Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Рішення про конституційну реформу було прийнято ще в 1962 році. Але ідея швидкого вступу до комуністичного суспільства в кінці 60-х років поступово розчиняється у нових формулюваннях. Все настирніше стали підкреслюватися такі моменти, як активне залучення громадян в управління суспільством, підвищення ролі громадських організацій, зміцнення громадського самоврядування року. Тоді ж проект був схвалений Пленумом ЦК КПРС⁶⁶.

Слід відмітити, що спочатку робота над проектом Конституції України ґрунтувалась на досить демократичних засадах. Було створено конституційну комісію на чолі з першим секретарем Компартії України В.Щербицьким та організовано спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли фахівці-державознавці. Робоча група інтенсивно працювала, на її засіданнях жваво обговорювалися принципові й поточні питання, пов’язані з підготовкою проекту Конституції, хоч усі розуміли, що жодній із союзних республік не вдасться закласти у проект нової Конституції щось специфічно національне, особливе, властиве саме цій республіці.

Порядок прийняття Конституції СРСР 1977 р. був витриманий в демократичному дусі. Після розгляду Президією Верховної Ради СРСР і травневим (1977 р.) пленумом ЦК КПРС проекту конституції, він був оприлюднений для загального обговорення, що тривало майже чотири місяці. В перебігу обговорення документа одержано близько 400 тисяч пропозицій, але врахована була лише невелика частина поправок, які носили головним чином редакційний характер. Проект Конституції знову обговорювався на пленумі ЦК КПРС і 7 жовтня позачерговою сесією Верховної Ради СРСР його було затверджено.

Конституцією УРСР було розроблено у повній відповідності з Конституцією СРСР і затверджено у 1978 р. Верховною Радою УРСР. Вихідними для змісту конституцій стали тези про те, що в країні побудовано суспільство розвинутого соціалізму і у зв’язку з цим наростає процес соціальної однорідності. Положення конституцій не враховували реалій суспільного розвитку і не відповідали їм, більшість з них мали декларативний характер. Наприклад в Конституції СРСР відзначалося, що “вся влада в СРСР належить народові”. Проте в дійсності народ був відчужений від участі в управлінні державними і суспільними справами, а представницькі органи відтіснив апарат, який все більше бюрократизувався. СРСР був псевдонародною державою. Конституція СРСР проголошувала широке коло прав і свобод громадян, присвятивши цьому окрему главу. Однак механізм реалізації прав громадян був ненадійний, а то і взагалі відсутній. Для реалізації найбільш суттєвих соціально-економічних прав, наприклад, права на житло або на охорону здоров’я⁷⁷.

4.2 Зміст та структура Конституції України 1978 року

20 квітня 1978 року Верховна Рада УРСР прийняла Конституцію УРСР.

Вона складалася з преамбули і десяти розділів:

• основи суспільного ладу і політики;

• держава і особа;

• національно-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР;

• Ради народних депутатів УРСР;

• місцеві органи державної влади і управління УРСР;

• державний план економічного і соціального розвитку УРСР;

• державний бюджет УРСР;

• правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд;

• герб, прапор, гімн і столиця УРСР;

• дія Конституції УРСР і порядок її зміни.

Текст Конституції УРСР 1978 року містив 171 статтю і майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. За Конституцією, УРСР визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з іноземними державами. Головною гарантією суверенітету було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було, що свідчило про декларативний характер даної конституційної норми. Нова Конституція була пронизана ідеями, що були спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи. Ст. 6 Конституції проголошувала комуністичну партію “керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи”.

Декларативні лозунги Конституції в значній мірі розходились з реальним життям. Так, ст. 48 гарантувала громадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Ст. 49 надавала право об’єднуватись у громадські організації, що сприяють розвитку політичної активності та самосвідомості, задоволенню їх різноманітних інтересів. Ст. 52 гарантувала громадянам недоторканість особи, ніхто не міг бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або за санкцією прокурора⁸⁸. Але фактично ці статті не збігалися з реальним життям.

Водночас не можна заперечувати того факту, що Конституція УРСР закріпила низку демократичних інституцій у межах, визначених правлячим режимом. Україна проголошувалася народною державою, заснованою на принципах народовладдя і верховенства Конституції та чинних законів, декларувалося, що трудові колективи є важливими суб’єктами політичного життя країни, що основним напрямом розвитку політичної системи суспільства є подальше розгортання демократії, багато уваги було приділено проголошенню прав-намірів. Однак, як показало життя, усі демократичні положення, проголошені конституцією, здебільшого мали формальний характер. А зберігалося й зміцнювалося фактичне панування комуністичної партії, яка проголошувалася провідною політичною силою суспільства”⁹⁹.

4.3 Центральні та місцеві органи влади

формування не тоталітарного режиму потребувало встановлення більш жорсткого контролю партійних структур над органами влади і управління. Цей процес було завершено прийняттям Конституції СРСР 1977 року і відповідних конституцій союзних республік. Фактично ж, сама структура органів влади і управління залишилася незамінною.

