35985 (659540), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

2) умисел побічний (евентуальний) — усвідомлює, пе­редбачає, допускає (не бажає).

Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усві­домлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діян­ня, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:

1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями осо­би чи її бездіяльністю, у вигляді суспільно небезпечних на­слідків.

2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, — настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. от.

3. Передбачати розвиток причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільне небезпечних наслідків. Це значення по­лягає в тому, що якщо встановлено і доказано передбачен­ня особою їх настання, то це свідчить про те, що злочин вчинено навмисно. Необережність у такому випадку виклю­чається, оскільки вся вольова сфера при цьому відноситься до умислу. Для прямого умислу характерне передбачення як неминучих при певних обставинах, так і реально можли­вих з великою вірогідністю суспільно небезпечних наслід­ків. З прямим умислом, наприклад, діє той, хто, бажаючи вбити, вистрілив у потерпілого віч-на-віч, як і той, хто з та­кою ж метою стріляв у потерпілого, який знаходився на значній відстані, хоча в останньому випадку заподіяння смерті потерпілому не було неминучим.

Отже, з прямим умислом діяння вчиняються ляше тоді, коли суб'єкт бажає заподіяти шкоду об'єкту, тобто тим сус­пільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. В усіх інших випадках він діє з побічним умислом, необе­режно або невинно.

Бажання настання злочинних наслідків — вольовий еле­мент — визначає спрямованість, прагнення до мети.

Немає сумніву, що спекулянт бажає, мати прибуток. А чи бажає він кожного разу заподіяти шкоду об'єкту посягання — інтересам державної торгівлі? Чи може він ставиться до них байдуже? Інтереси торгівлі цікавлять спекулянта, ма­буть, менше всього. Головна, його мета — отримати прибу­ток. Шкода інтересам державної торгівлі для нього — бай­дужий наслідок його дій. Отже, він діє не з прямим умислом. Не можна виключити побічного умислу і при контра­банді (ст.70 КК)і приховуванні злочинів (ст.186 КК) та інших злочинах, які мають “формальний” склад.

II

Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу

Формула побічного умислу — усвідомлює, передбачає, допускає. Інтелектуальний момент побічного (евентуаль­ного) умислу однаковий з інтелектуальним моментом пря­мого умислу і характеризується тими самими ознаками:

1) усвідомленням особою суспільної небезпечності своїх дій чи бездіяльності. Суспільна небезпека носить злочинний характер, який порушує кримінально-правову заборону. Знання такої заборони, тобто статті кримінального кодексу, яка встановлює цю заборону, не входить у передбачення при умислі. Тому помилка у протиправності діяння не виключає вини та відповідальності особи.

2) передбаченням особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, які повністю спів­падають з аналогічними ознаками психічного стану при прямому умислі. Передбаченням настання таких наслідків зумовлено усвідомлення особою суспільно-небезпечних наслідків свого діяння. Під передбаченням суспільно-небезпечних наслідків розуміється уявлення винного про ту шкоду, котра буде завдана його діянням охоронюваним суспільно-небезпечним відносинам. При скоєнні вмисного злочину винний передбачає не наслідки взагалі, а певний їх характер та тяжкість. При цьому для вирішення питання про зміст умислу важливо встановити, які певні наслідки передбачав винний.

Передбачення суспільно-небезпечних наслідків при умислі може мати різний характер: передбачення неминучості настання таких наслідків та передбачення можливості їх настання у результаті скоєного діяння.

Прямий і побічний умисли відрізняються лише за озна­ками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.

Свідомість злочинів не однакова. В одних випадках суб’єкт діє обдумано та свідомо, хоча в окремих випадках зустрічається підсвідома поведінка суб’єкта. В інших – люди за різних обставин не використовують можливість належним образом усвідомлювати свою поведінку та діють необдумано. Але це не виключає відповідальності за ненавмисно, а в деяких випадках – за вмисно вчинений злочин. Винний не тільки той, хто навмисно скоїв злочин, але й той, хто не мобілізував свою свідомість та волю, діяв по першому прагненню та бездумно. Перше прагнення – це власне те, що віддзеркалює його особистість. Якщо при цьому особа не передбачає фактичного розвитку подій та їх суспільно-небезпечний результат, то може наступити відповідальність за ненавмисно вчинене діяння. Невміння та небажання зрозуміти справжній соціальний зміст скоєного при усвідомленні усіх елементів об’єктивної сторони складу злочину тягне за собою відповідальність за навмисно вчинений злочин.

