19563-1 (661420), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Мотря. Да и вправду молвить: вольготней без них, без мужиков-то.
(В.Шишков, “Вихрь”)
У таких випадках вираз туди й дорога вживається передусім для вираження схвалення того розвитку подій, який може призвести до смерті. Висловлюючись таким чином, мовець виявляє також і свою оцінку певної особи, завжди різко негативну. В таких випадках у семантиці виразу туди (кому) й дорога домінують оцінні конотації: ‘особа, про яку йдеться, заслуговує найгіршого покарання’, ‘вона не варта того, щоб за нею шкодувати’ тощо. Аналогічний сенс має вираз у ситуаціях, коли в розмові згадується покійний, до якого мовець ставиться негативно, див. (5):
(5) Встретивши Дантеса в Бадене, который, как богатый человек и барон, весело прогуливался с шляпой набекрень, (вел. кн.) Михаил Павлович три дня был расстроен. Когда графиня Сологуб-мать, которую он очень любил, спросила у него о причине его расстройства, он отвечал: "Кого я видел? Дантеса!" — "Воспоминание о Пушкине вас встревожило?" — "О, нет! туда ему и дорога!" — "Так что же?" — "Да сам Дантес! бедный! — подумайте, ведь он солдат". Все это было в нем — не притворство, но таков был склад идей.
(В.Ф.Одоевский “Дневник”)
Якщо ж у розмові згадувався покійник, до якого мовець не ставився негативно або прийнаймні не афішував свого негативного ставлення, було прийнято промовляти формулу типу Царство йому небесне.
Крім комунікативних ситуацій, у яких йдеться про смерть, зворот туди й дорога вживається як реакція на повідомлення про покарання людини чи такі події, які розцінюються як життєвий крах. Різновидом типової комунікативної ситуації, представленої в (1), є ситуація (6), де зворот використовується не як репліка у відповідь на повідомлення, а як безпосередня реакція мовця на певну подію, що відбулася перед його очима.
(6) Берко і Волько (приступають до Гострохвостого). Ходім в суд позиватися. Ви нас дурили.
(Гострохвостий хоче втекти, жиди його ловлять за руки і ведуть з двора)
Берко і Волько. Гвульт! В суд його! Гвульт! (Виходять з Гострохвостим)
Євфросина та інші. Отуди тобі дорога!
(І.Нечуй-Левицький “На Кожум’яках”)
Наскільки широко можуть варіюватися прагматичні змісти звороту туди й дорога, демонструє контекст (7). Це фрагмент з діалогу Раскольникова та його слідчого Порфирія Петровича під час слідства. Йдеться про деклароване Раскольниковим право “особливих” людей проливати кров людей “звичайних”. Одним з аргументів героя на користь цього права є те, що “звичайні” люди забезпечили себе системою карних установ, отже, вони можуть захиститися від “особливих” людей, яких іронічно названо тут “ворами”, тобто злочинцями. Вживаючи вираз туда ему и дорога, Раскольников хоче створити у співрозмовника враження, що не тільки не належить до злочинців, а й засуджує їхні дії та визнає право закону їх карати.
(7) — ...Вот он говорил сейчас, что я кровь разрешаю. Так что же? Общество ведь слишком обеспечено ссылками, тюрьмами, судебными следователями, каторгами, — чего же беспокоиться? И ищите вора!..
— Ну, а коль сыщем?
— Туда ему и дорога.
(Ф.Достоевский “Преступление и наказание”)
В усіх розглянутих випадках залишається інваріантним різко негативне ставлення мовця до людини, яка є об’єктом висловлювання Туди й дорога.
Для українського народного мовлення характерна ще одна комунікативно-прагматична роль виразу туди (кому) й дорога: в деяких ситуаціях він вживається як прокльон. Його прагматичний зміст аналогічний до змісту прокльонів щоб він пропав, бодай він зслиз і т.п., а буквальний сенс можна представити так: "хай N загине й опиниться у пеклі". Висловлювання Туди (кому) й дорога! набуває сенсу прокльону лише в умовах певної комунікативної ситуації, передусім гострого конфлікту, сварки, бійки тощо, див. (8)6:
(8) Шкандибиха. Сучко! Чоловіка, кажеш, випхнула з хати, а сама напилася, що й лик не в’яжеш!.. З своїм чортовим родом зібралася та й зіпаєш?.. Вон, п’яниці, з моєї хати!
Кнур. Отуди к лихій годині! Отак тепер багачі гостей шанують!
Шкандибиха. А що ж, це ви в шинок прийшли, що розпустили свої гуки та співи? Моя хата зроду-віку такого не бачила!
Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко... Прощай, Наталко. Не подумай, що ми на тебе гніваємося.
Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.
Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.
(Панас Мирний “Лимерівна”)
Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’: використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):
(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.
(С.Єфремов “Щоденники”)
Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога (“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.
(10) — Откуда валюту взял? — задушевно спросили у Никанора Ивановича.
