15843-1 (661362), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Невласне-ознака іменникового члена речення виникає за місцем і часом, за метою чи призначенням, за стосунком до іншого предмета чи особи; типовою формою таких невласне-означальних компонентів у структурі речення виступають непрямі безприйменникові і прийменникові відмінки, які знаходяться у невласне-прислівній позиції і не виражають об’єктно-суб’єктних, інструментальних значень, неозначена форма дієслова, позбавлена семантичної домінанти власне-дії та мети дії, прислівник, зрідка дієприслівник, напр.: Хороший, як Микитина свита навиворіт (Укр. присл.); Опадав черемхи цвіт (В.Сосюра); А хата через дорогу стояла пусткою (Є.Гуцало); Малі, без голосу, у ніч летіли птиці (М.Вінграновський); І сниться каченяті сон, солодкий сон при мамі (М.Вінграновський); Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже вагою моя земля з рахманною журбою (В.Стус).
Неузгоджені означення – дуже продуктивна категорія сучасної української мови. Вона представлена у сучасній українській мові системою умовно керованих і прилягаючих компонентів у типових формах іменникових і прийменниково-відмінкових конструкцій, семантика яких розвинулася на ґрунті об’єктних та обставинних значень як значень вихідних (первинних) моделей. За характером синтаксичного зв’язку з означуваним словом їх умовно можна поділити на керовані і прилягаючі, але форма керування у них відображає вторинне значення і є фактично прилягаючою.
Однак твердження про те, що означення у системі членів речення займає найнижчий щабель (порівняно з додатком і обставиною), оскільки стосується лише рівня словосполучення [11, 222-223], видається не зовсім коректним. Інша справа, що такі, особливо форми неузгоджених означень, реченнєві компоненти стосовно рівня синтаксичного зв’язку є синтаксично нерегулярними і відображають складніший спосіб взаємодії елементів у реченні7.
До особливого різновиду категорії означення належить прикладка. Це означення у формі іменника чи іменникового словосполучення, форми яких корелюють з означуваним іменником. Специфічною властивістю означення-прикладки є означуваність у формі іменника, який виступає другою назвою8. У семантиці прикладкового означення важливим є компонент номінації (означуваний іменник) і компонент власне-означення, які нелегко розрізняються уже навіть тому, що їхні позиції не є регулярними. Прикладка може передувати іменникові і знаходитися в постпозиції, напр.: Пришерхла тиша — сіра миша — у жовто-білих комишах; І сизий цап — іранський шах — Пришерхлу тишу тихо лиже (М.Вінграновський); Ось як під вітром поволі поводить плечем Жінка-трава (Л.Таран); Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи (М.Вінграновський); І цілували наші губи Вдова-Любов, Вдова-Життя (М.Вінграновський). Це пояснюється, очевидно, й тим, що дуже часто неузгоджені означення утворюють з означуваним словом семантично образну єдність і, на відміну від додатка чи обставини, входять у склад того члена речення, який означують, напр.: Ці груди болю, біль грудей, застрашених страждань — нема їм жодних панацей, все поглинає хлань (В.Стус); На золоту солому лягає червінь дня (В.Стус) і відокремлюються (Мов струни, червоні стовбури високих сосон Д.Павличко). Туга і ясна, мов калина-дитина, горить горобина, горить горобина. Бо ж пальці піаніста-віртуоза Копитама людського глуму топтано, Бо ж диригентський жест тобі покручено у покруч-дерево вітрами Малоросії (І.Драч); Він Пушкіна, вигнанця, приймав колись (М.Рильський). Відокремлена прикладка належить до категорій ускладненого речення і передає вторинне предикативне значення, супроводжуючи власне-ознаку предиката.
