38483 (660789), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Більше того, введення одного наукового ступеня не дозволить розвиватися далі. Він стане стелею для всіх — і тих, для кого це дійсно стеля, хоча й висока, і тих, для кого кандидатська слугує лише відправною точкою у світі науки. Наслідком такого заниження наукового рівня стане відсутність стимулу в науковому розвитку, а пізніше й деградація держави. Що піде за деградацією догадатися неважко: ми не зможемо керувати власною країною, а інтелект представників західних країн буде вище».
«Цікавою є запропонована в конвенції процедура оцінки знань, що буде проводитися незалежними від держави європейськими комісіями, – пише О.Чепурний. — Це однаково, що на футбольне поле вийде команда футболістів київського "Динамо", що до гри проти "Шахтаря" готував тренер самого "Шахтаря". Звичайно, це не відповідає національним інтересам, тому що кваліфікацію наукових кадрів будуть здійснювати представники інших держав.
Скажіть на милість: чи дуже Україна зацікавлена в підготовці наукових кадрів в Албанії, що підписала Болонську конвенцію? Думаю, ні. А от у тім, щоб наша молодь була інтелектуально розвинута і могла вирішувати складні завдання в період глобалізації світової економіки, вона зацікавлена. Нам потрібна наша країна, нам потрібно керувати нею, тому нам потрібно готовити кадри, і ми повинні контролювати рівень їхньої освіти й відповідності, насамперед, нашим запитам і потребам у тій або іншій сфері державного керування».
Стосовно мобільності студентів автор статті має також не дуже оптимістичний настрій. Він вважає, що сучасним українським студентам ніхто і зараз не заважає навчатися за кордоном при умові знання іноземної мови і наявності коштів. «По суті, українські студенти і так мобільні», — розмірковує Чепуренко.
«Питання в іншому: хто зможе скористатися можливістю вчитися за кордоном? Так ті ж, хто нею користується й зараз. Виходить, європейська освіта стане долею багатих людей, а це межує із появою касти не просто забезпечених, але й інтелектуально розвинених людей, які згодом і будуть керувати країною, тобто становити її бюрократичний апарат. На цей рахунок влучно виразився Макс Вебер у своїй знаменитій роботі "Бюрократія": кастовість бюрократичного апарату типова для васальних відносин.
Що стосується працевлаштування, то навряд чи можна повірити в те, що коли-небудь будуть рівними права на працевлаштування корінних громадян й іноземних студентів. Немислимим представляється конкурс між естонцями й румунами для одержання роботи в Таллінні».
Але за усім вище сказаним слідує все оптимістична кінцівка, яка немовби є надією автора і всієї України: «Є й інший шлях. З огляду на наукові традиції вітчизняної наукової школи, розглянути Болонський процес крізь призму можливостей підвищення ефективності функціонування системи навчання. Хочеться вірити, що зробимо правильний вибір, і Україною будуть керувати вітчизняні кваліфіковані кадри, що відстоюють національні інтереси. Найвище благо - благо знання, і його не можна відняти».
«ПРИЄДНАТИСЯ ДО БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ ЯК РІВНІ ПАРТНЕРИ»
Авторка цього матеріалу Олена Зоріна4 підійшла до вивчення проблеми впровадження європейських стандартів освіти у систему вищої освіти України, використовуючи метод інтерв’ю. Журналістка звертається до авторитетної думки людини, яка вивчила проблему як дослідник, розібралася в механізмах здійснення такого реформування, бачила, як це робиться в інших країнах, інших системах освіти. О.Зоріна звернулася до доктора філософських наук, професора, завідувача кафедрою політичних наук Таврійського національного університету імені В. Вернадського, регіонального представника програми академічних обмінів імені Фулбрайта Олега Габрієляна . В останній науковій праці вченого, присвяченої тим історичним викликам, з якими в цей час зіштовхнулася система вищої освіти України, дається концепція сучасного університету, здійснюється аналіз майбутніх реформ, ставляться завдання для прориву країни із суспільства індустріального в суспільство знань.
«Не потрібно бути особливим провидцем, щоб пророчити, до яких грандіозних соціальних наслідків повинен зрештою привести заявлений «болонський процес», - вважає Олег Аршавирович. - Європейське співтовариство прагне до створення в першому десятилітті ХХ століття загального поля освіти, формуванню єдиної освітньої мережі. Студенти, які будуть мати можливість мігрувати в Європі залежно від вакансій в університетах, тематики лекцій, іміджу місцевої професури, інтересів ринків праці, що пройшли, скажемо, один курс у Празі, другий - у Сорбонні, можливо, займуть місця в системі європейського менеджменту, і тоді... останні бар'єри усередині ЄС будуть природно зняті.
Були часи, коли, написавши докторську дисертацію, учений міг сказати: «Дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка всього, що стосується моєї спеціальності, я вивчив». Сьогодні це вже принципово неможливо. До випускника ВНЗ пред'являються особливі вимоги: вільно орієнтуватися в складних інформаційних потоках, віртуальному просторі, ураховувати особливості інших культур, розуміти, як виглядає досліджувана проблема в іншій системі цінностей, стратегічно мислити, концентруватися на абстрактних концепціях і вміти їх застосовувати на практиці. Нинішньому студентові потрібні навички роботи в команді, коли результати праці збільшуються багаторазово.
