20309-1 (661437), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Русалки можуть перетворюватись на вивірок, щурів або жаб, що сідають на кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на дві групи: русалки з іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає імя (хоч живому, хоч неживому), називають іменними, а тих, яким мати не дасть імені, - безіменними. Русалки з іменем подібні до маленьких дівчаток, без імені– також дівчата, але страшні , безволосі.. В переддень Купала розкладають іменні русалки вогонь коло ріки і скачуть через нього, а безіменні вибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову, щоб росло волосся, і знов скачуть у воду.
В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат – сорочки :
Сиділа русалонька на білій березі,
Просила русалка у жінок намітки:
«Жінки-сестрички, дайте намітки:
Хоч не тоненької, аби біленької ».
Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка у дівчат сорочки:
«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,
Хоч не біленької, аби тоненької ».
В русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки і робитимуть шкоду людям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатись у річці. У четвер (цей день ще називають Русалчин Великдень) ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок. Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді . В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для русалок – “щоб жито родило”.
Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. Вважалось, що у тих вінках русалки бігають по нивах та лісах. За народними віруваннями, у цей день русалки виходять на поверхню землі і дивляться, чи шанують люди їхню память. Якщо хтось в цей день займається роботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесь лихо; а ті, хто шанує це свято, сподіваються, що русалки берегтимуть їхні поля від шкоди.
В цей день селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються.
Серед русалок є й лоскотниці – це душі дівчат , що померли зимою; вони зявляються на полях і до смерті залоскочуть дівчат та хлопців, якщо ті потрапляють до них.
Напередодні Трійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду, випадають несподівано і питають: “Полин чи петрушка?”. Як дістануть відповідь “полин”, утікають, як “петрушка”, залоскочуть дівчину й затягнуть у воду.
Якщо помре на Троїцькі свята маленька дитина, то мати плаче і каже : ”Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебе будуть там щипати, лоскотати”.
Русалки ще уявляються семилітніми дітьми – це душі дітей, які померли нехрещеними. Протягом семи років до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Трійці просять собі хреста: “Мене мати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати:
“Іван та Марія! Хрещу тебе в імя Отця,
Сина і Святого Духа. Амінь, “ –
і кинути рушник, чи бодай хустку. В такому разі душа дитини піде до раю й русалкою не буде. Якщо ж до семи років дитина отак не буде охрещена, то йде в русалки.
Проводи русалок – спеціальні обряди, щоб позбутися них, - відбувалися на перший день Петрівки, а часом і на Вознесіння. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід – тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам:
Проводили русалочок, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Та нашого житечка не ломили,
Та наших дівочок не ловили.
Засобами, що відлякують русалок, здавна вважались пахучі трави (любисток, полин, лепеха), тому що вони для хрещених людей дуже пахучі, а для нехрещених – смердючі..
Мавки та чугайстер
Багатюща народна уява, вигадавши русалок, дала їм у супровід мавок. Варто зазначити, що чіткого розмежування між цими двома персонажами нема, навпаки, повіря та розповіді про них тісно переплітаються. Подібно до русалок, в мавок обертаються нехрещені діти. Злі духи мучать цих немовлят, і тільки на Зелені Свята вони вільні від тих тортур. До семи років душі немовлят літають у повітрі й жалібно просять, щоб їх охрестили. Після смерті дитини її душа переселяється жити до річки чи до озера, де вона плаває золотою рибкою. Іноді мавки обертаються в дівчат і показуються на березі, манять до себе перехожих, а коли хто наближається до них, тоді вони ховаються у воду.
Подібні вірування існують і в сучасних греків: телонії і чудесні жінки нагадують наших мавок. За повірями греків, телонії – це теж діти, що вмерли без хрещення; вони виходять з пекла і живуть у ранкових туманах. Мати чує голос свого немовляти в шумі південного вітру, і для заспокоєння тіні курить ладаном перед образом Божої Матері., і той образ оздоблює білими ризами. Душі телоніїв літають над запашними луками у вигляді барвистих метеликів, бджіл і комах, які харчуються соком квіток, протягом сорока днів після Великодніх Свят.