При розмежуванні прикладки і прикладкового іменника найчастіше вдаються до семантики (лексико-семантичних і лексико-граматичних значень поєднуваних слів). Прикладкою виступає, як правило, власна назва, коли корелюють загальні і власні назви, наприклад: лікар Кречет, професор Зінченко, річка Дніпро, озеро Світязь. За кореляції загальних назв прикладкою виступають образні, метафоричні означення-назви, родові щодо видових (Дніпро-річка), рідше видові щодо родових (річка Стир), що означують особу за місцем проживання, чи родом занять (дівчина-лучанка, робітник-сталевар), за віком, (хлопець-підліток), професією (лікар-терапевт), національністю (дівчина-молдаванка, дівчина-циганка), соціальним станом (дівчина-селянка), предмет чи особу за якісними прикметами (дуб-велетень, юнак-богатир) тощо. До категорії прикладки належать і власні назви установ, періодичних видань, промислових виробів, творів мистецтва тощо, наприклад: слухати “Полонез Огінського”, газета “Волинь”, підприємство “Волтекс”, фірма “Торчин-продукт”.
Поєднання означуваного імені та прикладки може бути настільки міцним, що вони виступають як нерозчленований компонент речення (вагон-ресторан, ліжко-диван, крісло-диван тощо). Напр.: Крім холодильника, є у мене ще диван-ліжко, але я на ньому не сплю… (Григір Тютюнник).
Означення як формально-синтаксична підкатегорія другорядного члена речення має трирівневу формальну площину: центральну ланку становить означення прикметникового (дієприкметникового) типу, периферійну-неузгоджене означення, означення-прикладка, найпериферійнішу — означення у формі інфінітива. Всі форми означень виявляються у реченні і становлять похідні величини реченнєвотвірних процесів, зумовлюваних розширенням структурних моделей речення, спрямованих на ускладнення. Ускладнення вихідної (первинної) моделі зумовлюється віддаленням другорядного члена речення стосовно граматичного ядра і регулюється іншими категорійними аспектами речення, серед них – семантико-граматичною категорією напівпредикативності.
До особливої підкатегорії другорядного члена речення належить обставина. Специфікою обставини виступає форма її зв’язку, як правило, прилягання обставинного компонента до присудкового слова чи ознакового. Семантична специфіка обставини полягає в позначенні ознаки не предметів, а інших ознак чи спосіб їх вияву в реченні (інтенсивність, час, місце, умови, за яких реалізується ознака чи всупереч яким вона постає, причини їх тощо). Дуже широка гама семантичних відтінків обставини робить цей другорядний член речення дуже ємним, а спосіб синтаксичного зв’язку (в одному випадку зумовлюваний валентністю дієслова, а іншому не зумовлений нею) утворює нерівнорядну граматичну підкатегорію серед підкатегорій другорядного члена речення.
Розглянемо деякі спеціальні риси обставин. Питання обставини перенесено в граматику із середньовічної риторики, у якій розрізнялося сім “обставин речей”: persona, res, locus, causa, tempum, modus, facultas (materia) [Див. 12, 72, 77].
Широка гама значеннєвих відтінків, зв’язок у формі керування і прилягання викликали пояснення обставин як досить невизначених категорійних одиниць9.
Це призвело і до заперечення категорії обставини взагалі на тій підставі, що розмежування лексичного і синтаксичного рівнів передбачає визначення природи як лінгвістичних зв’язків, так і відповідних елементів (елементарних одиниць). А саме це зумовлює поглиблене вивчення всіх типів зв’язків як у формах словосполучень, так і в структурі речень. Такими одиницями, які адекватно відображають взаємодію суті лінгвістичних зв’язків і природи відповідних лінгвістичних компонентів речення виступають синтаксеми, а не другорядні члени речення [6, 165-166].
На розпливчастий характер обставини звертають увагу й інші лінгвісти10.
Однак усі ці аргументи вказують на специфіку категорії обставини серед інших категорій диференційованого другорядного члена речення, але не дають достатніх підстав заперечувати явний формально-граматичний статус категорії обставини. Кваліфікативні і квалітативні семи обставинних компонентів, які викликають найбільше суперечок, лише показують широку семантичну специфіку обставини у загальній категорійній структурі речення, її транспозитивні можливості ще більше відображають суть перехідних процесів у категорійній системі другорядних членів речення. Про категорійний статус обставини як другорядного члена речення свідчать: 1)те, що вона входить у структурну схему речення як периферійний компонент і не входить у структурне ядро речення; 2)вона типово виражається прислівником (дієприслівником), відмінковою та прийменниково-відмінковою конструкцією (аналіт прислівником); 3)типовою формою зв’язку виступає прилягання, слабке керування і детермінантне керування; 4)типові позиції в реченні — придієслівна і прикметникова, за детермінантного керування позиція легко переходить у реченнєву детермінантну поза дієсловом і прикметником. Ця позиція виникає в результаті трансформації двох елементарних речень в одне ускладнене речення; 5)комунікативні позиції в реченні не є стабільними (і тема, і рема); 6)семантика ознаки дії й ознаки ознаки в найзагальнішому плані є визначальною.
