29757-1 (661512), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Простота теорії досягається шляхом введення узагальнених законів, "скорочення" і "ущільнення" інформації за допомогою визначення скорочень. Слід мати на увазі, що можна оцінювати теорію не тільки з точки зору статичної, але і динамічної простоти: перевага віддається тій теорії, що може бути уточнена і розповсюджена на більш простору безліч фактів шляхом незначних уточнень і переробок, тобто є більш простою в своїй динаміці, русі. В принципі в результаті цих “скорочень” і “ущільнень” одержується дуже проста теорія, але дуже непоказова (прикладом можуть слугувати довідники минулих років і ті, що випускаються зараз). Для сприйняття такої теорії ,що "упакована" потрібні фахівці, а це в більшості випадків неможливо.
Наукова теорія розвивається під впливом різноманітних стимулів, що можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні стимули являють собою виявлені в складі теорії невирішені задачі, протиріччя і т. п. Як ті, так і інші призводять до розвитку теорії в 3х основних формах:
1.Інтенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається поглиблення наших знань без зміни області застосування теорії.
2.Екстенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається розширення області застосування теорії без істотної зміни її змісту. В такому випадку здійснюється екстраполяція теорії на явища, що знов відкриваються або вже відомі . Прикладом цього може слугувати розповсюдження теорії на область оптичних явищ.
3.Екстенсифікаційно - інтесифікаційна (комбінована) форма розвитку. Такою формою розвитку є наприклад, процес диференціації наукових теорій.
В розвитку теорії можуть бути виділені два відносно самостійних етапи: еволюційний, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційний, коли здійснюється ломка її основних вхідних початків, компонентів, математичного апарату і методології. По суті таким стрибком в розвитку теорії є створення нової теорії. Здійснюється воно тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.
В процесі розвитку теорії як на першому, так і на другому етапі надто істотну роль грає узагальнення.
Існують різноманітні засоби узагальнення теорій. Найважливішими з них є:
1.Узагальнення, основане на застосуванні абстракції ототожнення, коли теорія, розвинена для області явищ А екстраполюється в область Б, що може бути ототожнена з областю А.
2.Узагальнення шляхом об'єднання декількох теорій в одну в результаті виявлення загальних і фундаментальних закономірностей, що має силу в розглядуваних кожною теорією областях. Так, Максвелл узагальнив в єдиній теорії електро-магнітного поля вчення про електрику і магнітизм.
3.Узагальнення шляхом усунення зі складу базису теорії тієї або іншої аксіом. Так, наприклад створена "абсолютна" геометрія Больаі, по відношенню до якої геометрії Лобачевского і Евкліда виступають як приватні випадки.
4.Узагальнення з граничним переходом, коли вводяться нові характеристичні параметри по відношенню до предметів колишньої області, виявляються нові властивості і відношення об'єктів в межах колишньої області. Таким шляхом були створені релятивістська і квантова механіка як узагальнення механіки класичної.
Узагальнення дозволяє не тільки розкрити внутрішні взаємозв'язки між законами, але також пояснити багато фактів, виявити кордони придатності теорії, ущільнити укладену в теоріях інформацію і підвищити їх еврістичність.
4.ГІПОТЕЗА І ПРИПУЩЕННЯ. МАТЕМАТИЧНА ГІПОТЕЗА
Теорія як система наукового знання виникає не відразу. Найважливішу роль в її становленні грає гіпотеза, що є формою переходу від фактів до законів.
Існує дві точки зору на суттєвість гіпотези. Згідно одній з них терміном "гіпотеза" називається особливого роду наукова теорія (П. В. Копнін). Тут припущення грає ту роль, яку в теорії грає ідея. Але існує і інший погляд, згідно якого гіпотеза ототожнюється з припущенням.
Однак недоцільно вважати припущення гіпотезою, оскільки існують і такі припущення, що не можна назвати гіпотетичними. Прикладом може слугувати відоме в математиці методичне припущення при доказі від противного, ідеалізуюче припущення в фізиці про існування деякого об'єкту (абсолютний нуль), коли з самого початку є також припущення про неможливість його реального існування.
Таким чином зважаючи на безліч припущень доцільно розглядати їх як особливу форму мислення, що має цілком визначене відношення і до гіпотези.