У такий спосіб стара парадигма освіти переміняється новою. Якщо раніше у ВНЗ існували зовнішній контроль і примусова дисципліна, то тепер це внутрішній контроль і самодисципліна».
Олег Аршавирович Габрієлян вважає, що Україна ще поки не сприйняла нову філософію освіти. До цього додається й маса інших досить хворобливих обставин: низький ступінь комп'ютеризації ВНЗ, методика викладання, що не відповідає сучасним вимогам, не розвинена матеріально-технічна база, мізерна оплата викладачів й ін.
Той експеримент, що сьогодні ведеться в ряді університетів України, - це реформи зверху, які поки не мають соціальної підтримки не тільки в суспільстві, але й у самих університетах. Болонський процес припускає корінні зміни в усіх напрямках, які, звичайно ж, будуть вимагати чималих зусиль.
Ключовою думкою в інтерв’ю є слова О.А. Габрієляна: «Треба зрозуміти, що світ змінився якісно. Його стійкість буде забезпечуватися не супердержавами, а мережною організацією міжнародних відносин, що дозволить зберегти динамічну рівновагу.
Ми повинні приєднатися до болонському процесу як рівні партнери, надавши свої ноу-хау системи освіти, зберігаючи все позитивне, що накопичено, відмовитися від того, що не відповідає викликам сучасності. Ігнорувати сформовану обстановку неможливо. Тим більше в умовах європейського вибору України».
«НАУКА СЬОГОДНІ — ФАКТИ І КОМЕНТАРІ»
В матеріалі Іллі Лопатіна (газета «Клаптик правди»)5, присвяченому Дню науки, проректор Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна з наукової діяльності, доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Ілля Іванович Залюбовський коментує питання про Болонський процес, вступ у який припускає корінну зміну української системи освіти:
— Ситуація така, що Харківський національний університет імені
В.Н. Каразіна один із перших підписав з Болонським університетом угоду, але ще далеко не всі вищі навчальні заклади приєдналися […]. Передбачається, що вищі навчальні заклади, що залишилися, також її підпишуть. У чому вигоди? По-перше, єдині навчальні програми для Італії, Німеччини, України та інших європейських країн.
На запитання журналіста, чи є в цьому смисл для нас, українців і чи насправді європейські програми досконаліші, І.І. Залюбовський відповів, що є і за, і проти, але суть навіть не у відмінностях програм. Головне в тому, що якщо людина закінчує український ВНЗ, вона зможе працювати і в Італії, і в Німеччині з дипломом нового зразка. Розшириться поле використання наших спеціалістів.
Висновки
Вся зовнішня політика України спрямована на активне співробітництво з європейським співтовариством. Пророблено значний шлях. Україна ввійшла в Раду Європи, стала членом ОБСЄ, визнана державою з ринковою економікою. Країна реформує не тільки свою економіку, а практично всі сфери життєдіяльності. Зокрема, це стосується й освіти.
У сучасному світі йде активний процес пошуку нових векторів розвитку вищої школи. 19 червня 1999 року міністри освіти європейських держав підписали спільну Болонську конвенцію, що поклала початок політиці реформування вищої освіти та отримала назву «болонський процес».
Явище впровадження європейських стандартів у систему вищої освіти нашої країни є актуальним та залишиться таким ще багато часу. Тому не дивно, що багато ЗМІ приділяють цьому явищу свою увагу.Але не тільки у житті, а й у ЗМІ є скептики й критики. Лунають голоси в захист культурної унікальності кожної системи освіти. Висловлюються побоювання непередбачуваності результатів реформ. У цьому зв'язку необхідно підкреслити: болонський процес буде існувати поза залежністю від нашого бажання або небажання в ньому брати участь. Це як дощ: іде - і нічого зробити не можна.
Я вважаю, що болонський процес у ЗМІ висвітлений добре. Можна знайти безстрасні авторитетні думки як «за», так і «проти» процесу. В обох випадках вони підтримуються, здавалося би, сильною аргументацією. Але у більшості матеріалів їх автори та інтерв’юйовані ними вважають, що, все ж таки, поки ще рано говорити о позитивах чи негативах введення європейських стандартів у систему вищої освіти України. Результат ми зможемо побачити тільки після 2010 року.
Література:
-
Лемуткина М. Проблемы вхождения России в единое образовательное пространство в Европе // Московский комсомолец. — 2007.
-
Шевченко И. И вся Європа в гости к нам. Болонский процесс // Донецкий кряж. — 2005. — № 1860.
-
Чепурный О. Циклический интеллект. Болонский процесс v парадоксам враг // Человек и закон. — 2004. — №5.
-
Зорина Е. Присоединиться к Болонському процессу как равные партнеры // Крымские известия. — 2005. — №228 (3458).
-
Лопатин И. Наука сегодня — факты и комментарии // Клочок правды. — 2005. — № 20 (104).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
