Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Суб’єктами права власності виступають суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності визнає народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про власність” власністю можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про власність” земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України³.

Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов’язані суб’єкти повинні забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб’єктивне право.

1.3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність”.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам і свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У Цивільному кодексі України та Законі України “Про власність” сказано, що:

1. Право власності - це врегулюванні законом суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

2. Право власності юридичних осіб

2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.

Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід згадати, що у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, колективної і державної власності.

Власність громадян створюється і примножується за рахунок іхніх доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.

Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одному громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності.

До колективної власності належить власність орендних підприємств, виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус юридичної особи.

Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись конкретніше на праві власності юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті”⁴.

За чинним Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність” суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об’єднання). Дещо інші правомочності встановлені для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону України “Про власність”) чи на праві оперативного управління (пункт 1 статті 39 Закону України “Про власність”).

Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із Законом України “Про власність” до колективної форми власності.

Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності юридичних осіб передбачені в Законах України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію” “Про об’єднання громадян” та інших.

2.2. Право власності господарських товариств.

Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року, який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і обов’язки їх засновників та учасників.

До господарських товариств належать:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України “Про господарські товариства “ визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лише зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської діяльності.

Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки:

1) договір учасників як підстава виникнення;

2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової,

самостійної організації;

3) виникнення права власності товариства в цілому ( при збереженні прав учасників зобов’язального характеру ) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної мети діяльності ( отримання прибутків );

5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно до ст. 26 Закону України “Про власність” і ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” є:

• грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;

• виготовлена продукція;

• доходи, одержані від господарської діяльності;

• майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Вкладами учасників і засновників товариства можуть бути будинки,

споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Закони України “Про власність” і “Про господарські товариства” надають право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також підлягають оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство має певні особливості, а тому законодавець окремо врегулював питання щодо об’єктів його права власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про власність” об’єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 24 Закону України “Про господарські товариства” є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, які випускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі (відкрите акціонерне товариство), або тільки між засновниками(закрите акціонерне товариство).

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та інше).

Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств у процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном – за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування – щодо відчуження комунального майна) – за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділене на фонди. В обов’язковому порядку створюється статутний і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов’язковим є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для товариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальним заробітним платам (ст.ст.24 і 52 Закону України “Про господарські товариства).

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3 і 4 ст.13 Закону України “Про господарські товариства”) встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (забороняється для цього використовувати бюджетні кошти, кошти одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб – засновників відкритих акціонерних товариств (АТ) (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторська фірма).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст.14 Закону України “Про господарські товариства” він не може бути меншим 25% статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5% суми чистого прибутку і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов’язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і в терміни, які передбачені статутними документами.

Характеристики

Список файлов реферата