Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Вивчення проблеми кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, зокрема, у складі організованої злочинності - це сучасна потреба правозастосовної діяльності та правоохоронних органів.

Кваліфікацією злочинів - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого правовою нормою Особливої частини КК України. Дії винного можна кваліфікувати як злочин, вчинений злочинною організацією лише у тому випадку, коли у них містяться ознаки даного виду спільного вчинення злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Не завжди виявляються всі учасники злочинної організації - так, до кримінальної відповідальності найчастіше притягаються виконавці, пособники, рідше підбурювачі і організатори. Крім того, часто зустрічаються факти необґрунтованої кваліфікації вчиненого як кваліфікуючої обставини, передбаченої частинами статей Особливої частини КК України, за наявності ознак, які вимагають кваліфікації вчиненого з посиланням на ст.28 КК України [11]. Для кваліфікації співучасті в злочинній організації необхідно встановити саму наявність групи в кримінально-правовому значенні, тобто визначити об’єднання осіб як співучасть.

На жаль, діючий КК України не містить законодавчих дефініцій понять “злочинної діяльності” та “організованої злочинної діяльності”. І це при тому, що створенню кримінально-правових засад протидії проявам організованої злочинної діяльності приділено значну увагу [12].

Спеціального розгляду заслуговує питання про правила кваліфікації дій членів злочинної організації. Відповідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України факт вчинення злочину у складі організованої групи є обставиною, яка обтяжує покарання. Порядок відповідальності та правила кваліфікації дій членів злочинної організації в подібних випадках не обумовлюються. Норма ст.30 стосується підстав кримінальної відповідальності організаторів і учасників злочинної організації. Згідно з нею, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них. Якби у певних статтях Особливої частини КК України була кваліфікуюча ознака "вчинення злочину злочинною організацією", то ця норма була б доцільною. Наразі ж вона не є функціональною. Слова "злочинної організації" із ст.30 можна виключити, і тоді ця стаття буде стосуватися тільки організованої групи [10]. Я погоджуюсь з М.І. Хавронюком, стосовно цієї пропозиції, адже злочинна організація має підвищений характер небезпеки для суспільства, а тому потребує відмежування її від інших форм співучасті шляхом встановлення конкретної відповідальності за організацію і участь у ній.

Практика показує, що і ст.255 КК України, яка передбачає відповідальність тільки за саме створення злочинної організації, застосовується в одиничних випадках і лише в сукупності з іншими статтями Особливої частини, що передбачають відповідальність за конкретні види тяжких або особливо тяжких злочинів, вчинених в цій формі співучасті

При вчиненні злочинною організацією ряду злочинів кожному з членів такого об’єднання повинні ставитися в провину тільки ті злочини, в яких дана особа брала яку-небудь участь, або знала про їх підготовку, або вчинення іншими членами. Дане положення знайшло свій прояв в статті 30 чинного Кримінального Кодексу України. Проте, ряд вчених вважає, що у випадках вчинення членів злочинної організації ряду злочинів, потрібно ставити у відповідальність кожному з її членів всю сукупність вчинених злочинів, незалежно від участі даного члена організації в підготовці або вчиненні окремих з них. Визнати за достатнє для ставлення в провину при вчиненні всіх злочинів, знання членами злочинної організації "загального настановлення", "загального злочинного плану".

Таким чином, якщо сама участь в злочинній організації є злочином, передбаченим ст.255 КК України, то вступ до злочинної організації та знання його загального злочинного плану є підставою лише для відповідальності саме за участь в даній організації. Тільки при дотриманні цієї вимоги можна говорити про індивідуалізацію відповідальності членів злочинної організації.

Відповідно до цього, в статтю 30 "Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації" слід внести такі зміни:

Організатор та інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися їх умислом, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожен з них.

Тому було би доцільно в розвиток положень про співучасть, закріплених в Розділі VI КК України, конкретизувати визначення злочинної організації, уникаючи оцінних ознак, і встановити особливий порядок відповідальності всіх її членів.

Така кваліфікація дозволила б чітко відобразити підвищену небезпеку вчинення злочинів в аналізованій формі співучасті та дала б можливість відповідно до п.2 ч.1 ст.67 КК України враховувати цю обставину при призначенні покарання всім членам злочинної організації.

Негативні наслідки діяльності злочинної організації

Злочинна організація має підвищену ступінь суспільної небезпеки у порівнянні з іншими формами співучасті. В основі кримінальної діяльності організованих угруповань лежать економічні інтереси та відносини корисливого і корисливо-насильницького характеру.

Суспільна небезпечність такої організації полягає не лише у вчиненні нею тяжких злочинів, а насамперед у тому, що існує й функціонує така організована структура, яка здатна забезпечити широку організовану злочинну діяльність у різних її варіантах залежно від мотивації суб’єктів управління та зовнішніх умов.

З метою самозбереження від можливого викриття злочинні організації розвивають структури, які забезпечують особисту охорону керівників або охорону місця базування організацій та інших об’єктів тощо. Захист своєї діяльності, злочинні організації часто забезпечують, співпрацюючи з інститутами держави та громадянського суспільства, інтегруючись в них та проводячи анти діяльність з точки зору завдань, що стоять перед ними. Звідси - тісний зв’язок діяльності злочинних організацій з розмахом корупції в системі державних органів і недержавній легальній сфері [5].