Вищим органом республіки за Конституцією 1978 року вважалася Верховна Рада УРСР. Основною організаційною формою її діяльності були сесії. Чергові сесії скликалися двічі на рік. Для вирішення нагальних проблем скликались позачергові сесії. Верховна Рада УРСР була вищим законодавчим органом республіки і тільки їй належало право прийняття законів. Важливу роль у структурі Верховної Ради відігравали постійні комісії, кількість яких законодавством не обмежувались. Їх діяльність регулювалась Положенням про постійні комісії Верховної Ради Української РСР, затвердженим 29 червня 1966 року. Правовий статус постійних комісій підтвердила Конституція УРСР 1978 року, де зазначалось, що постійні комісії створюються для “ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради УРСР, та інших питань, прийнятих Верховною Радою УРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій” (ст. 109).

Згодом, 25 березня 1980 року, було затверджене нове Положення про постійні комісії Верховної Ради УРСР.

Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Про це свідчив той факт, що вона видавала укази, нормативні акти, які за значенням йшли слідом за законами. За Конституцією УРСР 1978 року Президія Верховної Ради УРСР “є підзвітним Верховній Раді Української РСР органом”, який забезпечував організацію роботи вищого органу влади республіки (ст. 105).

Порядок засідань вищого органу державної влади визначався регламентом Верховної Ради УРСР, який було прийнято 25 березня 1980 року¹¹⁰⁰.

Вищим органом державного управління залишалась Рада Міністрів УРСР. У ст. 115 Конституції УРСР 1978 року Рада Міністрів визначалась як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади республіки. У своїй діяльності уряд країни був підзвітний Верховній Раді УРСР. Його правове становище детально регламентував Закон “Про Раду Міністрів Української РСР” від 19 грудня 1978 року. За законом Рада Міністрів УРСР формувалася Верховною Радою УРСР. Постійно діючим органом уряду була Президія Ради Міністрів. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов’язковими на всій території України. Центральними органами державного управління були союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР та деякі інші органи, підвідомчі уряду. Союзно-республіканські міністерства і відомства підпорядковувались як Раді Міністрів УРСР, так і відповідним загальносоюзним структурам, а республіканські – підлягали тільки Раді Міністрів УРСР. Кількість міністерств і відомств не була сталою. Якщо у 1967 році існувало 27 союзно-республіканських міністерства, то в 1978 році їх нараховувалося 29. Перелік центральних органів державного управління містився у Законі “Про Раду Міністрів Української РСР”. До прийняття Конституції УРСР 1978 року місцевими органами влади в Україні були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради депутатів трудящих. У 1960-1970 роках діяльність місцевих Рад депутатів трудящих регулювалась республіканськими законами “Про сільські і селищні Ради депутатів трудящих” від 2 липня 1968 року і “Про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих” від 15 липня 1971 року. На території УРСР діяв також загальносоюзний Закон “Про статус депутатів Рад трудящих в СРСР” від 20 вересня 1972 року.

Виходячи з концепції “загальнонародної держави” Конституція УРСР 1978 року змінила назву “Ради депутатів трудящих” на “Ради народних депутатів”. За Конституцією Ради обирались терміном на 5 років. Вибори депутатів місцевих Рад проводились на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Місцеві Ради керували на своїй території господарським і соціально-культурним будівництвом:

• затверджували плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет;

• здійснювали керівництво підпорядкованими їх державними органами, підприємствами, установами та організаціями;

• забезпечували додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян;

• сприяли зміцненню обороноздатності країни¹¹¹¹.

Важливу роль у місцевому управлінні виконували виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад народних депутатів. В їх компетенцію входило скликання сесій Рад, організація підготовки і проведення виборів до Рад, координація діяльності постійних комісій тощо. Виконкоми мали право вирішувати усі питання, віднесенні до повноважень Рад, за винятком тих, які вирішувалися тільки сесією Ради.

У структурі виконкомів існували відділи та управління, які створювалися при усіх місцевих Радах, за винятком сільських, селищних і районних у містах. У своїй діяльності відділи та управління підпорядковувалися відповідній Раді, її виконкому та відповідному галузевому вищому органу державного управління. Після прийняття Конституції СРСР і Конституції УРСР, приймається ряд нормативних актів, які спрямовувались на підвищення ефективності діяльності місцевих Рад народних депутатів. Так, у 1979-1980 роках в УРСР були прийняті закони:

“Про міську, районну в місті Раду народних депутатів УРСР”,

“Про районну Раду народних депутатів УРСР”,

“Про селищну Раду народних депутатів УРСР”,

“Про сільську Раду народних депутатів УРСР”,

“Про обласну Раду народних депутатів УРСР”.

Висновки

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати “квазіконституціями”. Така оцінка конституцій “радянського типу” пов’язана з тим, що вони:

по-перше, встановлювали не належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад. Конституювання рад як єдиної основи всієї державної влади, які діють за принципом “працюючої корпорації”, забезпечуючи поєднання законодавчої і виконавчої державної роботи, сприяло підмінні представницьких органів (які в силу специфічних організаційних форм збиралися два рази на рік і працювали по 2-3 дні або вузькокорпоративними президиальними або виконавчими органами). Такий конституційний статус рад свідчив про їх використання як своєрідного лаштунку для маскування партійної диктатури. Про це свого часу відверто говорив Сталін, характеризуючи комуністичну партію як ядро влади, спрямовуючу силу в механізмі держави, відводячи при цьому радам роль приводів та важелів, які повинні забезпечувати єднання трудящих з партією;

по-друге, конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

Характеристики

Список файлов реферата