35070 (659268), страница 2
Текст из файла (страница 2)
дозволяють вони експорт ліцензійної продукції, повністю виключають його або частково обмежують;
наявністю або відсутністю в них зобов'язання ліцензіара протягом терміну дії угоди надавати ліцензіату (покупцеві ліцензії) інформацію про нові удосконалення ліцензійної техніки;
за способом передачі технології, тобто ліцензія надається незалежно або одночасно з укладенням контракту на будівництво об'єкту, постачання комплектного устаткування і надання інжинірингових послуг (самостійні або супутні ліцензійні угоди).
Ліцензійний договір - договір, по якому одна сторона (ліцензіар) надає право на використання винаходу або іншого технічного досягнення (ліцензію), а інша сторона (ліцензіат) виплачує за цю певну винагороду [9, ст. 150].
Об'єктом ліцензійного договору є технічні рішення, що визнаються винаходами за законом країни, громадянином якої є покупцем ліцензії; ними можуть бути також інші технічні досягнення, в т.ч. секрети виробництва, "ноу-хау" і тому подібне
Умови ліцензійного договору можуть встановлювати:
територію застосування ліцензії (частина держави, одне або декілька держав)
форму використання об'єкту ліцензії (виробництво виробів і (або) їх продаж, застосування технології і так далі)
його об'єм в кількісному відношенні
термін застосування (звичайно від п'яти до десяти років) і так далі
У ліцензійний договір включаються також умови для передачі набувальнику ліцензії технічної документації, надання йому технічної допомоги шляхом посилки і прийому фахівців, про постачання зразків машин і устаткування, взаємну інформацію сторін про внесені до об'єкту технічні удосконалення, про участь сторін в захисті прав власника ліцензії проти порушення цих прав третіми особами, про порядок вирішення суперечок за ліцензійним договором і ін. У ліцензійному договорі встановлюється також розмір ліцензійної винагороди, порядок його визначення і виплати.
Ліцензійна винагорода - відшкодування за надання прав на використання ліцензій, "ноу-хау" і ін., що є предметом ліцензійної угоди [9, ст. 153].
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЗАХИСТУ НОУ-ХАУ
Організаційні заходи щодо захисту ноу-хау зводяться до наступних дій, що повинний виконувати власник секретів виробництва:
1) Насамперед, повинний здійснюватися строгий контроль за доступом співробітників підприємства до секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому числу осіб під розпис із зобов’язанням про нерозголошення зазначених відомостей. Як правило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи чи може укладатися окремий додатковий договір про режим таємності об’єкта техніки.
2) При прийомі на роботу бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу і володіння секретами виробництва, а також зобов’язати працівника підписати зобов’язання про нерозголошення. Інакше, після відходу з роботи і при переході на іншу роботу, працівник може «віднести» із собою секрети виробництва.
3) Один зі способів фіксування ноу-хау — проставлення на кожнім листі технічної документації, призначеної для внутрішнього користування, штампа з фразою «Об’єкт інтелектуальної власності».
4) У деяких випадках документи, що описують технічний секрет, укладають у пакет, роблять наклейку на конверт: «Розкрити тільки за рішенням суду», що одночасно з підписанням зобов’язання про нерозголошення цього секрету дозволяє створити ефективний організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва. Ведеться облік осіб і їхніх паспортних даних, що мають доступ до охоронюваної інформації.
5) Розповсюдженим прийомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередніх згод, що надають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамках опціону можуть частково передаватися відомості про об’єкт техніки для його експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід строго дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих ноу-хау, тому що по опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової технології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угоди бувають оплачуваними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, що включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал, тобто абсолютно ВСІХ людей, що мають доступ до ноу-хау.
Таким чином, можна констатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існують дуже ефективні способи правової охорони ноу-хау.
ВИСНОВОК
Основні висновки, одержані в результаті дослідження й аналізу даного питання, полягають у наступному.
1. «Ноу-хау» - специфічний, нетрадиційний об’єкт права інтелектуальної власності, правовий режим якого характеризується такими особливостями, як конфіденційність – основа надання права на «ноу-хау», квазівиключний характер такого права, застосування формальних процедур (посвідчення права, його реєстрація, експертиза тощо) як умов надання його охорони.
2. Охорона «ноу-хау» як об’єкта права інтелектуальної власності здійснюється шляхом нормативного закріплення особливого способу охорони – забезпечення режиму конфіденційності інформації, що становить його зміст.
3. Право на «ноу-хау» - це не традиційне виключне право на об’єкт інтелектуальної власності здійснюється, що становить собою повноцінне абсолютне право, а урізане, обмежене право, яке характеризується як «квазівиключне».
4. Суб’єктами права на «ноу-хау» можуть бути юридичні й фізичні особи незалежно від здійснення останніми підприємницької діяльності. Між тим право на «ноу-хау» виникає в особи тільки при здійсненні нею юридично значущих дій, пов’язаних з наданням інформації режиму конфіденційності, й існує, доки зберігається фактична монополія володільця на цю інформацію.
5. Зміст права на «ноу-хау»:
- використання «ноу-хау»,
- розпорядження ним,
- захист права на «ноу-хау».
6. Договір про передачу «ноу-хау» є самостійним договором у сфері права інтелектуальної власності. Передумовою його укладення є договір про розкриття «ноу-хау», за яким одна сторона – власник права на нього – з метою попереднього ознайомлення з «ноу-хау» іншої сторони – потенційного його набувача – для прийняття рішення про укладення між ними договору про передачу «ноу-хау» надає іншій стороні інформацію, що становить сутність «ноу-хау» в обсязі, достатньому для цього. Інша сторона зобов’язується оплатити доступ до наданої інформації, не розголошувати її й не використовувати до укладення договору про передачу «ноу-хау» або втрати таємності інформації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
-
Закон України “Про інвестиційну діяльність“.
-
Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій“.
-
Закон України “Про інформацію“.
-
Цивільний кодекс України (16.01.2003).
-
Андращук Г. А., Пахаренко А. П. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. — К.: Таксон, 1997, — 112с.
-
Андрощук Г. А., Работягова П. И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001. — 231с.
-
Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. — К.: Нац.агенство з питань інформатизації при Президенті України, 1996.— 186с.
-
Брыжко В. М., Завгородний А. Ф., Пичкур А. В. Лицензирование прав и патентование научно-технологической продукции. – К.: УААН, 1994, —202с.
-
Дахно И И. Патентно-лицензионная работа. — К.: Блиц-информ, 1996,—256с.
-
Дахно И.И. Патентирование и лицензирование: Учеб.пособие. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.
-
Жаров В. О. 1нтелектуалъна власність в Україні: нравові аспект набуття, здійснення та захисту прав. — К.: Вид. дім "1н Юре", 2000.— 188с.
-
Законодавство України про охорону інтелектуальної власності. — К.: Парлам. вид-во, 1993. — 96 с.
-
Князєв С.О. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-правового впровадження // Юридичний журнал. – № 6(48). – К., 2006. – с. 93-96.
-
Козинец В. П., Малый В. В., Межебовский И. В. Патентоведение: Учеб. пособие.—Днепропетровск.: НМетАУ, 2000. —253с.
-
Основи інтелектуальної власності. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. – 578 с.
-
Охорона промислової власності в Україні / За заг.ред. О.Д. Святоцького. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. – 400 с.
-
Підопригора О.О. Право промислової власності в Україні. – К.: Укр.Акад.внутр.справ, 1996. – 146 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
