~1 (659949), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Процесуальні права сторін різноманітні, і отже необхідно провести тільки їх загальний огляд. Сторони, перед усім, мають право не безпосередню участь у справі. Вони можуть приймати участь в усіх судових засіданнях по справі, брати участь при здійсненні процесуальних дій, знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії. Сторони мають право попередньо оцінювати безпристрасність членів суду – їх надано право заявлення відводів. Сторони, являючись матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначити обсяг захисту своїх прав та інтересів, а також вносити зміни до заявлених позовних вимог. Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути укладена мірова угода. Позивач може змінити підставу та предмет позову, і т.д.

Широкі права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту. Сторони мають право надавати докази та приймати участь у їх дослідженні, ставити запитання іншим особам, що беруть участь у справі, а також свідкам та експертам, заявляти різні клопотання, надавати свої аргументи та заперечувати на аргументи іншої сторони. Відповідач має право крім заперечень на позов, використовувати як захист зустрічний позов.

Сторони мають право домагатися перевірки законності та обґрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному . Підіймати питання про перегляд рішення по суті в апеляційному порядку. Вони можуть звертатися до відповідних посадових осіб з проханням про перегляд рішення в порядку нагляду. Остаточна реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення. Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав : можуть вести справу особисто або через представників, прохати про забезпечення позову, вимагати відшкодування судових витрат та ін.

Процесуальні обов’язки сторін поділяються на загальні та спеціальні. В ряді загальних обов’язків важливе місце займає добросовісність. Маючи широкі процесуальні права, сторони зобов’язані добросовісно їх використовувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В більшості випадків цей обов’язок виконується добровільно, однак на сторону, що недобросовісно заявила безпідставний позов чи спір проти позову або систематичне протидіє правильному та швидкому розгляду та вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної частини позову (ст.77 ЦПК).

Сторони зобов’язані підкорятися процесуальній регламентації, виконувати процесуальні дії у встановлені законом чи судом строки., своєчасно сплачувати витрати по справі, надавати процесуальні документи по встановлені законом формі. Невиконання цих вимог позбавляє сторону права виконання відповідних процесуальних дій. Стосовно загального обов’язку сторін бути правдивою на протязі процесу, то на мій погляд, цей обов’язок має моральний, а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обов’язки покладаються на сторони у зв’язку з необхідністю вчинення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив, що особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування письмового доказу від осіб, що беруть або не беруть участь у справі, повинно визначити цей доказ, вказати причини, що перешкоджають самостійному його отриманню, та також підстави, за якими вона вважає, що доказ знаходиться у даної особи чи організації (ст. 47 ЦПК).

Неналежна сторона у справі

Заміна неналежної сторони. Право на судовий захист має кожний громадянин. Цим правом можуть користатися іноземці та особи без громадянства. Організації, що мають цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність, також мають це право. Таким чином, будь-яка правоздатна особа може зайняти процесуальне положення сторони. Однак, для участі в даній справі необхідно мати конкретну матеріально-правову зацікавленість саме в цій справі, а саме – бути належною стороною. Якщо віндикаційний позов пред’явлено не самим власником чи законним користувачем предмету, а його сином (власник жив) – такий позов пред’явлено неналежним позивачем.

Пред’являючи позов, позивач повинен надати суду дані, з яких було б видно, що він є належним позивачем, а особа притягнута їм до відповіді є належним відповідачем. Позивач повинен легітимувати себе та відповідача. Легітимація (узаконення) має ціллю чітке визначення суб’єктного склад у учасників спору, правильну юридичну кваліфікацію спору. Легітимація забезпечує винесення рішення стосовно дійсно матеріально зацікавлених осіб. Якщо позов пред’явлено прокурором або організаціями чи громадянами, що порушують справу в інтересах третіх осіб, прокурор та ці організації повинні також легітимувати позивача та відповідача. Отже, належними сторонами в цивільній справі є особи, стосовно яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного правовідношення.

