41514 (661661), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Напередодні Першої світової війни більшість археологів були переконані, що єгипетська земля вже розкрила їм усі свої таємниці. Однак молодий американський єгиптолог Г. Картер затіяв ризиковані пошуки гробниці фараона Тутанхамона. Йому вдалося умовити англійського лорда Карнарвона виділити на це необхідні кошти. Розкопки велися в похмурій Долині царів упродовж шести років. У 1922 р., коли Г.Картер, переконавшись у марності своїх зусиль, віддав розпорядження припинити пошуки, його робітники натрапили поблизу гробниці Рамзеса VI на вхід у підземелля. Так було зроблено “відкриття віку” — знайдено єдину непограбовану царську гробницю, яка своїм багатим поховальним начинням могла конкурувати з казковою печерою Алі-Баби. У кількох її камерах одних лише виробів із золота зберігалося загальною вагою понад 600 кг. Мумія фараона лежала в одному з восьми, вміщених один в один, саркофагів — чотирьох дерев'яних ящиків, оббитих золотим листом, саркофага, вирубаного з монолітного блоку жовтого кварциту, та трьох ангроповидних домовин, дві з яких зроблено з дерева та золота, а третя — з листового золота товщиною 2,5—3,5 мм. Лице мумії прикривала золота маска (вагою 9 кг). У поховальному савані виявлено близько 300 прикрас і коштовних амулетів, у тому числі залізний, оправлений у золото. Втім, Г. Картер згадував, що на археологів найбільше враження справило не казкове багатство могильного начиння, а засохлий віночок польових квітів, покладений у труну вдовою Тутанхамона: “Серед усієї царської розкоші, державної величі і блиску золота не було нічого красивішого за ці кілька зів'ялих квіточок, які ще зберігали невиразні сліди давніх барв. Вони свідчили про те, наскільки короткі в дійсності тридцять три століття — це всього лише учора і завтра”.
Невдовзі після відкриття гробниці Тутанхамона раптово помер від запалення легенів лорд Карнарвон, згодом пішли з життя ще близько трьом десятків людей, так чи інакше причетних до розкопок у Долині царів. 3 цього приводу європейська преса підхопила чиюсь містичну вигадку, що ці смерті викликані нібито “прокляттям фараона”, помстою мертвого живим за потривожений вічний спокій. Г, Картер вбачав у цій газетній сенсації “цілковиту відсутність елементарного глузду”.
Вчені, які йшли по слідак “прокляття фараонів”, вважають, що причиною передчасної смерті ряду учасників розкопок була, скоріше всього, легенева хвороба “імуноалергійна бронхопневмонія”, викликана смертоносним грибком, який зберігає живучість упродовж тисячоліть. Гадають, що саме цей грибок на початку 80-х років обірвав життя дванадцяти науковців, які обстежували в Кракові стародавнє поховання королівського подружжя. Аналогічну грибкову пріль було виявлено також на мумії фараона Рамзеса II, однак французі медики, які “лікували” цю мумію, залишилися живі завдяки тому, що, боячись заразити мумію, працювали в респіраторах і гумових рукавичках.
Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни любили писати і нерідко писали на “вічному” матеріалі: на стінах і колонах храмів і гробниць, на кам'яних плитах і саркофагах, на кістяних дощечках (палетках), печатках, амулетах тощо. До того ж вони своїм основним матеріалом для письма — папірусом — часто пеленали мумії, просочуючи його ароматними смолами, щоб зробити більш довговічним.
З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів), виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й роки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складання хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгиптологів.
Цінну історичну інформацію містять також царські літописи, особливо “Палермський камінь”, “Аннали Тутмоса III”, “Стела Піанхіі” (“Поема Про Кадешську битву”) тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись, дуже критично, бо фараони мали погану звичку приписувати собі воєнні заслуги своїх попередників, “позичали” один в одного воєнні сюжети та зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не було жодних підстав. Слід зазначити, що в царських літописах знаходимо повідомлення про інші народи Передньої Азії. Так, в “Анналах Тутмоса III” є назви понад 600 північних та південних сусідів Єгипту.
Істотно доповнюють ту інформацію, яка є в царських літописах, “автобіографії” єгипетських вельмож, проте й ці джерела не особливо обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадуються іронічні застереження Бернарда Шоу: “Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що правда завжди непридатна для опублікування”.
Серед єгипетських писемних джерел майже повністю відсутні юридичні документи та матеріали господарської звітності, а ті окремі, що дійшли до нас, не в усьому правдиво відтворюють господарське життя країни, бо, як зазначає єгиптолог О.Д. Берлєв, “пристрасть до рекордів, звершень, перевиконань була в єгиптян у крові”. Щоб дослідити суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літературними і навіть релігійно-міфологічними сюжетами, спадщиною староєгипетського малярства.
Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні трактати, найдавніша у світі “енциклопедія” (“енциклопедія Аменемопе”). Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відображене в їхній багатій заупокійній літературі (“Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, “Книга мертвих” тощо).
Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соціально-економічну історію країни, краще — політичні, культурні та релігійні процеси.
Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни вірили, що ці зображення “оживуть” на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували їх якомога правдивіше й всеосяжніше, що перетворило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.
Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в іноземних — вавилонських, ассирійських, кушитських та ін.— написах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій країні.
З античних авторів найповніше описав Єгипет “батько історії” Геродот, який у 445 р. до н. е. побував у цій країні. Він, зокрема, розповів про природно-кліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх єгиптян, про окремі події єгипетської історії.
Виявлені археологами пам'ятки матеріальної культури стосуються різних періодів староєгипетської історії, у тому числі найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія староєгипетської цивілізації відображена в них, як і в джерелах писемних, нерівномірно. Зокрема дуже невиразні сліди залишилися від її темних — т. зв. перехідних — періодів.
Найважливіші джерела з історії Стародавнього Єгипту — писемні пам'ятки — “заговорили” лише в 20-х роках XIX ст. Так довго не вдавалося їх прочитати тому, що вчені прийняли на віру помилкове твердження античних авторів про відсутність в єгипетській ієрогліфіці фонем.
Європейські вчені підходили до розкриття таємниці ієрогліфічного письма крок за кроком. Так, у XVIII ст. було встановлено, що єгиптяни поміщали в овальні рамки – картуші імена царів, що від їхньої стародавньої мови походила мова коптів – єгиптян, які стали християнами.
У 1808 р. Ж. Ф. Шампольйон почав працювати над копією Розеттського напису (оригінал зберігався у Лондоні). Чорну базальтову плиту з цим написом знайшов улітку 1799 р. на березі Розеттського рукава Нілу один із учасників африканської експедиції Наполеона Бонапарта. Напис був двомовний (білінгва), виконаний трьома системами письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотичною та ієрогліфічною). Вчений переконався, що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського письма—ієратики з демотикой та ієрогліфікою). Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розеттському тексті імен єгипетського царя Птолемея та цариці Клеопатри, Ж. Ф. Шампольйон 14 вересня 1822 р. прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараонів Рамзеса II і Тутмоса III і, таким чином, довів, що не лише греко – римські, а й єгипетські імена писалися в ієрогліфіці з використанням фонем. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки — єгиптології.
Уяву про світанкову добу єгиптології можна скласти на прикладі бурхливої діяльності одного з багатьох тодішніх авантюристів від науки — Бельцоні. Цей італієць обстежив руїни, Фів, очистив від піску фасад скельного храму фараона Рамзеса II в Абу-Сімбелі, виявив скельні царські гробниці Сеті І, Рамзеса І, пробрався до поховальної камери піраміди Хефрена. Він так розповідав про свою гонитву за старожитностями: “Метою моіх пошуків було позбавити єгиптян їхніх папірусів; деякі з них я знаходив захованими на грудях мумій, під руками, між ногами вище колін, на ногах; сувої були закриті численними шарами тканини, якою пеленалися мумії – вибившись із сил, я почав шукати місце, де б перепочити, і, знайшовши його, спробував присісти. Але коли я зіперся на тіло якогось єгиптянина, воно розвалилося піді мною, немов коробка для капелюха; зрозуміло, я спробував зіпертися на щось, щоб підтримати себе, однак опора для рук виявилася такою ж ненадійною, тому я остаточно провалився і опинився серед мумій, що розламувалися, причому мене супроводжував тріск кісток, розриви ганчірок, ламання дерев'яних ящиків, які здійняли таку пилюку, що я мусив добру чверть години сидіти нерухомо, поки вона не осіла... Прохід увесь був забитий муміями, і я не міг ступити й кроку, щоб не тицьнутись лицем у якогось зітлілого єгиптянина... Я весь був засипаний кістками, ногами, руками й черепами, які скочувалися на мене згори. Так я просувався від однієї печери до іншої, і всі вони були вщерть заповнені муміями... Я не міг і кроку ступити, щоб так чи інакше не пошкодити якусь мумію”.
Потрощити стародавні могили європейцям допомагали місцеві феллахи. Спершу заради ароматичної смоли — муміє, яка вважалася панацеєю від усіх недугін, а згодом для підпільної торгівлі папірусами.
Таким чином, єгипетські архітектори, скульптори, маляри залишили після себе багату художню спадщину. Вони започаткували монументальну кам'яну архітектуру, скульптурний портрет і станковий живопис великої художньої сили.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
