і Криштофа Корицького, наробив між козаками вели­кого замішання”.

Торрес з свого обов’язку інформатора подає такі “вісти з Русії” під днем 4 березня: “Хмельницький з 30 тис. козаків пройшов граничну ліню на час і взяв місто Красне”. “Козаки постановили були напасти па наше військо останнього дня карнавалу, коли воно буде заняте святом і нап’ється. Нечай з 15 тис. вибраного війська наступив і прорвав лінію, занявшн Красне”. “Почувши се і воєвода чернигівський (Каліновскнй) швидко пройшов 9 миль і в ночи карнавальної неділі зайпяв найбільш догідні позиції міста і велів з трьох сторон дати огню”. Цілком фантастичну історію записав Майер 26 лютого в Красноставі: Козаки розжалені смертю Глад­кого починають громити шляхту, Каліновский жадає під Хмельницкого суду і відшкодування; Хмельницкий посилає сих козаків Каліновскому на його волю і Каліновский запросивши їх на бенкет, велів усіх побити, крім одного, полишеного для допиту на муках. Він розповів, то сих козаків Хмельницкий післав наперед па звілн. а за иимп посилає 20 тис. з Нечаєм. а 50 тис. з своїм сином па Радивіла, 1 т. д.

Привід виступу Калиновського, мовлять, дав Нечай — “перейшовши за лінію і поставивши свої залоги в Мурахві, Шаргороді і Краснім, він викликав на те п. воєводу браславського, що той написав до нього, до Шаргороду, де він був під той час, переймайте спадщину по козаах, що померли від повітря. ІІапомивав його, аби він вище над свій стан не виносився і полковинкам своїм за лінію “входити не дозволяв, щоб потім того поневчасі ве жалував. Той одержавши се писаннє по п’яному в Шаргороді, почав шаліти, і велів полкам громадитися в Красному, і сам туди поїхав в п’ятницю перед запустами”), чекаючи більшої помочи, що обіцяв їому Хмельницький. І всяму неділю прийшли два полки до Винниці: Богуна І Іляша уманського. Бо так був Нечай умовився з Хмельницьким, що на сам попелец (22 лютого) мав ударити на Бар і на воєводу браславського; але провидінне боже помішало їх шики. Бо в саму суботу перед вечором, 18 лютого прийшов п. гетьман польський з своїми людьми повз Бар до Нагайкова, покликав до себе п. воєводу браславського і там мавши цілу ніч нараду, роз’їхалися, а в неділю запустну п. гетьман пішов до Ялтуш — нова, а п. воєвода до Бару і звідти з своїми людьми пішов до п. гетьмана і зійшовшися з ним стали на віч в Станиславові.

Cмерть Данила Нечая 21 лютого

До сього друковавий дневннк додав, що тої неділі Каліновский мучився під Станіславовим з хоругвами, що стояли на лінії на Дністрі, і тут діставши від “язика” відо­мість про козацьке військо, — що Нечай стоїть у Красим, а в Воронківці, на крайнім виступі Богу, між Станиславовим і Красним держить сторожу сотник Шпак, або Шпаченко, з своєю сотнею, Каліновский післав невеликий відділ кінноти з Корицьким в головах на Шпака, а сам з головним військом пішов на Красне.

Даевник підчеркуе, що сей наступ мав характер несподіваного нападу: і на Шпаченка і на Нечая напали крадкома. Для сього вивели вісько вночи і поночи напали. на них, та ще й умисно йшли можливо тихо, “по козацьки їхали, щоб навіть з послуху й не помітив”, і справді Нечаеві козаки подумали, що то до них їде Шпакова сотня. Дневзник, Освенцім і ин. пояснюють сей успіх ще й тим, що козаки і сам Нечай пона­пивалися на запустах, і не трималися на сторожі докладаючися на Шпака; сей молів ми потім побачимо і в пісні про Нечая.