Як при необережності так і при бездумному вмисному злочині мала місце обумовлена багатьма факторами можливість належного усвідомлення суспільної небезпечності діяння. Таким чином, відповідальність наступає як за усвідомлюване протиправне діяння (дія), так і за неналежне усвідомлюване протиправне діяння (бездіяльність), якщо особа могла правильно усвідомлювати свою поведінку.

Оскільки як при прямому так і непрямому умислі винний передбачає настання тих чи інших наслідків, він повинен передбачати в загальних рисах розвиток причинного зв’язку між суспільно-небезпечним діянням та настанням негативних наслідків. При чому при непрямому умислі винний передбачає можливість, а не неминучість настання таких наслідків. Свідомо допускати можливо тільки такі наслідки, котрі можуть наступити, але можуть і не наступити. Якщо винний передбачає неминучість настання наслідків, то його психічне відношення складає вже прямий умисел, хоча б він і не бажав їх настання.

III

Характеристика вольового моменту непрямого умислу

Всю вольову сферу психічної діяльності, крім бажан­ня, закон відносить до вольової сфери побічного умислу — це байдужість, почуття обов'язку, небажання і т. ін. Таке психічне ставлення особи до настання злочинних наслідків ґрунтується на тому, що ці наслідки для неї боко­ві, оскільки вона має мету і прагнення досягти інших на­слідків, іншої мети.

Часом обставини такі, що досягти певних наслідків мож­на лише таким чином, що неминуче або можливе настання і інших байдужих чи навіть небажаних наслідків.

Таким чином, вольовий момент побічного умислу — до­пущення наслідків — значить, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочин­них. чи легальних);

2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету,

3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо, на -“може бути”, у яких викривається нехтуван­ня чужими інтересами.

Отже, коли винна особа прагне досягти певної мети, до­пускає настання інших злочинних наслідків, то цей злочин чиниться з побічним умислом незалежно від того, чи вважає вона вказані наслідки можливими чи неминучими. Це зна­чить, що відмінність між прямим і побічним умислом мож­на знайти лише в вольовій сфері. При позитивному (актив­ному) вольовому моменті умисел може бути лише прямим, а. при нейтральному (негативному) тільки побічним. Тому треба, визнати, що і в тих випадках, коли суб'єкт передба­чає неминучість злочинних наслідків, яких він не бажає або ставився до них байдуже, він діє з побічним умислом. Там, де інтересом жертвують заради досягнення мети, є побічний умисел, бо у таких випадках мета за самою суттю дося­гається не прямо, а через жертву. Інтелектуальний момент не може змінити сутності і вольової спрямованості цієї ді­яльності.

Вольовому моменту при скоєнні злочину передує формування усвідомлюваної мети, аналіз обстановки, підбір засобів досягнення цілі. Вольова злочинна поведінка достатньо вивчена досвідченими вченими-правознавцями, та її внутрішня структура – поява мети, вибір засобів досягнення цілі, планування, прийняття та реалізація рішення – ретельно описана у роботах багатьох кримінологів та у багатьох випадках розглядається як універсальна схема, придатна для аналізу механізму любого правопорушення. Між тим це далеко не так. Психологічна структура вольового вмисного злочину не підпадає під опис злочинів, вчинених по необережності та у стані сильного душевного хвилювання.

Багато діянь, які визнані злочинними, не мали ознак вольової поведінки. З числа опитаних засуджених за тяжкі насильницькі злочини проти особи та злісне хуліганство тільки 13,9 % у момент посягання усвідомлювали суспільну небезпечність та караність своїх діянь та свідомо приймали рішення скоїти вмисний злочин. Частіше думали про недозволенність своєї поведінки грабіжники 34,4 % та менше всіх – засуджені за зґвалтування 6,3 %.¹ Ці дані показують бездумність більшості насильницьких посягань, співпадають з виводами інших вчених. О.І. Бажанов повідомляє, що 58,7 вивчених ним засуджених, які знали про караність своїх дій зовсім не думали, а 10,5 % ставились байдуже до покарання.