Семантична диференціація обставин не завжди піддається чіткому розподілу, тому у сфері обставинних значень спостерігаємо досить широку гаму синкретичних значень.
Серед вищеназваних диференційних семантичних ознак обставинних компонентів необхідно розрізняти:
1)обставини з категорійним значенням локативності дії. Вони внутрішньо розподіляються на обставини місця дії, напрямку і руху дії, напр.: Зійшло сонце у тумані. Ревнули гармати... (П.Куліш); Він прихилився раптом до колони. Сльоза чомусь набігла до повік (Л.Костенко); В очах звабливий морок ночі, — з них кличе, кличе глибина, А в диких рухах ще регоче Ніким не займана весна (Є.Маланюк); Cин повернувся, нарешті, до отчої хати... (В.Підпалий); На варті пам’яті дуби зорюють у дозорі (Б.Олійник); Все б отак іти під материнським стягом вишні І скибку місяця нести В прозорій чаші тиші (Б.Олійник); Помчала бідняцька кіннота через село, вискочила за околицю в степ (О.Довженко).
Прийменниково-відмінкові форми (аналітичні прислівники) відзначаються синкретизмом, зміщенням семантики об’єкта й обставини. Чіткість визначення обставинної семантики залежить від рівня втрати іменником у складі прийменниково-відмінкового комплексу предметного значення і від аналітичного постфікса дієслова спрямовувати дію на просторові обставинні значення. Напр.: Тож грек пливе на північ і на північ, все вище й вище, в землі праслов’ян А ще ж ні карт, ні компаса, й крізь Гринвіч не пролягав іще меридіан (Л.Костенко); Під моїм вікном при зорях шепчуться квітки (П.Тичина);
2)обставини з категорійним значенням часу. Вони внутрішньо членуються на обставини із значенням вихідного чи кінцевого моменту дії-ознаки; безвідносно щодо кінцевого і вихідного моменту дії-ознаки; обставини, що виражають власне-часові значення дії-ознаки. Напр.: Рано, вранці, пораненьку козаки рушали (Нар. тв.); В таку добу, під горою, біля того гаю, щось чорніє над водою... (Т.Шевченко); Коня напувала до зірниці із криниці (Т.Шевченко); Щодня, щогодини бомбардую думками твій образ (В.Стус); Рвав восени я шипшину, карії очі любив (В.Сосюра);
3) обставини з категорійним значенням причини, яке передує значенню дії і зумовлює її протікання, напр.: Стара верба од старості зомліла, забула, що казав їй водяник (Л.Костенко); В кім юная душа — той не сивіє з горя (П.Тичина); І вже щасливий здобиччю (Григір Тютюнник); Вітер віє, не вертає, серце з жалю розпукає (С.Руданський); Відцвіли в матері очі від чекання (О.Довженко); Спересердя став кричати на хлопця (М.Стельмах); А ти здригаєшся од моїх зойків, наче од сейсмічних поштовхів (В.Стус); Олесь підповз ближче, приглядівся і застогнав від подиву: щука! (Григір Тютюнник);
4) обставини з категорійним значенням мети, яке виявляє призначення дії-ознаки, напр.: Во ім’я радості і миру встають будови тут і там (В.Сосюра); Поїхали, як хочете, по м’яту... (Григір Тютюнник); ...Щастя треба на всяк випадок, сили треба — на цілий вік (Л.Костенко); Другого дня я вирушив у пошуки роботи за фахом (Григір Тютюнник). Таку функцію часто виконує залежний інфінітив при дієсловах руху, напр.: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю і море (Т.Шевченко). Пустуючи, дурне Ягня само забилося до річки — Напитися водички (Л.Глібов); Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти, порадитись... (Т.Шевченко); Прийшло дівча воду брати (Т.Шевченко);
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