Тим часом Корицкий погромив Шпака, так що мало хто з ним встиг утікти. А за той час передній полк Каліновского під проводом Пясочиньского став перед Красним і з криком ударив до брам. На сей ґвалт Нечай вискочив з господи, де піячив, але в сіх замішанню його обпали і вбили: вийшла бійка за його полковничу булаву, і в тім замішаню його вбито, і богато козаків полягло та й всякого люду, чоловіків і жі­нок нарубано: запалили місто і стали рубати кого попало. Козацьке ж військо, під проводом звісного вам Кривенка, зачинилося разом з частішою міщан в неприступнім замку і тут боронилося три дні. Каліновский раз-у-раз посилав на приступ своа вій­сько, піше і кінне, хотячи здобути. Подяки несли великі страти, але не могли доби­тись до замку. В згаданих вище варшавських вістях Їоліньского (що йдуть в голов­нім від Каліновского) читаємо, що Каліновскнй посипав до обложенців парламентарів: обіцяв, що обложені зістануться цілі, коли піддадуться, бо він не на те прий­шов, аби їх громити, але щоб привести до договору і спокою військо Запорозьке,—аби воно зісталось при своїх вільностях. Але козаки завзято стояли на тім, що краще їм згинути, ніж піддатись. Аж на третій день, вівторок, частина міщан, що були в замку, попробувала непомітно утікти через вилім і стягнула біду на себе і на всю залогу. Бо ротмістр Янжул — один з ново-нобілітованих козаків, завваживши сю утечу, діслав за нею погоню, що догодивши почала іх рубити, а тоді утікачі, злякавшися завернулися назад до замку, і в замішанню, що з того вийшло, погоня вдерлася до замку й розчинила замкову браму польському війську.

Тут доперва почалися різня і утеча куди видко — але як запевняють Поляки, мало хто втік: “Оден тільки сотник Степко, дуже поранений, утік від пана Янжула з своїми ранами до Хмельницького, — бо скільки козаків вискочило з замку, хоругви Япаула й Сгрийковского дочиста в погоні знищили”. Так само вирубано й тих, кого застали в вахту. Взяли в полон тільки чотирьох: Гавратинського, шляхтича-інфаміса, що пе­рейшовши до козаків був у них сотником тростянським, попа що читав псалтир над Нечаем, писара Нечаєвого Житкевича і Татарина що був при Нечаю: їх живих відста­вили до гетьмана.

Про похоронну церемонію над Нечаем записує за оповіданнями очевидців Радивил (очевидно вони зробили враженне між польською публікою). Війшовши до замку польські вояки застали в тутешній церкві відправу вад Нечаем: тіло його лежало на килимі, і при нім сиділо четверо попів і брат, і всіх їх порубано. Анонімний дневник оповідає тропіки ннакше: уходячн до замку, козаки взяли з собою гіло Нечая і при­бравши пристойно поклали в башті ва оксамиті, засвітили свічі й поставили попа, “щоб псалтир вад ним співав. Сього попа живцем відставлено до Каліновского, а тут його “Німці обложив огнем і так його — посередині ходячого — спекли припоминаючі йому, як то козаки знущалися над християнськими священниками”. Гавратмвського як зрадника розстріляно. Рахували, що своїх стратили коло 200, а неприятеля впало трупом 15 тис. “окрім діток і жінок і поспільства краспянського”. Значні свої страти толкували тим, що козаки дуже боронилися, стріляючи не тільки з огни­стої стрільби, але й з луків ядом напущеними стрілами—“так п. Дішов. пострілений стрілою в горло, зараз опух, і хоч скоро вирвав (стрілу), але тіло на нім ціле по­синіло”, і т. д.

Наслідки його смерті

Сей погрорм і смерть Нечая зробили велике вражінне і в Польщі і на Україні В варшавських костелах правилі) Te Deum — “дякуючи Богові за побіду і щасливий по­чаток війни з козаками”. Щоб підчеркнутив вагу сього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що до замірів Нечая і козаків. “Нечай вже був умовився з Хмельницким і козаками у запустну середу йти з військом, 15 тис. реєстрових козаків, на Бар і здобуваті його — щоб дістати п. Лянцкоронського, що стояв там з кількома хо­ругвами. Взявші його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельницькові, а звідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, обернувшимся Підгірєм, аж під сам Краків — опанувати, злупити його і инші міста: тут на Підгірю могла б сила хлопства до нього пристати, колі б не скарав був його сам Бог”.