— Бог истинный, бог всемогущий, — заговорил Никанор Иванович, — все видит, а мне туда и дорога. В руках никогда не держал и не подозревал, какая такая валюта! Господь меня наказует за скверну мою, — с чувством продолжал Никанор Иванович, то застегивая рубашку, то расстегивая, то крестясь...
(М.Булгаков “Мастер и Маргарита”)
В (11) мовець вживає формулу туда и дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої провини.
(11) (Ниса:) Мне думается, что ты разбойник и тебе быть повешену.
(Чужехват:) Туда и дорога, а что пожито сладко, так то мое, по пословице “что взято, то свято”.
(А.Сумароков “Опекун”)
Обидва випадки, в яких використання виразу туди й дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте в них зберігається інваріантний зміст виразу, який дозволяє читачам правильно зрозуміти наведені фрагменти.
Таким чином, зворот туди й дорога виявляє широкі потенції не лише до комунікативного, а й до семантичного варіювання, використовуючись у різних ситуаціях, так чи інакше пов’язаних з ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання утруднює словниковий опис фраземи, що призводить до явних огріхів у лексикографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення погано співвідносяться. Найстійкішим компонентом, який можна вважати семантичною домінантою цього звороту, є негативна оцінка об’єкта висловлювання — людини чи предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тим комунікативним завданням, для якого перевісно і було призначено зворот туди й дорога: закріпити вербально акцію відправлення на той світ нечистого покійника. Несхвальна оцінка такого покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цього звороту, а це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього з презирством тощо незалежно від від виду смерті і способу поховання. З часом висловлювання туди й дорога стало вживатися і поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи прагматичний зміст різкого осуду об’єкта висловлювання.
Список литературы
Даль, ПРН — Даль В.И. Пословицы, поговорки и прибаутки русского народа. Сборник в 2 томах. — СПб., 1997.
Зеленин — Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии. Умершие неестественной смерью и русалки. — М.: Индрик, 1995.
Жуков — Жуков В.П. Пословица // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990.
Макаров — Макаров М. Древние и новые божбы, клятвы и присяги русские // Труды и летописи Общества истории и древностей российских. Ч.IV, кн. 1. — М., 1828.
МАС — Словарь русского языка. В четырех томах. Под ред. А.П.Евгеньевой. — М.: Рус. язык, 1985-1988.
Номис — Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993.
Толстой — Толстой Н.И. Язык и культура // Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. — М.: Индрик, 1995.
Успенский — Успенский Б. Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии // Антимир русской культуры. Язык, фольклор, литература. — М.: Ладомир, 1996.
Франко Іван. Галицько-руські народні приповідки. / В 3 томах, 6 випусках. —Т.3. — Львів, 1909.
ФСУМ — Фразеологічний словник української мови. — К.: Наук. думка, 1993.
1 Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній слов’янській культурі, див. [8, 44-60, 64-69].
2 Вживання дейктичного слова для номінації небезпечного об’єкта чи локуса фактично є евфемістичною заміною з метою убезпечитися від негативного впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пор. вживання дейктичних слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ні ту ні там!, тобто 'ні серед живих, ні серед мертвих' [9, 395].
3 Як з боку церкви, так і з боку простолюду ставлення до самогубців завжди було різко негативним. Як зазначає один з перших дослідників російської народної культури М.Макаров, “смерть, “по охоте выкликанная”, как говорят простолюдины, есть “смерть беспокаянная, срам и мука вечная!”” [4, 199].
4 У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у Миколи Гоголя:
На могиле лежал камень, заросший травою. Этот камень нужно поднять! — подумал дед и начал обкапывать его со всех сторон. Велик проклятый камень! вот, однако ж, упершись крепко ногами в землю, пихнул он его с могилы. Гу! — пошло по долине. Туда тебе и дорога! Теперь живее пойдет дело (“Заколдованное место”).
Слово туда зберігає свою вихідну дейктичність, а дорога вказує на переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно після моменту падіння каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально — “в дорозі”). Єдина відмінність — вираз вжито не по відношенню до заложного покійника, а по відношенню до каменя, скинутого з могили. Контекст прекрасно передає відчуття задоволення і полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Те саме, очевидно, відчували і наші предки, позбувшись небезпечного мерця.
5 Пор. характерне поєднання експресивної номінації пёс як виправдання вбивства та виразу туда и дорога:
— Эх, старики, старики. Что вы наделали? Человека неповинного убили. Как звери — убили.
— Пёс он, а не человек, — храбрились поселковые. — Туда и дорога.
(Вл. Ветров “Кедровый дух”)
6 В аналогічній функції (близькій до прокльону) вжито цей вираз у тексті Г.Квітки-Основ’яненка, що використано як ілюстрацію у [10, 263]:
Коли було побачить [Тихон], що чоловік ... йде в шинок, то і скаже:
— Туди ледачому і дорога! (Г.Квітка-Основ’яненко)
Пояснення змісту цього виразу, яке подається у словнику (“уживається для вираження схвалення на те, що когось справедливо покарано, чи його чекає невдача”), не враховує функцію звороту в такого роду комунікативних ситуаціях.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