Належна сторона визначається судом на підставі норм матеріального права. Вже при прийнятті позовної заяви суд повинен встановити, чи має позивач право вимоги та чи є відповідач тією особою, яка повинна відповідати за позовом. Участь у справі неналежного позивача чи неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованному вирішенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

Однак, справа не завжди порушується належним позивачем, а як відповідаючий за позовом не завжди притягається належний відповідач. Процесуальний закон не передбачає відмови у прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови від прийняття позову, зверненого неналежному відповідачу. Неналежний позивач чи відповідач повинні бути замінені у належному порядку, встановленому ст.105 ЦПК. Однак заміна неналежних позивача та відповідача може бути проведена тільки зі згоди позивача.

Для заміни неналежного (первинного) позивача необхідна не тільки його згода на вихід зі справи, а й згода належного позивача на вступ до справи. За наявності їх взаємної згоди відбувається заміна. якщо позивач не згоден на заміну його на іншу особу, то ця особа може вступити до справи як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд сповіщає цю особу. Якщо первинний позивач згоден вийти зі справи, а належний позивач не бажає до неї вступати, по справі зникає позивач, тому суд повинен закінчити провадження по справі в порядку ст.136 ЦПК. Відмова первинного позивача у вибутті та відмова належного позивача у вступі до справи повинні тягнути за собою розгляд справи за суттю та винесення рішення про відмову у позові.

Для заміни неналежного відповідача також потрібна згода позивача. При згоді на таку заміну суд звільняє первинного відповідача від участі у справі та залучає нового відповідача. В разі незгоди позивача на заміну відповідача іншою особою суд залучає цю особу як другого відповідача (ч.3 ст.105 ЦПК).

Заміна неналежної сторони відбувається в тому самому процесі, без зупинення чи призупинення провадження. Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.

Процесуальне правонаступництво

В ході процесу по конкретній справі може виникнути необхідність заміни осіб, що приймають участь у справі через правонаступництво, яке виникло в матеріальних правовідносинах. Громадянин, що є стороною у справі може вмерти, залишивши своє майно наслідувачу (по закону чи за заповітом). Юридична особа може бути реорганізована чи закінчити своє існування. Крім такого загального (універсального) правонаступництва можливо правонаступництво у окремому правовідношенні (сингулярне). Сторона може передати право вимоги чи виконати переказ боргу. У будь-якому випадку, процесуальне правонаступництво можливо лише у тому випадку, коли відбулося правоприємство матеріальне. Якщо матеріальні правовідношення та виникаюча на їх підставі зацікавленість мають особистий характер (стягнення аліментів, поновлення на роботі, відшкодування збитків, що нанесені здоров’ю) неможливість матеріального правонаступництва обумовлює й неможливість правоприємства у процесі.

Матеріальне правонаступництво автоматично не тягне процесуального правоприємства. Вступ до процесу правонаступника позивача залежить від його волевиявлення. Залучення до процесу правонаступника-відповідача знову ж таки залежить від волі позивача чи іншої особи, що приймає участь у справі. Тільки після того як буде визначено правонаступника вилученої особи, а від зацікавлених осіб буде отримано відповідну заяву, призупинене в результаті смерті громадянина чи ліквідації юридичної особи провадження по справі може бути поновлено. В цьому суть диспозитивного характеру процесуальних прав сторін.

Порядок настання правонаступництва в процесі :

1. в разі настання обставин, що є підставою для універсального правонаступництва в матеріальному праві, провадження по справі має бути обов’язково призупинено;

2. у випадах сингулярного правонаступництва вступ до справи правонаступника відбувається без призупинення провадження по справі;

3. правонаступник повинен надати суду документи, що засвідчують його правонаступництво в матеріальних правовідношеннях (свідоцтво про право на спадщину, документ про реорганізацію юридичної особи та ін..)

4. Якщо правонаступництво в матеріальному праві наступає стосовно декількох осіб, кожна з них може вступити до справи за своїм бажанням. Вступ одного з правонаступників до справи не зв’язує інших правонаступників, однак суд має їх сповістити про поновлення процесу;

5. правонаступництво можливо у будь-якій стадії процесу;

6. для правонаступника всі дії, що вчинені до його вступу до справи, обов’язкові в тому обсязі, в якому вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник змінив. Правонаступник не має права вимагати переперевірки доказів, що в їх дослідженні брав участь його попередник;

7. при процесуальному правонаступництві процес не починається знову, а поновлюється з тієї стадії, на якій був призупинений, або продовжується з тієї стадії, на якій настало правонаступництво (сингулярне правонаступництво).