Вольовий момент евентуального умислу визначається як свідоме допущення суспільно-небезпечних наслідків. Протиставляючи непрямий умисел прямому, належить мати на увазі, що при евентуальному умислі злочинні наслідки – це побічний продукт дій винного, направлених на досягнення іншої цілі, яка знаходиться за межами даного складу злочину. Винний не прагне спричинити суспільно-небезпечні наслідки. Однак також не правильно буде стверджувати, що особа, яка діє з непрямим умислом, відноситься до суспільно-небезпечних наслідків негативно, бажає їх настання (активне бажання). Насправді ж свідоме допущення значить, що винний викликає своїми діями певну низку подій та свідомо, тобто осмислено допускає розвиток причинного зв’язку, який призводить до настання суспільно-небезпечних наслідків. Якщо небажання – активний вольовий процес, пов’язаний з негативним відношенням до наслідків, то свідоме допущення є активним процесом, пов’язаним з позитивним вольовим відношенням до суспільно-небезпечних наслідків. У свідомому допущенні проявляється певний зміст волі, доволі близьке за своєю психологічною природою до бажання. Саме позитивне, погоджувальне відношення до наслідків наближає свідоме допущення до бажання, робить їх різновидами вольового змісту однієї й тієї самої форми вини.

IV

Проблема непрямого умислу у злочинах з формальним складом

У злочинах з матеріальним складом, свідомістю суб’єкта, який скоїв вмисний злочин, охоплюється як розуміння суспільно-небезпечного характеру свого діяння, так і передбачення настання суспільно-небезпечних наслідків. Передбачення не тільки звернено у майбутнє, але й простежує у повному обсязі причинний зв’язок та певні злочинні наслідки на рівні їх неминучості чи можливості настання.

Складніше простежити та встановити зміст умислу при скоєнні так званих формальних злочинів, коли свідомістю суб’єкта повинно охоплюватись лише розуміння суспільно-небезпечного характеру свого діяння, яке складає об’єктивну сторону злочину.

Прямий умисел при скоєнні формального злочину відрізняється тим, що винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння та бажає його скоєння.

Непрямий умисел можливий лише у матеріальних складах. У формальних складах злочинів психічне відношення суб’єкта до наступивших суспільно небезпечних наслідків встановлювати не потрібно.

У злочинах з формальним складом предметом бажання є самі суспільно-небезпечні діяння. Так суб’єкт наклепу, усвідомлюючи ганебний характер розповсюджуваних неправдивих відомостей, бажає розповсюдити саме неправдиві та ганебні іншу особу умовиводи. А суб’єкт хуліганства, усвідомлюючи, що його дії грубо порушують громадський порядок та виражають крайню неповагу до суспільства, бажає скоїти діяння яке має суто такі властивості. Тому при скоєнні злочинів з формальним складом предметом бажання є дії (або бездіяльність) , котрі за своїми об’єктивними ознакам мають властивості суспільної небезпеки, незалежно від факту настання негативних наслідків.

У формальних складах злочинів для суб’єктивної сторони не потрібно, щоб винний передбачав причинний зв’язок , бо у цих злочинах негативні наслідки не є необхідним елементом складу злочину. У матеріальних складах злочинів винний може передбачити як неминучість настання негативних наслідків, так і можливість їх настання.

V

Різниця між непрямим умислом та прямим,

а також злочинної самовпевненості

Підста­вою розмежування двох видів умислу є, те, що при прямо­му умислі винна особа бажає настання суспільно-небезпеч­них наслідків, а при непрямому — виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Згідно з законом (ст.8 КК) межа між прямим і побічним умислом полягає у вольовій сфері психічної діяльнос­ті: між бажанням (прямий умисел) і, допущенням, небажан­ням (побічний умисел) настання суспільно-небезпечних, на­слідків. Вольова сфера, психічної діяльності не вичерпується бажанням і небажанням. Відповідно до закону вольовий момент пря­мого умислу складає лише бажання. Все інше в вольовій сфері закон відносить до вольового моменту побічного умислу. Бажання, як вольовий момент прямого умислу, є лише тоді, коли наслідок постає як мета діяльності, є кінцевою метою діяльності суб'єкта. Інше не дає можливості відрізнити дії героя при самопожертвуванні від вчинку самогубця. От­же, з прямим умислом діяння чиниться лише тоді, коли зло­чинні наслідки (заподіяння шкоди об'єкту посягання) є ме­тою злочинної дії (чи бездіяльності).

Труднощі встановлення психічного ставлення особи до діяння (передбачення, бажання) обумовлені відсутністю не­обхідних для цього критеріїв, а тому передбачення чи ба­жання винною особою злочинних наслідків не має можли­вості ні доказати, ні спростувати.

Побічний (евентуальний) умисел визначається законом (ст.8 КК), як таке психічне ставлення особи до діяння, при якому особа свідомо передбачала суспільне небезпечний ха­рактер своєї дії чи бездіяльності та їх наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

Характеристики

Список файлов реферата