11410-1 (661249), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Біля півтора сторіч Київська Русь була державою з язичеською системою, що нерідко протистоїть проникненню християнства. У київській Русі ІX - X вв. склався впливовий стан жрецов ("волхвів"), що керували обрядами, що зберігали давню міфологію і розробляли продуману аграрно-заклинальну символіку.

В епоху Святослава, у зв'язку з воїнами з Візантією, християнство стало гнаною релігією, а язичество було реформовано і протипоставлене проникненню на Русь християнству: так називаний "Пантеон Володимира" був, з одного боку, відповіддю християнству, а з іншого боку - ствердженням князівської влади і панування класу воїнів - феодалів.

Виконання загальплемінних ритуальних дій ("собори", "події"), організація ритуальних дій, святилищ і грандіозних князівських курганів, дотримання календарних термінів річного обрядного циклу, збереження, виконання і творче поповнення фонду міфологічних і етичних сказань вимагало спеціального жрецького стану ("волхви", "чарівник", "облакопроганителей", "ведуни", "потвори" та ін.) . Через сторіччя після водохрещення Русі волхви могли, у деяких випадках залучити на свою сторону ціле місто для протидії чи князю єпископу (Новгород). Грецьке християнство застало в 980-і роки на Русі не просте сільське знахарство, а значно розвиту язичеську культуру зі своєю міфологією, пантеоном головних божеств, жрецами, цілком ймовірно , зі своїм язичеським літописанням 912 - 980 р.

Обряди і ритуальні дії.

Отже, ми вже знаємо, що древні слов'яни - це язичники, що обожнювали сили природи. Їхніми основними богами були: Бог рот - бог неба і землі; Перун - бог грому і блискавки, а також війни і зброї; чи Волос Велес - бог багатства і скотарства; Дажь бог (чи Яріло) - сонячне божество світла, тепла і розквітаючої природи. Дуже важливі були божества, зв'язані з тими силами природи, що впливають на землеробство.

Так само древні слов'яни дуже почитали душі предків, думаючи що вони знаходяться десь у середнім небі "аере" - "Ирье" і очевидно, сприяють усім небесним операціям (дощ, туман, сніг) на благо нащадкам, що залишилися. Коли в дні поминовения предків їх запрошували на святкову трапезу, те "діди" представлялися літаючими по повітрю.

Готові ж продукти - каша і хліб испокон століть були ритуальною їжею й обов'язковою частиною жертвоприносини таким божествам родючості, як рожаницы. Існували спеціальні види каші, що мали тільки ритуальне призначення: "кутя", "коливо" (із пшеничних зерен). Варилася кутя в горщику й у горщику ж чи в мисці подавалася на святковий чи стіл відносилася на цвинтар у "домовину" при поминовении померлих. Малися будинку мертвих, як місце спілкування з доброзичливими предками.

У багатьох обрядах жителі селища залишали свої сімейні хоромини і брали участь в обще сільській ритуальній дії. Частина цих обрядів проводилася усередині селища, але більшість їх, цілком ймовірно , улаштовувалася за околицею на пагорбах, у "кладазей" многочестных чи між декількома селищами. Не можна виключити і тривалого побутування древніх, виниклих ще в скифо-сколотский час, загальплемінних святилищ на священних горах.

Жертвопринесення до сил природи.

Релігійне молитовне відношення до сил природи зафіксовано багатьма давньоруськими джерелами, що дуже гудили церковники у своїх повчаннях чи пояснюючи не знанням істиною чи віри підступ диявола, що "овы спокуси у тварину веровати й у сонце ж і огнь і в джерела ж і в древо і в ины різні речі...". И так більш точно зафіксованим місцем щорічних молінь були високі пагорби, гори, що піднімали, що моляться над рівнем звичайного життя і як що б наближали їхній до небесних повителям світу, чи породіллям Роду.

"Червоні гірки", "червоні пагорби", де проводилися оліїсті спалювання опудал зими, обряд заклинання весни, зустріч Лади і Лели, катання яєць на Фоміній тижня (яка і називалася " червоною гіркою") були ймовірно біля кожного села. У рівнинах місцях, де не було помітних височин, селяни відзначали на лугах перші весняні таловини, де раніш всего починав таїти сніг, і там проводили обряд зустрічі весни.

Священні гори часто носять найменування "Лисих" чи "Дівочих" . виникає припущення що перша назва могла бути зв'язана з тим чи іншим чоловічим божеством, з богинею - дівою являвшейся далекої предшествиницей християнській богородиці, діви Марією. Часто на лисих горах були виявлені ідоли оголеного чоловічого божества. Про такі гори нерідко ходили слухи про обитании на них відьом.