Специфічною особливістю гіпотетичного припущення є реальність його мислення. Саме тому припущення сприяє відкриттю нових фактів і їхньої селекції, виходячи з певної позиції. Припущення змушує активно, цілеспрямовано досліджувати різноманітні явища для того, щоб виявити дані, підтверджуючі або спростовуючі його.
Науковий пошук, якщо їм керує гіпотетичне припущення перестає бути аморфним, набуває внутрішньої структури і тому стає більш результативним.
Підкреслюючи більшу важливість гіпотетичного припущення, слідує відмітити, що воно істотно відрізняється від здогадки. Припущення в гіпотезі виростає з розмаїття фактичного матеріалу, в той час як здогадка створюється без достатньої підстави. Наприклад подання Левкіппа і Демокріта про те, що всі тіла складаються з атомів, не більш ніж здогадка.
В своєму розвитку гіпотеза проходить три стадії:
1.Накопичування фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущення.
2.Формування гіпотези, тобто виведення слідств зі зробленого припущення, розгортання на його основі цілої теорії - припущення.
3.Перевірка отриманих висновків на практиці і уточнення гіпотези на основі результатів такої перевірки.
Якщо при перевірці отриманих слідств виявляється, що вони відповідають дійсності, то гіпотеза перетворюється в наукову теорію. Причому таке перетворення являє собою процес, змістом якого є як всебічний розвиток і заглиблення гіпотези, так і все більш грунтовна її практична перевірка.
В звичайній гіпотезі робиться припущення про фізичні властивості об'єкту, а після цього вже дається його математична теорія. При використанні методу математичної гіпотези послідовність дій прямо протилежна: спочатку конструюється математичний опис об'єкту, а після цього знаходиться фізичне тлумачення отриманих результатів. Чисто формальні, математичні дії висуваються в авангард наукового пошуку.
Як було підкреслене вище, прямий зв'язок математичної гіпотези з досвідом надто слабкий. Однак це зовсім не значить, що практика не керує дослідником в цьому випадку - нехай хоча б і побічно.
Математичні гіпотези повинні відповідати:
1.Принципу відповідністі, тобто при переході до умов колишньої теорії нові рівняння повинні переходити в колишні.
2.Дотриманню законів збереження.
3.Відсутності порушення закону причинності.
4.Рівняння повинні бути інваріантні по відношенню до системи перетворень, що вважаються обов'язковими для всякої фізичної теорії.
5.Рівняння повинні бути прості і стрункі.
5.МОДЕЛЬ
Як відомо, в процесі пізнання модель виступає передусім в якості джерела інформації про оригінал і слугує засобом її фіксації. Ця фіксація особливо яскраво висловлена у знакових моделях, що являють собою специфічну форму знання, тісно зв'язану з такими його формами, як теорія, гіпотеза, затон і т. д. В людській діяльності будь-яка знакова система, що фіксує знання про деякий об'єкт, завжди використовується як його інформаційний знаменник, тобто термін "модель" виявляється застосовується не тільки до опису оригіналу на деякій прийнятій штучній мові, але і до його природно - мовного опису. Тому не випадково термін "модель" вживається найчастіше як синонім понять "гіпотеза", "теорія" і т. д.
Поряд з цим, загальновизнаним є вживання терміну "модель" для позначки опису об'єкту на мові спеціальних символів.
Отже, в тлумаченні моделі як форми знання можна виділити дві точки зору:
1.Модель розглядається, як надто широка гносеологічна категорія для позначки будь-яких знакових систем.
2.В клас моделей включаються лише описи об'єктів на мові спецсимволів.
Друга точка зору представляється більш прийнятної, оскільки при цьому не тільки виділяються в особливу групу справді існуючі знакові системи, але і вдається уникнути надзвичайно складної і непотрібної модернізації термінології.
Модель грає істотну роль в систематизації знання і виявляє тому надто тісний зв'язок з різними його формами. В відношенні до проблеми модель виступає: а) як засіб рішення проблем, виниклих в процесі дослідження оригіналу; б) як джерело нових проблем; в) як джерело проблем і засіб їхнього рішення водночас.
Ілюстрацією до будь-якого з означених пунктів може слугувати така знакова модель, як таблиця Менделеєва.
Розширення області проблем веде до розширення розмаїття моделей.
В складі теорії ідея може здійснювати свою функцію як в обхід моделей, так і при їхній допомозі, що дозволяє говорити про особливі "модельні" теорії. В таких теоріях модель виступає, як ядро теорії і процес дослідження моделі, являє собою процес розгортання теорії. Модель органічно вростає в тіло теорії і можна сказати, що в такому випадку без моделі немає теорії.