Таким чином процесуальне правонаступництво є особливим випадком заміни осіб в процесі. Від заміни неналежної сторони правонаступництво відрізняється декількома суттєвими моментами: воно можливе у будь-якій стадії виконання; воно тягне поновлення чи продовження процесу; воно тягне передачу правонаступнику всіх процесуальних прав та обов’язків попередника; і останнє – правонаступник ніколи не може приймати участь у справі разом з право попередником.

Процесуальна співучасть

Згідно ст.104 ЦПК, позов може бути пред’явлено сумісно декількома позивачами або до декількох відповідачів.

В літературі нерідко співучасть на боці позивача називають активною, а на боці відповідача – пасивною, виходячи з того, що порушується справа та до у ньому залучаються відповідачі з ініціативи позивача. Назва ця умовна та не означає пасивності відповідача. Сторони в процесі мають рівні права та однакові можливості активно користуватися всіма наданими їм законом процесуальними засобами для захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Співучасть може виникнути в разі пред’явлення позову декількома позивачами до декількох відповідачів.

Відповідно, процесуальна співучасть можлива як на боці позивача чи відповідача, так й на обох сторонах одночасно. Структура сторін при множинності осіб не змінюється, в процесі є тільки дві сторони, що є співпозивачами або співвідповідачами.

Співучасники, звичайно не суперечать між собою. Але якщо навіть між ними виникають розбіжності, наприклад про розмір належної частини, то їх вимоги як правило сумісні та не виключають одна одну. Ця особливість є суттєвою ознакою співучасті.

Таким чином, процесуальна співучасть – участь в одній справі декількох позивачів чи декількох відповідачів, інтереси та вимоги яких не виключають одне одного.

Процесуальні співучасники, як правило, є суб’єктами суперечного чи пов’язаного з ним правовідношення, що підлягає вирішенню судом.

Процесуальна співучасть – поєднання позовів по суб’єктам процесу, тому ще має назву суб’єктивного поєднання позовів, на відміну від об’єктивного поєднання позовів – коли одна особа пред’являє до іншої декілька позовних вимог. В такому провадженні поєднання проводиться за об’єктом процесу, в ньому немає співучасті.

Підстави співучасті діючим законодавством прямо не встановлені. Однак процесуальна співучасть допускається насамперед в тих випадках, коли це пов’язано з характером матеріальних правовідносин. По змісту закону процесуальна спів участь можлива в таких випадках:

1. якщо предмет позову - загальне право ( наприклад позови з права загальної власності);

2. якщо позовні вимоги походять з однієї тієї ж підстави (з сумісного нанесення шкоди декількома особами);

3. якщо вимоги однорідні, хоч і не тотожні за підставою та предметом. (позов про сплату заробітної платні до одного роботодавця декількох робітників)

Залежно від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами суперечних правовідносин розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідне(обов’язкове) та факультативне (можливе).

Необхідна співучасть – обов’язкова участь у справі всіх суб’єктів спірного правовідношення як позивачів так і відповідачів. Воно пов’язано з особливостями спірних матеріальних правовідносин при множинності їх суб’єктів. Якщо позивач пред’явив позов не до всіх зобов’язаних осіб, а вимоги його не можуть бути розглянуті окремо, то суд повинен залучити до процесу всіх цих осіб. Невиконання на практиці вимог про залучення співвідповідачів веде до винесення необґрунтованих рішень та до їх подальшої відміни.

Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів чи одного позивача к декільком відповідачам можуть бути розглянуті та здійснені незалежно одна від одної. Наприклад позов батьків до дітей про стягнення аліментів може бути пред’явлено як сумісно (в одній справі), так й окремо до кожного з дітей або до всіх одночасно.

Характеристики

Список файлов реферата