Дівочої ж гори в ряді випадків дають підтвердження своєму найменуванню. На одній з дівочих гір був знайдений своєрідний жертовник пекти представляющий собою композицію з дев'яти напівсферичних поглиблень. Число дев'ять у сполученні з дівочим ім'ям цієї величезної і дуже імпозантної гори наводить на думку (як і з приводу ворожильної чаші з дев'ятьма клеймами місяців), що творці жертовника з дев'ятьма складовими частинами насамперед співвідносили це центральне спорудження Девичь-гори з дев'ятьма місяцями вагітності. Богиня - діва, як стійке представлення про жіноче аграрне божество, мислилося, мабуть, подібно християнській богородиці не просто дівчиною, а такий, котра вже "понесла в чреве своєму" і їй стояло дев'ять місяців підготовляти народження нового життя. Число дев'ять входить у розряд спільнослов'янських сокральных чисел ("за три-дев'ять земель", "у тер-дев'яте царство, тер-десяту державу" і т.п.). Так само в Поганском городище девятиямочный комплекс знаходиться в стіни язичеського храму, що передував будівлі костьолу.

Так само були Бабін гори присвячені жіночому божеству, але, мабуть, іншого виду, чим богиня-діва; це могла бути богиня-мати начебто Макоші, богині врожаю і долі, уособлення всієї земної природи (мати сира земля). Біля деяких Бабін гір були виявлені могильники з трупосожжениями і трупоположениями. Їхня особливість була в зазбереженні дитячих черепів без ритуального інвентарю. На підставі цих знахідок можна згадати слова середньовічних письменників про древніх язичеських жертво приношень. Кирил Туровский у проповіді на Фоміну тиждень ("червона гірка") писав: "від селі (відтепер) бо не приемлеть пекло треби, заколаемых батьки младенець, не смерть почесті - преста бо идолослужении і пагубне бесівське насильство". Інший автор трохи більш ранній писав: "таверская деторезанья ідо-брухт від первенець".

Етнографія знає багато повір'їв про перевертнів - вовкулаках (вовкодлаках), присвячених головним чином до території Білорусії й України, тобто до тих місцям, де відома милоградская культура. Ходили поверия, що раз у рік вони ставали волками на кілька днів і потім знову поверталися в колишнє состояння.

Дотепер є для нас загадковим і не розгаданим болотні городища і язичеська сутність цього культу. Звичайно ж безсумнівно зв'язок з культом води і підводно-підземним "нижнім світом", найкраще вираженим самим болотом з його незвіданими і не доступними глибинами, болотними вогнями, підступництвом болотної зелені і трясовин, шкідливістю болотних лихоманок. Святилищу на болоті придавалась ідеально кругла форма. Можливо, що тут, як і при створенні кургану, мислилася модель видимої землі, правильне коло горизонту-кругозору, як антитеза підлоги ворожої стихії води. Виникає припущення, що болотні городища (іноді насипані, штучно зроблені людами) могли бути присвячені хазяїну цього нижнього світу, у ролі якого часто виступає ящір. У космологічній композиції в горянських чи самогильских шаманських бляшок нижній світ завжди зображувався у виді ящера з вовчим вухом і роззявленою пащею - ящір ковтає вечірнє призахідне сонце. Відсутність на городище реальних слідів споживання жертв учасниками обряду може говорити про особливу форму жертвоприносини, відмінної від звичайного покладання жертовного м'яса на вогонь і наступного поїдання його.

Висновок.

Традиції освіченості та високої духовності, закладені в Київській Русі, завжди жили на нашій землі. Недарма і у царській Росії, і в роки Радянської влади значна кількість видатних вчених, діячів культури і мистецтва були родом з України. Серед них можна назвати, наприклад, вченого-енциклопедиста Феофана Прокоповича, філософа Григорія Сковороду, математика Михайла Остроградського, конструкторів космічних апаратів Юрія Кондратюка та Сергія Корольова, композиторів Бортнянського, Березовського, Веделя, геніальних письменників Миколу Гоголя та Михайла Булгакова і багато-багато інших визначних вчених, музикантів, артистів, співаків.

Сьогодні, в час становлення незалежної Української держави, відродження та пропаганда культурних здобутків Київської Русі має першорядне значення. Молода держава дбає про те, щоб духовні надбання наших далеких предків не були забуті й використовувались для ствердження національної самосвідомості українців, виховання молоді на патріотичних засадах. Відбудовано Михайлівський Златоверхий собор, розпочалася відбудова Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Традиційні свята і обряди чимдалі активніше входять у систему сучасної культури. Після багаторічного панування войовничої безбожності у 1990 р. рішенням Верховної Ради України офіційними святами проголошені Різдво, Великдень, Зелені свята.

Звертання до традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна й чіткіше зрозуміти сьогодення, і уявити майбутнє. “Той, хто не знає свого минулого, - любив повторювати Максим Рильський, - не вартий майбутнього”.

Список литературы

Давня історія України. Кн. 2.- К., 1995.

І. Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу (Ескіз української міфології).- К., 1993.

Я.Е. Боровский. Мифологический мир древних киевлян.- К., 1982.

Б.А. Рыбаков. Язычество древней Руси.- М., 1988.

5. Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., том

6. Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повіря, демонологія” Київ, 1992р.

Характеристики

Список файлов реферата