Але і без сих додатків смерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницького найбільшою фігурою в козацькім війську, що иротивставлялося са­мому гетьманові, і насмілялася йому протистати. В польських кругах Нечая вважали майбільш завзятим ворогом Польщі і магнатства, дійсним провідником повстання шсія Крпвоноса, — більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першого реваншу козакам прилучилась іще надія, що тепер, коли не стало сього непрмииреного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде легше договоритися.

Характеристично це відбилося в народній пісенності.

В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думі про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуарі XIX в. Ось приклади таких пісень:

Польське військо наступає, Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряти своєї слави.

Він іде до куми Хмельницької в гостину, їсть і п’є, і не слухає осторог.

Запевняє, що поставив добру сторожу, часом називав вірного сторожа— Шпака.

Йому радять принаймні трммати при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.

Він п’є і гуляє, а сторожа тим часом зникае.

Запізно схаменувся: побачив ворогів уже в місті.

Кладе Ляхів як снопи, крівава річка тече за ним, — аж нарешті кінь не може вискочити з трупу що нагромадився навколо нього.

Пробув відкупитись від Ляхів—але ті не годяться, і рубають ного “на мак”.

Инші варіанти смерти:

Ловлять його джуру, випитують його секрет і вбивають срібною кулею.

Найпростіший варіянт:

Нечяй підчас битви оглядається назад — а йому зрубають голову.

Инші, можливо символічно-політичний:

Він пошпортався на хмелину—і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім—і відмова Ляхів).

Ведуть Ляхи Нечая в Савур-могилу—покотилася його голова у долину.

Качається його голова по ринку—і далі грозить Ляхам, що буде їх бити

(дуже інтересний варіянт, але ва жаль—не беапосереднв зашігаиий)

.

Козаки ховають Нечая у святої Варвари.

Популярний заспів:

Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленого гаю

Вийшло ляхів сорок тисяч—утікаймо Нечаю!

— Не бійтеся, не бійтеся, пани отамани, Поставив я стороженьку усіми шляхами! Як я маю, козак Нечай, звідси утікати:

Главу свою козацькую марно втеряти

— А я тебе, ків Нечаю, не убезпечаю:

Держи собі коня в сідлі для свого звичаю!

— Ой єсть в мене козак Шпачок — той дасть мині знати:

Он той скаже, коли мині треба утікати.

— А я тебе мій Нечаю не убезпечаю,

Держи лучок і стріл пучок для свого звичаю

А “Нечай того не думає, Нечай не гадав—

А з кумасею із Хмельницькою мед-вино кружає.

Асям пішов до Хмельницької щуки-риби Їсти

Ой сів же пан Нечаєнко та щуки риби їсти,

Ох і прилетіли та до Нечаенка та не мудрії вісти:

— Ох і же ти, та пав Нечаєнко, мед-горілку кружаєш, А вже твої стороженькн та на місці не має! не вспів же пай Нечаєнко на скамницю сісти

Подивився козак Нечай в кватиру очима

Ай вже Лишків сорок тисяч стоїть за плечима.

Ей, я козак молоденький Ляхів не боюся, Маю ж бо я козаченьків тай оборонюся!

— Та біжи хлопко, та біжи малий, від хати до хати, Та давай, хлопко, та давай, малий, козаченькам знатні

— Ой як мені, пане Нечаєнко, а знати давати — Напилися наші козаченьки, полягали спати

Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:

Ой тут нині, козаку Нечаю, накладати головою!

Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:

“Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!

Гей виріжем вражих Ляхів геть що до одного

“Ой підтягай, та малий джуро, попруги із-туга:

Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга!”

Характеристики

Список файлов реферата