Переконана, що після такого початку лишаються сумніви: чи є різниця між русалками та мавками? Так, різниця є, причому досить суттєва; саме вона дозволила виділити на описання мавок окремий розділ.
Мавки, або ще нявки, бісиці, живуть в лісах чи гірських печерах, і зявляються людям як молоді, гарні дівчата. Світлиці їх вистелені килимами, вони прядуть крадений льон, тчуть із вибіленого полотна і шиють одяг. Після того, як розтануть сніги, мавки бігають горами й долинами і засаджують на них квіти. Коли все зазеленіє і розквітне, вони рвуть квіти, вплітають в коси, і купаються в потоках та озерах. Вважається, що до танців, які нявки теж дуже полюбляють, приграє їм чорт на дудці . Цікаво, що на тому місці, де раз перетанцювали мавки, трави не буде повік, і такі місця називаються ігровищами. Розважаються вони також тим, що заманюють людей і заводять їх у безвість. Відчепитися від мавки, за народним повірям, можна лише , скинувши сорочку і перевернувши її навиворіт.
Мавки бувають високого зросту, обличчя мають округле; довге волосся, оздоблене квітами, спускається їм на плечі. Одяг їх тонкий, прозорий; їх бистрих блискучих очей не гріє людська душа. Отже, мавки виглядають спереду як дівчата, але відрізняються від людей тим,, що не мають спини, тому видно всі нутрощі.
Варто зазначити, що в словянській міфології нявки являють собою втілення смерті, що насамперед повязане з уявленнями про човен, на якому пливуть у царство мертвих.
Невідривно з віруваннями про мавок повязані і повіря про існування чугайстра, або лісового чоловіка. Чугайстер виглядає як людина, проте висока, як смерека, в білім одязі. Шкіра його, подібно до тварин, вкрита буйним волоссям. За народними повірями до людей чугайстер відноситься приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Людині чугайстер шкоди ніколи не заподіє, інколи навіть обороняє її від зла. Проте часом може чемно запросити до танцю, а, відтанцювавши своє, відпускає.
Вважається, що чугайстер – це заклятий чоловік: він ходить лісами, блукаючи, ніхто його не вбє, не зїсть, бо так йому “пороблено”. Зарившись у листі, чугайстер чатує на мавку, а коли впіймає її, то вбиває та їсть. Якщо люди розкладуть у лісі багаття, то чугайстер приходить до них, і смажить зловлену нявку на рожні.
Іншим словянам чугайстер невідомий.
Упирі
Уявлення про мерців, які смокчуть ночами кров живих, властиві всім європейським народам. Ці перевертні називались вампірами. Але ось що говорить про них персонаж розповіді О.К. Толстого: “Ви їх ,Бог знає чому, називаєте вампірами, проте я можу вас запевнити, що справжня їх назва – упир; а, оскільки вони походження виключно словянського, хоча й зустрічаються в усій Європі і навіть в Азії , тому й не потрібно притримуватись іноді імені, вигаданого угорськими ченцями, які з упиря зробили вампіра, перекручуючи все на латинський лад. Вампір, вампір! – повторив він з презирством, - це однаково, якби ми казали замість “привид” – “фантом” чи “ревенант”.”
Герой О.К. Толстого правий практично абсолютно: європейське слово “вампір” дійсно словянського походження. Крім того, особливості його звучання свідчать про час, коли відбулось це запозичення. Справа в тому, що загальнословянська форма цього слова повинна звучати так: *apir чи *apyr. Звук - це так зване “носове а”, яке звучало як “а з прононсом”. Подібно вимовлявся цей звук і в церковнословянській мові та позначався буквою “юс великий”, проте досить швидко він в більшості словянських мов перетворився на “у”. Перетворення “юса” на “у” відбулось приблизно у Vlll – lX віках . Що стосується початкового в -, то воно має однакове походження із словами “вострый”, “вотчим”. Такий вставний звук на початку слова називається протезою (в перекладі з грецької “поставлений спереду”). Отож, спираючись на форму слова, можливо визначити час його запозичення: середина першого тисячоліття нової ери. Саме тоді германці сприйняли словянське найменування мерців, які встають з могили. Поняття ж запозичувати їм не потрібно було: уявлення про потойбічних монстрів, що пють кров, було властиве багатьом європейським народам з глибокої давнини.
