Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Добросовісний набувач має перед недобросовісним ще одну перевагу: якщо від недобросовісного майно може бути витребуване в усіх випадках, то від недобросовісного – не в усіх.

За ст. 145, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

“Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача” [З; 355].

У ст. 145 Цивільного кодексу зазначено також, що майно, набуте безоплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках. Наприклад, якщо власник автомобіля за договором схову передав свій автомобіль контрагентові, а той, замість того, щоб повернути його власнику, подарував цей автомобіль іншій особі, то власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, позаяк набувач набув її безоплатно.

Виходячи зі ст. 145 Цивільного кодексу, власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно викрадене або загублене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору “поза їх волею”.

Таким чином, власник якогось майна не може витребувати своє майно з незаконного володіння іншою особою тільки при наявності сукупності наступних трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем – він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути купленим;

в) власник повинен втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка продала його добросовісному набувачеві.

Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець стає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Тут припускається, що власник виявив певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій, адже замість того, щоби повернути власникові одержану від нього за договором річ, особа продає її комусь. Отже, власник повинен нести невигідні наслідки своєї необачності. Якщо ж річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею, то ці міркування відпадають.

Відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу витребування майна власником від добросовісного набувача не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Коли майно боржника буде передано судовим виконавцем для реалізації торговельній організації, в якій та чи інша особа придбає це майно, то перший власник майна не може витребувати його в цієї особи на підставі, що він загубив це майно або воно було в нього викрадено, а потім потрапило до рук боржника, відносно якої було постановлено відповідне судове рішення. В такий самий спосіб вирішується питання, якщо особа набула будинок з прилюдних торгів, які було проведено для виконання судового рішення.

Як вже зазначалося у вступі, відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власности і господарювання (ст. 13).

Зважаючи на це, викладений в ст. 145 Цивільного кодексу механізм витребуування майна власником розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. До 16 грудня 1993 року, згідно зі ст. 146 Цивільного кодексу державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він про незаконність свого володіння – це мало значення при вирішенні питання про віндикацію.

Так само не мав значення спосіб, яким майно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передано іншій юридичній чи фізичній особі, від якої потрапило незаконному набувачеві.

“Так, якщо громадянин брав напрокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продавав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією” [З;358].

Це свідчить про те, що державна та колгоспно-кооперативна форми власності користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.

Закон “Про власність” скасував ці переваги і, маючи на меті привести Цивільний кодекс у відповідність із цим Законом, Верховна Рада України прийняла 16 грудня 1993 року Закон № 3718-12, згідно з яким статті 144, 146, 149 та 150 було виключено з кодексу.

Уніфікація порядку витребування майна власником від добросовісного набувача забехпечує рівноправність різних форм власності в Україні.

З огляду на ст. 145 Цивільного кодексу при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майного, за виключенням грошей та цінних паперів.

2.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлюється статтею 147 Цивільного кодексу.

Особливістю витребування грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони в жодному разі не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені в нього.

Припустимо, що громадянин А. купив у громадянина Б. деяку облігацію. Згодом з’ясувалося, що ця облігація була раніше викрадена громадянином Б. у громадянина В. Незважаючи на те, що в даному разі облігація вибула з володіння В. не з його волі, В. не може витребувати в громадянина А. облігацію (як він зробив би це з усяким іншим майном), позаяк громадянин А. є добросовісним набувачем.

Даний порядок поширюється і на ті гроші та цінні папери, що належали юридичній особі і були незаконно вічужені будь-яким способом. У вищенаведеному прикладі, якщо б облігації були викрадені не у громадянина, а у фірми і згодом добросовісно набуті громадянином А., вони не можуть бути витребувані в нього.

Таким чином, гроші та цінні папери на пред’явника в жодному разі не можуть витребувані власником від добросовісного набувача.

Від незаконного недобросовісного набувача гроші та цінні папери на пред’явника можуть бути витребувані в будь-якому разі.

2.3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

Порушення права власності не обов’язково пов’язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Якщо хтось перешкоджає власникові користуватися або розпоряджатися річчю, власник може вимагати усунення порушення. “У наведених випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним” [З;360].

Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

Витрати, пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усуненння перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном у силу закону або договору з власником майна. Прикладами може бути володіння на підставі договору майнового найму, договору підряду, договору схову та ін. Якщо річ вкрадено в наймача і наймач витребує її з чужого незаконного володіння, пред’явивши позов, то тут здійснюється захист не тільки права наймача певний час володіти і користуватися річчю, а й права власник, позаяк у разі задоволення позову в наймача з’явиться можливість виконати свої обов’язки перед наймодавцем-власником – повернути останньому майно, яке було надане наймачеві у тимчасове користування.

На позови, пред’явлені законними володільцями чужого майна (наймачами, підрядниками, охоронцями тощо) поширюються викладені вище норми статей 145, 147 та 148 Цивільного кодексу.

2.4. Інші засоби цивільно-правового захисту права власності

Віндикаційний та негаторний позови належать до позовів речового характеру. Вони мають у своїй основі речові правовідносини між власником та іншими особами.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюється й іншими засобами. Власник, що втратив володіння річчю, не завжди може пред’явити віндикаційний позов. Якщо в незаконного володільця вже немає речі, то не можна і вимагати її повернення. У певних випадках, передбачених ст. 145 Цивільного кодексу, річ взагалі не може бути витребувана у добросовісного набувача.

Але і в цих випадках власник може цивільно-правовим шляхом захистити свої інтереси. Він може використати зобов’язально-правові засоби захисту права власності. Наприклад, якщо власник за договором майнового найму передав майно іншій особі, а та особа продала це майно добросовісному набувачеві, то власник на підставі ст. 145 Цивільного кодексу не може витребувати своє майно від такого набувача. Проте власник може вимагати відшкодування завданих йому невиконанням договору збитків від наймача, як сторони у договорі майнового найму. Тут вимоги власника випливають із зобов’язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі договору.

“Власник може і не перебувати у договірних відносинах з особою, яка володіє його річчю. Наприклад, хтось украв у власника річ, але на момент розгляду справи у суді у злодія цієї речі вже немає. Тут власник знов-таки може використати зобов’язально-правові засоби захисту. Він може на підставі ст. 440 ЦК УРСР вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди” [З; 362].

3.Засоби захисту права інтелектуальної власності

Сучасні перетворення у відносинах власності, розгортання процесів економічних реформ в Україні викликають необхідність у вдосконаленні цивільно-правових засобів права власності. Йдеться, зокрема, про забезпечення надійного захисту прав інтелектуальної власності.

Зараз ці питання частково регулюються Законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки». Спори, що виникають у зв’язку з застосуванням цих Законів, розглядаються судом, арбітражним або третейським судом, а в деяких випадках розв’язуються в адміністративному або в адміністративно-судовому порядку. “Так, будь-яке рішення Держпатенту України, що стосується заявки, може бути оскаржене протягом трьох місяців від дати одержання рішення чи копії затребуваних патентних матеріалів. Дана скарга має бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України протягом чотирьох місяців від дати надходження в межах мотивів, викладених у скарзі (ст. 22 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”)” [5;424].

Сучасні українські правники висловлюють думку, що Цивільний кодекс України потребує суттєвих змін, пов’язаних з розробленням загальних положень щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, які відповідатимуть нормам і правилам, прийнятим у цивілізованих країнах.

Так, В.Жаров вважає обов’язковим введення в Цивільному кодексі окремого розділу “Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності”, “…в якому мають бути викладені положення стосовно:

основних засад захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, де має йтися про рівний захист прав щодо усіх власників прав на такі об’єкти, дано визначення незаконного використання об’єктів інтелектуальної власності, а також зазначено, які заходи може вживати власник прав щодо їх порушника;

непорушності прав на об’єкти інтелектуальної власності;

умов примусового відчуження прав на об’єкти інтелектуальної власності;

можливості звернення до суду за наявності підстав очікувати порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності;

юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, де необхідно визначити заходи, які може вимагати від порушника власник прав на вказані об’єкти” [7; 45].

Покищо ж в Україні відсутній “дієвий захист прав на об’єкти інтелектуальної власності з боку держави. Суди загальної юрисдикції, арбітражний чи третейський суди згідно з законодавством та відповідно до своєї компетенції розглядають спори про:

авторство;

Характеристики

Список файлов реферата