29833-1 (661514), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Таким чином, аналіз розвитку уявлень про культуру та сучасні інтерпретації культури дають можливість для деяких узагальнень. По-перше, культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це світ, який “надбудований” над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там є і культура. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних.
1.3. Природа і культура.
Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетично програмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з цієї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.
На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і передає з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.
Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тобто простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою, дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.
Природа і культура дійсно протистоять одна другій. Але, за виразом П.А.Флоренського, вони існують не поза одна від іншої, а лише разом. Бо культура ніколи не дається нам без стихійної основи, яка є її середовищем і матерією. В основі всякого явища культури лежить деяке природне явище, що неперервно твориться культурою. Людина як носій культури не творить нічого, а лише створює і перетворює стихійне. З другого боку П.А.Флоренський вважає, що природа не дається нам без культурної своєї форми, яка містить її і робить її доступною для пізнання.
Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі - не тільки не усуває значення останньої в людському бутті, але й сама є засобом взаємозв`язку, засадою людської єдності з природою. Адже “хитрість розуму”, яку виділяли в людині Гегель та Маркс, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом “вписування” людини у природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.
Природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об`єктивною засадою людського буття як культури, її загальною та необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв`язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Отож, за всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою.
Для подальшого визначення сутності культури необхідно проаналізувати засадничі умови її виникнення в системі природного цілого, унікальність та специфічні прояви щодо закономірностей природи. Це передбачає звернення до аналізу властивостей людської істоти як єдиного з усіх живих істот носія культури, а також до розгляду способу людського буття, в якому народжується культура і який здійснюється завдяки їй.
1.4. Культура і цивілізація.
Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури - це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, філософські та релігійни системи, традиції, юридичні закони і т.ін.. Особисті форми культури - це люди як суб`єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей.
Раніше ми звертали увагу на культуру, як на процес нагромадження мудрості і як визначальний чинник поступу економіки та суспільства. Тепер настав час, коли ми можемо подивитись на культуру у більш широкому плані, а саме як на творчий аспект духовного життя суспільства. Культура - це безпосередня реалізація людської свободи, що створює нові символи - цінності, зразки людської поведінки, виробництва і відношень. Тому кожне досягнення культури підносить людину, і неповторне по своїй значимості, свідчить про нові людські можливості. Отже чим різноманітнішими стають людські відношення, тим різноплановішою стає і культура.
Але творіння культури не мало б ніякого значення, якби воно не було об`єктом успадкування, копіювання, словом поширення. Маса творів майстрів культури минулого якими ми тепер користуємось, не дійшла до нас, коли б вони не копіювались і не тиражувались. Процес масового наслідування, повторення витворів культури здобув назву “цивілізація”. Слово “цивілізація” походить від латинського слова civilis, яке означає в перекладі на українську мову - цивільний, державний. Поняття цивілізація з`явилось у ХVШ ст. у тісному зв`язку з поняттям культури. Воно інколи застосовується як синонім культури. Але здебільшого відображує рівень суспільного розвитку взагалі, або степінь розвитку матеріальної і духовної культури того чи іншого суспільства. Поняття “цивілізація” відноситься до того проміжку часу в історія розвитку людства, який співпадає з періодом зародження культури.
З другого боку латинське слово civilis означає “місто”. Це говорить про те, що саме у містах вперше виникає потреба масового повторення здобутків культури, одже утворення цивілізації. У містах утворюються і кращі умови для відбору й збереження зразків минулих культур. Саме з міст ці твори потім поширювались у сільській місцевості. Тому цивілізація - це завжди напластування культур, що мали місце у минулому. Це - своєрідний, актуально діючий музей культури. Адже і у наші дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина і знахарство, плуг і трактор.
Суспільний занепад нації завжди починається з того, що люди все більше і частіше повторюють відомі здобутки культури і все менше створюють нові культурні цінності. Тому німецький філософ О.Шпенглер вважав цивілізацію навіть ознакою смерті культури, так як цивілізація спирається на стереотипи, шаблон, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного.
Людське життя внаслідок неспівпадання суті культури і цивілізації постає суперечливим. Більше того, людина може споживати різні копії культурних цінностей і таким чином бути цивілізованою, проте залишатись при цьому не культурною, рабом чужих ідей, знань, цінностей. Сучасна цивілізація специфічна. Формування масового споживача культури, що проявляється у стандартизації життя, у його однобічності.
Цивілізоване життя одномірне, шаблонне, орієнтовне не на творчість, а на споживання нових стандартів: нових шаблонних думок, будівель, одягу і зразків для наслідування. Нерідко цивілізована маса чинить опір культурі, тобто творчості, саме тому, що остання ламає певні шаблони буття.
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу. Інші бачать у цьому народження нової культури. Наприклад, відомий математик і філософ І.Шафаревич бачить у сучасній “технічній” цивілізації загрозу для культури.
“В Історії, - пише він, - бувають лінії розвитку, які закінчуються невдачею. Здається, що такою є й лінія розвитку технічної цивілізації, яка заснована на науково-технічній утопії... Її невдача загрожує загибеллю не тільки локальній культурі, а всьому людству й усьому живому на Землі”.
При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій в сучасному суспільстві позиція вченого нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст в сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримеренного конфлікту, прочимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально відродити в наші дні, скажемо, давньосхідну або античну культуру, але зберегти і використовувати культурні надбання попередніх епох та поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути “колесо історії” назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації та його реалізація.