Загальнословянська форма (відображена в давньоруському власному імені Упир) поділяється на префікс *on –/ *an і корінь *pir –/ *pyr -. Префікс можливо порівняти з грецьким ana (зверху), а корінь – той же, що і в словах “перо”, “напор”. Він означав “підніматися, йти, летіти”. Іншими словами, упир – “той, хто піднімається вверх”, тобто той, хто встає з могили.
Афанасєв, узагальнивши народні вірування українців та білорусів в упирів, дійшов висновку, що упирі – це злі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками і взагалі люди, не прийняті церквою (самогубці, єретики, боговідступники, пяниці, тощо). Хоча наведене визначення досить широке, воно, проте, не охоплює увесь зміст, вкладений в поняття “упир”. Тому доцільно звернутись до самих народних уявлень.
За одними народними повірями, упир – то син від чорта та відьми. Звідси і приказка: “Упир та непевний усім відьмам родич кревний”. Але він живе, як звичайна людина, відрізняючись лише злістю. За іншими віруваннями, упирі мають лише людську подобу, а в сутності вони справжні чорти. Є й таке вірування, що упирі – це трупи відьом, чаклунів, та інших людей, в яких після смерті вселились чорти. Упирем також може стати будь-яка людина, як тільки її обвіє степовий вітер. Зовні упир в одних місцевостях нічим не відрізняється від звичайної людини, в інших же його уявляють людиною з дуже румяним обличчям. На правобережжі є ще особливий вид упирів: так там називають дітей з великою головою, довгими руками та ногами. Такі діти називаються “одмінами”, тому що їх підкидає людям нечиста сила взамін викрадених людських немовлят. В Проскурівському уїзді Подільської губернії народ знає поділ упирів на дві категорії – живих та мертвих. Основні ознаки мерця-упиря – це червоне обличчя, лежить в труні він долілиць і ніколи не розкладається; у живого обличчя теж червоне і надзвичайно міцна тілобудова. Ця міцність тілобудови необхідна тому, що, за місцевими віруваннями, йому доводиться носити на спині мертвого упиря; останній без першого не може зашкодити, оскільки не ходить. [6]
За поширеними поняттями українців, мерці-упирі вдень лежать в могилах, наче живі, з червоними, закривавленими обличчями. Вночі вони встають з могил і бродять світом. При цьому вони літають у повітрі чи вилазять на могильні хрести, лякають перехожих, ганяючись за ними. Проте, більш небезпечні вони тим, що, заходячи в хати, кидаються на сонних людей, особливо немовлят, і смокчуть у них кров, спричиняючи смерть. Ходіння їх триває, як і іншої нечистої сили, поки не заспівають півні. Чуму та інші епідемічні хвороби, а також засуху, неврожаї та інші громадські лиха також приписували упирям.
Упирі можуть бути двоякі: родимі і роблені . Родимого упиря легко впізнати, бо в нього інакші статеві органи, наслідком чого є безплідність і бездітність. Обличчя в нього червоне, має малий хвостик, а на хвості чотири волоски. Упир має дві душі, тому, хоч умре, може ходити світом, бо лише одна душа його покидає, а друга лишається при нім. Над клубом чи під коліном упир має дірку, в яку входить його душа.
За іншими даними вважається, що упирем стає після смерті людина, через труну якої перестрибнув чорт в подобі чорної кішки. Якщо народ підозрює якогось покійника в страшних прогулянках, його викопують з могили і, побачивши, що він зовсім не схожий на мерця, а навпаки, рожевощокий. наче живий, вбивають йому в серце осиковий кілок, а потім спалюють труп. При цьому варто остерігатися струменя чорної крові, котра литиметься з серця. Якщо бодай крапля її потрапить на когось, залишаться на тілі невиліковні виразки. Ну а коли розгориться багаття, поповзуть в різні боки чорні жаби, гадюки та червяки, і необхідно слідкувати, щоб жодна з цих тварюк не втекла, бо з нею вислизне і упир, щоб тоді відродитись і знову робити свою чорну справу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
