TSIVILNE KURSOVA2 (660186), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

В цій угоді під поняттям “охорона прав” розуміють 3 складові : надання, використання та захист прав на обєкти інтелектуальної вланості.

Законодавство України, яке містить норми захисту прав на обєкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:

• спеціальне законодавство (закони про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів іпослуг, інтегральних мікросхем тощо);

• загальне законодавство(ЦКУ,ЦПКУ,ККУ, КПУ, АПКУ, КУпАП);

• митне законодавство (митний кодекс України та інші нормативно –правові акти з цих питань).

Аналіз спеціального законодавства приводить до висновку, що його норми в основному відповідють міжнародним вимогам. В результаті дослідження загального і митного законодавтва встановлено невідповідальність його положень деяким важливим вимогам.

З цією метою розроблено Концепцію адаптації нормативно-правої бази України з питань захисту прав на обєкти інтелектуальної власності до міжнародно визнаних норм. вОна передбачає внесення мінімальних змін та доповнень в чинне та митне законодавство України, які дозволяють привести його у відповідальність із вимогам встановленими світовою спільнотою (додаток 4 )¹⁸.

Прирозробці та прийняття систем правового захисту права інтелектуальної влансоті потрібно виходити з пріоритетності інтелектуальної діяльності в сучасних умовах. Ми пропонуємо таку базу можливого розвязку цих проблем:

1. забезпечення міжнародно-правових умов;

2. забезпечення розвитку внутрішнього правового поля;

3. організація управління й розвиток інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності. На нашу думку, необхідно також розробити законодавчий акт, який би регулював питання, повязані з діяльностю представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). На цей час зареєстровано понад 150 патентних повірених;

4. захист прав власникі і споживачів від недобросовісної конкуренції;

5. удосконалення економічних важелів управління охороною інтелектуальною власністю;

6. освіта і формування громадської свідомості.

У доктрині сучасного цивільного права майже не висвітлені засоби, процедури захисту особистих немайнових прав , що впливає на рівень демократії в країні.

Вивчаючи юридичну наукову літературу, мидійшли висновку, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку субєктів.

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.

Прогнозується закріпити у законі перш ща све загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади¹⁹.

Чинне законодавство про захист особистих немайнових прав, що має прикладне значення, стосується захисту честі, гідності , ділової репутації. Але на думку кандтдата юридичних наук М. Галянтича його не можна визнати досконалим. Наведемо деякі приклади з його статті, що засвідчують це.

Захист честі, гідності, ділової репутації здійснюються тільки в коплексі один з одним. Але ж можна припустити, що у фізичної або юридичної особи постраждала тільки ділова репутація, все одно, виходячи з положень ст.7 ЦКУ, позов повинен бути спрямований саме на захист честі, гідності та ділової репуиації, хоча субєктивний склад правовідношення на різних етапах захисту може змінюватися. Крім того,субєктивні немайнов права можуть належати тільки певним категоріям осіб, яким ділова репутація може не належати .

Честь, гідність, ділова репутація, як правові категорії, мають кореспондуватисяз нормами загальновизнаних правил людського співжиття, принципами людської моралі. Саме з цих “не визначених критеріїв” з правової точки зору і необхідно виходити при їх встановлені. Але пртягом певного часу критерії моралі не тільки сильно змінилися, а ще довго будуть змінюватись відповідно до уявлення як уповноваженої, так і зобовязаної сторони. На жаль, середніх критеріїв оцінки закон не дає.

Невирішеним залишається й питання адекватності спростування, визначення видів іформ відновлення ділової репутації та інтересу. Відповідь на нього ЦК не дає. А у звязку з цим постає надзвичайно актуальне на сьогодні питання: як же в цьому випадку адекватно відшкодувати “зганьблену” честь, гідність, ділову репутацію. В звязку з цим також потребує вирішення питання про відновлення ділової репутації не тільки за допомогою грошей, а й в іншій адекватний спосіб.

На думку автора, всі названі вище питання становлять єдиний блок і тому мають вирішуватися єдиним нормативним документом.

Супільні відносини, що склалися у сфері захисту ділової репутації потребують вдосконалення і додаткової регламентації в ЦКУ. Для цього неохідно, насамперед, дати визначення понять “ділова репутація”, “честь”, “гідність”, що дозволить провести їх розмежування, визначити особливості цих поніть для фізичних та юридичних осіб.

Необхідно також передбачити норму такого змісту: “Орган, що поширив інформацію, зобовязаний на вимогу заявника в строк, що не перевищує одного місяця з дня її находження, опублікувати спростування, якщо у нього немає доказів того, що опубліковані ним матеріали відповідають дійсності”. І лише після того, коли особа, про яку поширювалася інформація, впевниться, що редакція не дає належного спростування або відмовляється від цього, можна у судвому порядку ставити питання про сплату штрафу, що і було передбачено старою редакцією ст.7 ЦК.

Проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди, спрямованої на відновлення ділової репутації має бути вирішена законодачо²⁰.

Як висновок, хочеться зазначити, що захист особистих і майнових прав в Україні не відповідає показникам розвитку цивілізованих країн. Громадяни нашої країни потерпають від реальної незахищеності цивільних прав і не можливості добитися справедливості через відсутність дієвого правового механізму, економічних важелей, розвиненої інфраструктурної мережі, що б забезпечили гарантії цивільно-правового захисту.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапірозвтку нашої країни майже однією з найболючіших проблем є не гарантованість державного захисту прав і свобод громадян. Нові механізми ведення ринкової економіки, правгнення до реалізації найкращих прад світового досвіду, бажання інтеграції у Європейське співтовариство України ставить вирішення цих проблем на одне з перших місць.

Найбільше збентеження і навіть збурення викликає, те що прийняті законодавчі акти із захисту особистих і майнових прав не мають реальної практичної реалізації: не всі громадяни мають можливість відстояти свої права в судовому порядку. Зараз править принцип: хто сильніше – той і править, хто стоїть при владі, має більше фінансових можливостей – той реально може впливати на прияняті рішення. Пересічений громадян, який не знається на законах і юридичнихтонкощах за таких обставин навіть не намагається відстоювати справедливість. Де ж реальна демократія?

Законодавче закріплення права приватної власності було історичною необхідністю при становленні ринкових віднгосин і мало велике значення при подальшому формувані громадської свідомості, бо закріплювало почутя господаря. Держава дала можливість громадянам приватизації державного житлового фонду, дала можливість здійснювати підприємницьку діяльність, дала можливість вільно і на свій розсуд розпоряджатися своїм майном.

Це безперечно позитивні тенденції, але досвід минулих років і сьогодення говорить нам про наявність основної проблеми: законодавча гра на користь влади призводить до не можливості відстояти і захистити права приватної власності (згадаємо сумнозвісні”фінансові піраміди” і”трастовий бум”, неповернені внески до Ощадбанку СРСР).

Відсутність законодавства про захист деожателів корпоративних прав, нетрадиційні форми фінансування малого бізнесу на основі тимчасовості передачі права користування або розпорядження при збережені прававолодіння (франчайзинг, лізбек, селенг), обігу цінних паперів, що несуть за собою зміну права власності в майбутньому надмірній податковий тягар, дорогі кредитні і орендні ресурси не дають можливості інвестиції у підпиємницьку діяльність на основі приватної власності громадян і захисту цих прав.

Навіть, якщо громадянин на свій ризик і здійснює підприємницьку діяльність, то він все одно знаходиться в незахищеному середовищі від конкурентів, бо до цього часу не було пийнято таких важливих законів як закон “Про захист комерційної таємниці”, “Про місце походження товару”, “Про захист прав на фірмове найменування”.

Проблеми охорони інтелектуальноїї власності в нашій країні залишаються на незахищеному рівні. Попри активізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Тому, на нашу думку, необхідно:

• запровадити дієвій механіз упарвління і розвитку інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності через створення відповідних Комітетів з охорони винахідництва і раціоналізаторства, секретних відділів з захисту комерційних таємниць на виробництві; Державних служб підтримки винахідників при органах місцевого самоврядування; Консультаційних органів державної і недержаної форми власності з приводу захисту інтелектуальної власності. Основними функціями цих органів є розяснення законодавства, порядку одержання патенту, надання кредитів на внесення плати за патент, надання представницьких і довірчих послуг при реалізації прав на інтелектуальну власність;

• підготовка і підвищеня кваліфікації спеціалістів у сфері охорониінтелектуальної власності. Це можна реалізувати через відкриття факультетів, вищих навчальних закладів по всій території України,що будуть готувати спеціалістів з охорони інтелектуальної власності на високому рівні; проведення міжнародних семенарів, галузевих та регіональних конференції щодо захисту прав: друк навчально-методичної літератури з цього приводу;

• підготовка Закону України “Про патентних повірених” і створення Патентного суду для вирішення спорів з приводу захисту інтелектуальноїх власності;

• застосування каральних елементів у системі захисту інтелектуальної власності шляхом внесення змін у відповідні законодавчі акти –конфіскація матеріалів і устаткування, за допомогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення штрафу в прибуток бюджету, сувора відповідальність порушника, що ухиляється від виконання судового рішення, прийнятого за фактом порушення права інтелектуальної власності. За прострочення виконання рішення суду повина бути встановлена система штрафів відносно до прогресивної шкали залежно від тривалості прострочення;

• законодавче закріплення можливості надання патентів і ліцензійних угод у спадок.

Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав, які безпосередньо повязані з особою, знаходиться на дуже низькому рівні. На мою думку, основними шляхами розвязання цієї проблеми є:

• закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку і створити відповідну структурну процедуру захисту цих прав: спочатку вимагати захисту на рівні місцевого опорного пункту міліції, де можуть працювати і психологи, а при не можливості розвязати цю проблему вже потім звертатися до суду;

• застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська дагана, громадський осуд, публічне вибачення винногоправопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. При чому прблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди має бути вирішена законодавчо;

• підвищення громадської свідомості і активності з приводу захисту осбистих немайнових прав, що може продиться за участю профспілок, дячів Рад народних депутатів на місцях, юристів, засобів масової інформації шляхом опублікування статей, видачі брошур, проведення мітингів, що б дало можливість осуджувати бездіяльність з цього приводу державних діячів, суддів і сприяти прийняттю неупереджених рішень.

• Отже, розвязання проблеми реального і гарантовоного захисту особистих і майнових прав громадян безпосередньо повязані із складною економіко-політичною ситуцією в країні, із бездієвістю влади ,із прийняттям за відомо недосконалих законів, які б працювали на правлячі кола, а не на народ із побоювання і не бажанням самого народу боротися за справедливість.

1 Боброва Д. В., Дзера О. В., та ін. Цивільне право України: Підручник 2-х кн.. – К.: Юрінком Інтер , 1999. – 864с.

1

Характеристики

Список файлов реферата