Мабуть, варто дивитися на цивілізацію і культуру не як на ворогів, а як на союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперешністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла. Цивілізація - це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація жахлива річ, культура позбавлена своєї матеріальної оболочки - річ не можлива.
Потрібно не забувати, що існує межа, за якою цивілізація заснована сучасною культурою, може обернутися непоправним лихом для суспільства. Так, здобутки культури (промислові винаходи, наукові відкриття, нові засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти цивілізації (індустріалізація, атомні бомби, електростанції тощо) завдають шкоду екології і ставлять під знак питання існування світу і людини.
2. Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини.
Як людське творіння культура перевершує природу, хоч її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Діяльність людини не дається природою, хоч і пов`язана з тим, що природа дає сама собі. Природа людини, що розглядається без цієї розумової діяльності, обмежена тільки здібностями чуттєвого сприйняття і інстинктами або ж розглядається в стані запліднення та недорозвинутості.
Людина перетворює і добудовує природу. Культура - це формування і творчість. Протиставлення “природа і людина” не має виняткового змісту, так як людина в визначній мірі є природа, хоч і не тількі природа... Не було й нема чистої природної людини, за словами П.А. Флоренського.
Протилежністю культурної людини є зовсім не природна людина, а варвар. Ніякої природної людини не існує. Є лише людина культурна або варвар. Від початків до кінця історії, є й буде тільки “людина культурна”, тобто “людина, творець”.
Однак, оволодіння зовнішньою природою само по собі ще не є культурою, хоч це одна з її умов. Опанування природи означає оволодіння не тільки зовнішньою, а й внутрішньою, тобто людською природою, на що здатна тільки людина. З цієї точки зору культуролог А. де Бенуа дає означення культури: “Культура - це специфіка людської діяльності, те що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людини культури, появу її на арені історії слід розглядати як феномен культури. Вона глибоким образом спряжена з сутністю людини, є частиною визначення людини”. Людина і культура нерозривні, подібно рослині і грунту, на якому вона росте.
Людина зробила перший крок до розриву з природою, почавши будувати на ній свій світ, світ культури, як подальший щабель у світовій еволюції. З другого боку, людина є єдине кільце між природою і культурою.
Культура - це природа. Яку “перетворює” людина стверджуючі засобом цього себе в якості людини, їх протиставлення завжди несе збитки гідності людини. Вона - єдина істота, здібна до неперервного новаторства.
Людина - унікальний творець історії, що надає їй змісту через регулярну зміну символів. Для людини, культура первинніша від природи, історія первинніша від біології. В літературі радянського часу протиріччя між природою і культурою вирішується через категорію діяльності. Багато вчених відмічають, що культура як феномен, стала можлива тількі завдякі здібності людини, як діяльності. Тоді культура - це результат всього людського життя.
Але такий тезіс потребує критичної оцінки. Справа в тому, що розширене тлумачення діяльності як подоснови культури не дає можливості виявити специфіку культури як феномена. Чи можливо у цьому контексті співставити культуру і суспільство. І те і друге є продукт людської діяльності. Але ці феномени не тотожні.
Культура не може існувати без людини: він її створив. Що при цьому його надихало? Бажання затвердити себе у природі в якості господаря, здібне змінити обдаровання? Намагання перебудувати природу? Несвідома гра творчих сил, здібних безмежно розгортати свій потенціал? Як тількі виникає питання: ради чого? - людська активність виявляється зовсім не однаковою по власній націленості і джерелам.
Не всяка діяльність народжує культуру, а тількі та її частина, яка носить сакральний характер і пов`язана з відшуканням змістів, що вичитуються в бутті. Щоб збагнути таємницю культури, необхідно вийти за її межі і відшукати критерії, які знаходяться поза нею. Людина далеко не завжди відповідає на питання призначеності буття і своєї особистої долі. Діяльність людини різноманітна, можна вказати на такі дії людини, які спряжені з напруженим творчим актом, проривом у новий духовний простір, розкриттям змісту оточуючого. Це і є культура. Але є й такі артефакти, які не містять у собі сакрального змісту, не народжують горіння людського духу.
У людській діяльності багато що народжується вперше як виявлення змісту. Але багато служить процесу тиражування знайденого колись. Між краном і храмом - велика різниця. Храм - це ієрархічність буття, щось, що стоїть над людиною, над його людськими потребами.
На думку П.А.Флоренського не створення знарядь праці виступає в якості існування культури. І справа не в тому, що природа знарядь інша. Створення корисних для людини речей набуває сакральний, тобто культурний зміст, тількі тоді, коли знаряддя розглядається, як проекція позатворчих недр людської істоти, і все його власне емперічне буття - тіло, її духовне життя. Зміст палкі, молота, насоса не розглядається безпосередньо. Творчість розуму виявляється у виробництві речей. Зміст яких не явний. Це виробництво символів, тобто створення культури.
Діяльність людини багатопланова. В одному випадку вона породжує культуру, а в другому дещо інше: форми соціальності, цивілізації і т. д. Далеко не завжди людська активність пов`язана з поривом в області духу. “Друга природа” включає в себе акти копіювання, відтворення. Людина, яка винайшла колесо, - творець культури. Робітник, який робить це колесо на конвейєрі - людина цивілізації.
2.1. Людина як продукт культурної еволюції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