Діяльність злочинних організацій тісно переплітається з легальним підприємництвом, іншою дозволеною законом і навіть заохочуваною діяльністю, тому важко виокремити саме злочинну діяльність цих організацій.

Злочинні організації старанно конспіруються, прораховують кожен свій крок, випереджають законодавця, використовуючи його прорахунки, активно попереджають небажані для себе правові рішення. Все це допомагає їм вижити. Організована корислива злочинна діяльність має не лише міжрегіональний, а й міжнародний характер, що становлять окремі форми її участі. Значних масштабів досягла криміналізація та тінізація економіки. Тіньова економіка, проникаючи в легальну економіку, акумулює доходи незаконного походження, спрямовує потенціал, який служить джерелом живлення організованої злочинності.

Отже, діяльність організованих злочинних структур послаблює стабільність державної економічної системи, серйозно стає на заваді торгівлі з іншими країнами, підриває загальний добробут держави та її громадян.

У соціально-політичній сфері організовані злочинні угруповання діють у таких напрямках:

• Встановлення корумпованих зв’язків на всіх рівнях державної влади і управління, в правоохоронних, митних та податкових органах з метою здобування необхідної інформації, прикриття злочинної діяльності, забезпечення консультативної допомоги фахівцями в галузях економіки, права тощо;

• Проведення своїх кандидатів у депутати всіх рівнів, а також в органи виконавчої влади;

• Встановлення прямих або опосередкованих контактів з політичними партіями, формування політичних партій, які будуть перебувати під, таємним для громадськості, контролем організованої злочинності;

• Залякування та дискримінація політиків, які займають жорстку позицію щодо економічних інтересів організованої злочинності або виступають за активну боротьбу з нею;

• Дестабілізація соціально-політичної ситуації в окремих регіонах, де може скластися загрозлива для інтересів організованої злочинності ситуація [5].

П. Фріс, провівши аналіз кримінально-правових норм про співучасть у формі злочинної організації (ч.3 та 4 ст.28 КК), стверджує, що вони сформульовані без належного врахування реалій діяльності злочинних організацій, практики боротьби з організованою злочинністю, вводять в кримінальне законодавство систему подвійних стандартів, що несе потенційну загрозу реалізації конституційних принципів законності, справедливості та рівності [13].

Висновок

Отже, не викликає сумніву те, що злочинна організація має негативний вплив на державу і суспільство. Сучасні організовані злочинні угруповання стають все більш мобільними і винахідливішими, а спрощення паспортного і візового режимів створює у їх членів почуття безкарності за вчинення злочинів. Відсутність в Україні надійної системи ідентифікації фізичних осіб дозволяє членам організованих злочинних угруповань здійснювати кримінальні наміри не тільки в Україні, а й за кордоном. Правоохоронні органи зарубіжних країн широко використовують автоматизовані інформаційно-пошукові системи, які дозволяють значно оптимізувати розкриття та розслідування злочинів, вчинених членами організованих угруповань. Враховуючи іноземний досвід, національна інформаційна система ідентифікації має будуватися на базі єдиної технології, яка дозволяє обробляти найрізноманітнішу інформацію. Система повинна охоплювати усі вузлові точки роботи з населенням; паспортно-візові служби, відділення міліції, поліклініки, каси продажу білетів, системи соціального страхування тощо. Принцип "краще запобігти, ніж карати" повинен зберігатися і у справі протидії організованій злочинності. Запобігання організованій злочинності здійснюється головним чином оперативно-розшуковими засобами за допомогою громадськості, ЗМІ та інших соціальних інститутів. Я вважаю, запобіжний вплив матиме прийняття Кодексу поведінки державних службовців.

Вирішення зазначених вище завдань, дозволить: реалізувати ефективну систему встановлення особи; покращити діяльність правоохоронних органів всередині України, а також міжнародних органів з виявлення і встановлення протиправних елементів; вирішити питання про оперативну ідентифікацію громадян, навіть, за відсутності документів, які засвідчують особу; знизити міграцію осіб, котрі порушили закон.

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України. - Х.: ПП "Інгвіні", 2008. - с.224

2. Постанова ПВС №13 від 23 лютого 2005 р. "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями" (пункти 16-26)

3. Постанова ПВС №3 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" (пункти 2-4, 7, 26)

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 5-те вид. переробл. і доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2008. - С.1216

5. Ущаповський В.Ф. Організована корислива злочинна діяльність як невід’ємна ознака предмета організованої злочинності // Бюлетень Мін’юста України. - 2006 - №5. - С.76-83

6. Савченко А. Попередня злочинна діяльність і співучасть за кримінальним законодавством України та США. (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємство, господарство, право. - 2005. - №2. - С.149-154

7. Мельников А.М. Види злочинних груп // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2004. - № 1 (14). - С.262-269

8. Литвак О. Протидія організованій злочинності // Право України. - №4. - 2004 С.103-107

9. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. - СПб.: Юрид. Центр Пресс, - 2001. - С.212

10. Хавронюк М.І. Кримінально-правові засоби протидії організованій злочинній діяльності: досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. - 2006. - № 1. - С.93-94.

11. Нікіфоров В.Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в організованій групі та злочинній організації // Форум права. - 2008. - №1. - С.328-333

12. Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально-правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №12. - С.76-77

13. Фріс П. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з організованою злочинністю // Право України. - 2004. - №12. - С.101-104

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата