37225 (659751), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Особливим способом самозахисту є притримання майна, що використовується в зобов’язальних правовідносинах і являє собою одну, з передбачених цивільним законодавством, можливостей застосування спеціальних заходів майнового характеру, які спонукатимуть боржника до належного виконання його зобов’язання [11, 14].
Притримання слід розглядати як спосіб самозахисту, що не може бути віднесений ані до превентивних, ані до оперативних [13, 139]. Оскільки кредитор має право притримати майно боржника, лише якщо зобов’язання не виконується, то таке невиконання слід розглядати вже як порушення права кредитора. Тобто притримання не може попередити неправомірні дії чи бездіяльність боржника і виконувати, таким чином, привентивну функцію. Разом з тим, оскільки термін притримання неможливо передбачити тому, що боржник може виконати зобов’язання як через 1 день, так і через місяць, то логічно що такий спосіб самозахисту не буде оперативним.
Статтею 594 ЦК право притримання визначається так: кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання [2]. Статтею 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» притримання визначено як вид забезпечувальних обтяжень [5].
Специфіка притримання полягає в тому, що воно є єдиним способом забезпечення виконання зобов’язань, яке виникає безпосередньо із закону і не потребує передбачення можливості притримання в договорі [14, 31].
ЦК не встановлює, яким чином мають бути оформлені дії кредитора. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 595 ЦК, яка передбачає, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника, та ч. 1 ст. 547 ЦК – правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняються у письмовій формі [2], О. Рогач пропонує тлумачити зміст цих норм наступним чином: кредитор повинен письмово попередити боржника про притримання речі. Якщо ж письмова форма не буде дотримана, то такий правочин слід вважати нікчемним ( ч. 2 ст. 547 ЦК) [14, 32].
Предметом притримання відповідно до ст. 594 ЦК є річ. Неоднозначним є питання щодо того, чи можуть бути гроші предметом притримання. Також колізійним є притримання нерухомих речей. Це пов’язано з тим, що правочини з землею та іншим нерухомим майном підлягають обов’язковій державній реєстрації (ст. 182 ЦК), а українське законодавство не передбачає процедури реєстрації права притримання на нерухоме майно.
Оскільки кредитор притримує річ у себе, то в нього виникає і певний обсяг обов’язків щодо цієї речі. До обов’язків кредитора належать такі: кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника; кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини; кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе [2].
Відповідно до ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора [10, 503].
Слід звернути увагу на те, що кредитор має право притримувати у себе річ боржника лише до певного моменту - до виконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого при триманням [7, 115].
Хоча право притримання є заходом впливу на боржника з метою стимулювати останнього до виконання простроченого зобов’язання, законодавець надав кредиторові право задовольнити свої вимоги за рахунок притриманого майна. Так, ст. 597 ЦК чітко встановлює, що у випадку, якщо боржник не виконав свого обов’язку, кредитор, який притримує річ, має право задовольнити свої вимоги із вартості речі в порядку передбаченому для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 591 ЦК) [2].
Щодо підстав припинення права притримання, то їх існує декілька: перш за все, це належне виконання боржником основного зобов’язання, по-друге – задоволення вимоги кредитора за рахунок речі, яку він притримує, або ж набуття кредитором права власності на цю річ і, по-третє – припинення основного зобов’язання внаслідок інших (окрім виконання) загальних підстав припинення зобов’язання, що містяться у главі 50 ЦК (наприклад, домовленість сторін, зарахування зустрічних однорідних вимог, прощення боргу тощо) [11, 14].
Тож, підсумовуючи вищевикладене, логічно стверджувати, що користуючись правом притримання, кредитор гарантує собі впевненість у виконанні зобов’язання боржником. Проте, навіть якщо останній виявиться недобросовісним і не виконає умов договору, вимоги кредитора будуть задоволені із вартості притримуваної речі.
ВИСНОВКИ
Внаслідок проведеного дослідження право на самозахист можна визначити як можливість, у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення, застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Підводячи підсумок можна зробити наступні висновки:
1. Право на самозахист має конституційне підґрунтя і є самостійним правом особи, а не прив’язане до іншого права.
2. Об’єктами самозахисту є не лише цивільні права, а й цивільні інтереси. Самозахист може здійснюватися як по відношенню до власних цивільних прав та інтересів, так і по відношенню до прав та інтересів інших осіб.
3. Право на самозахист реалізується лише за наявності певної сукупності умов, зокрема: порушення права або ймовірність (небезпека) його порушення; необхідність припинення порушення. Можливість реалізації конкретного способу самозахисту має бути передбачена в договорі чи акті цивільного законодавства.
4. Заходи самозахисту повинні відповідати характеру, змісту та наслідкам порушення прав та інтересів. Способи самозахисту не повинні бути забороненими законом і суперечити моральним засадам суспільства.
5. Способи самозахисту в залежності від часу їх здійснення можна класифікувати на превентивні та оперативні. Притримання, як спосіб самозахисту не може бути віднесений ні до превентивних, ні до оперативних способів самозахисту.
Право на самозахист є новелою цивільного законодавства України. Аналіз наукових праць із зазначеної проблематики свідчить про те, що багато питань, зокрема, щодо підстав та конкретних способів реалізації зазначеного права залишаються нерозкритими і вимагають підвищеної уваги як науковців, так і юристів-практиків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141
2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356
3. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №21 – 22. – Ст. 135
4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25 – 26. – Ст. 131
5. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140.
6. Про захист прав споживачів. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. 1. – 832 с.
8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця.– К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. 2. – 1088 с.
9. Ромовська. З.В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.
10. Шевченко Я.М. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – С. 520
11. Домбругова А. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання // Юридичний Вісник України. – 2005. – № 14.– С. 14.
12. Левіцький Є.В. Самозахист цивільних прав // Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу: [тези доповідей] Всеукраїнська науково-практична конференція, Донецьк, 26 жовтня 2007 р. – Донецьк, 2007. – С. 84 – 86.
13. Левіцький Є.В. Притримання як спосіб самозахисту в Цивільному праві // Одеська національна юридична академія: [тези доповідей] ІІІ Міжнародна цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів, Одеса, 4 – 5 квітня 2008 р. – Одеса, 2008. – С. 139 – 140.
14. Рогач О. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання: Порівняння інституту притримання в українському, російському, білоруському законодавстві // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 31 – 33.
Размещено на Allbest.ru
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