Тісна єдність моделі і теорії, а особливо математизація теорій, дає деяку підставу для їх ототожнення. Однак, по-перше, існують моделі органічно не зв'язані з теорією (таблиці, графіка та інше); по-друге, хоча найчастіше теорія з формальної сторони являє собою систему здебільшого математичних символів, не дивлячись на це в порівнянні з моделлю вона виступає, як значно більш складна система.
Сучасний узагальнений підхід до моделювання дозволяє розглядати висловлені в символічній формі закони як моделі відповідних явищ. Нерідко модель виступає як складне утворення, включаюче ряд законів. Це показує, що модель як форма знання тісно зв'язана з законом, принципом, математичною гіпотезою і в деякому сенсі співпадає із ними.
6.ЗАКЛЮЧЕННЯ
Раніше я описала будівлю і основні вимоги до системи наукового знання. Але хотілося б ще раз згадати, що всяка теорія в процесі свого розвитку прагне стати внутрішньо завершеною, непротирічною, систематизованою. Процес систематизації знань це не пасивний акт відбивання системної природи предмету, що вивчається. Систематизація - активний творчий процес, в ході якого досягається більш глибоке відбивання дійсності, здійснюються наукові відкриття.
Законам в ході цієї систематизації належить центральне місце в організації знань. Організацією знань є надання їм такої форми, в якій вони можуть функціонувати в суспільстві - зберігатися і закріплюватися, передаватися від однієї особи до іншої, використовуватися в практичній діяльності. Жодної заданої функції знання не може виконати з належною повнотою, якщо воно не систематизоване. В залежності від задачі, що ставиться перед теорією, змінюється і характер її систематизації. Один характер систематизації вимагається в навчальній літературі, інший в науковій і третій в випадку практичної діяльності.
В усіх означених випадках в основі систематизації знань лежить відбивання сутності дійсності.
Наукова систематизація знань можлива лише в основі законів, що відкриваються наукою. Без знання законів систематизація носить випадковий, довільний характер. Знання при цьому зв'язуються лише зовнішнім образом. В підсумку одержується викривлене відбивання дійсності. Закони ж науки, розкриваючи сутність об'єкту ,що відбивається, допомагають відрізняти істотне від несуттєвого, головне від другорядного, розташовувати емпіричний матеріал в строго умотивованому порядоку, де одне явище з необхідністю випливає з іншого. В результаті одержується систематизована теорія предмету, вираження його сутності. Закони є тим центром тяжіння, навколо якого концентрується емпіричний матеріал. І всі факти, якими володіє та або інша наука, неминучо проходять через це "чистилище". Саме в контексті законів емпіричний матеріал набуває певного сенсу. Закон зводить нескінченне розмаїття матеріалу до єдиної основи, "знімає" його в собі. В результаті збереження в науці багатьох частковостей, деталей стає зайвим. Вносячи організуючий початок в ті знання, що характеризують поведінку предметів, закон виявляє основу цієї поведінки. Але мислення при цьому нічого не привносить в знання. Воно лише виділяє ту основу, що розсіяна в масі емпіричних даних, тобто сутність, або закон.
Організація знань в строго умотивовану систему, як я щойно відзначила, спирається на відбивання сутності дійсності. Звідси з природною необхідністю слідує висновок про те, що структура теорії визначається структурою об'єкту ,що відображається.
Тому, по-перше, структура теорії не може бути нав'язана об'єкту ззовні. По-друге, зв'язки елементів структури теорії повинні відповідати тим зв'язкам, що існують в об'єкті. Це означає, що структура теорії повинна встановити свої елементи в тому ж порядку, в якому вони розміщені в об'єкті, тобто архітектоніка теорії повинна відповідати архітектоніці об'єкту ,що відображається. І те, що в об'єкті є істотним і визначальним, повинно бути істотним і визначальним в структурі теорії.
Але теорія не зводиться до відтворення всіх елементів об'єкт , що пояснюється. Структура теорії не повторює структуру об'єкту ,що відбивається в усіх його деталях. Отже, структура теорії не мертва копія структури об'єкту. Це відбивання його сутності, в якій акумулюються найбільш характерні і істотні ознаки предмету. Таким чином збіг структур теорії і предмету, що відбивається здійснюється в загальних рисах, в цілому.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
