Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Водночас, як слушно зауважує А. Сергеев, можливість самостійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'язків виникає у громадян до досягнення ними повноліття. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюбний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст. 149 СК зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч. 1 ст. 156 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. На погляд В. Рясенцева і Є. Ворожейкіна, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Об'єктами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі автори, можуть бути особисті нематеріальні блага, послуги сімейного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага. Так, батьки мають право визначати

Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне сімейне, як й будь-яке суб'єктивне, право — це передбачена нормами об'єктивного права міра можливої поведінки правомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб. Сімейні правовідносини, як вже зазначалося, мають відносний характер. Тому суб'єктивному сімейному праву правомочної особи відповідає сімейний обов'язок іншої особи або певного кола осіб. Так, праву дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання (ч. 1 ст. 56 СК) відповідає обов'язок другого з подружжя не перешкоджати цьому, а праву дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК) — обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). Аналогічну структуру мають і сімейні суб'єктивні майнові права та обов'язки. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов'язок другого з них виплачувати його за наявності умов, передбачених законом, наприклад, ст. 75 СК.

4. Виникнення, зміна і припинення сімейних правовідносин

Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, з якими закон пов'язує зазначені процеси. Однак, як слушно підкреслено в літературі, значення цих фактів не вичерпується тим, що вони є підставами виникнення, зміни і припинення правовідносин.

У сімейному та цивільному праві юридичні факти (народження, смерть, досягнення певного віку, рішення суду про визнання особи недієздатною) породжують виникнення і припинення, а також зміну обсягу право- та дієздатності.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії відбуваються з волі, а події — незалежно від волі учасників певних правовідносин. Є. Ворожейкін поряд з діями та подіями виділяє строки.

З алежно від відповідності приписам правових норм розрізняють правомірні та неправомірні дії. Правомірні дії поділяють на юридичні факти і юридичні вчинки. Юридичний факт — це правомірна дія суб'єкта або суб'єктів права, спрямована на досягнення юридичних наслідків. Юридичний вчинок — це правомірна дія, яка породжує юридичні наслідки незалежно від того, на що спрямована воля особи, яка вчиняє цю дію. Юридичні вчинки, наприклад, знайдення скарбу, створення творів науки, літератури, мистецтва, можуть бути підставами виникнення правовідносин у цивільному праві. У сімейному праві такі випадки є поодинокими. Так, якщо один з подружжя вклав відповідні кошти або працю у майно, яке належить другому з подружжя, і воно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, це майно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 62 СК).

За правовими наслідками юридичні факти в сімейному праві, як й в інших правових галузях, поділяють на правопороджуючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правовідновлюючі. Правовідновлюючими фактами є, наприклад, рішення суду про поновленння батьківських прав (ст. 169 СК), санація (оздоровлення) шлюбу. Під санацією, на погляд В. Рясенцева, треба розуміти набуття шлюбом, укладеним з порушенням вимог закону, правомірного характеру. Вона здійснюється на підставі рішення суду (ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК). З правопороджуючими юридичними фактами закон пов'язує виникнення сімейних правовідносин (наприклад, народження дитини, усиновлення останньої, укладення шлюбу), а з правозмінюючими — їх зміну. Правоприпиняючими є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення сімейних правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, смерть особи, скасування усиновлення).

Як зазначає А. Сергеев, один і той самий юридичний факт може приводити до появи одних правовідносин і припинення інших. Так, усиновлення дитини породжує правовідносини між нею та її усиновлювачем і припиняє правовідносини між дитиною та її батьками, а також іншими родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК)³. Скасування ж усиновлення є одночасно правоприпиняючим і правовідновлюючим юридичним фактом, оскільки при цьому відновлюються батьківські права та обов'язки, а також правовідносини між дитиною та іншими родичами за походженням (ч. 2 ст. 239 СК).

Підставою виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин у багатьох випадках є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад. Так, для виникнення шлюбних правовідносин необхідне волевиявлення осіб, які одружуються, і реєстрація шлюбу в органі РАЦСу.

Різними є також підстави виникнення сімейних і цивільних правовідносин. Найважливішою підставою виникнення останніх є договір. Сімейні ж правовідносини, як вже зазначалось, виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Як правило, договір не може бути самостійною підставою їх виникнення. Як вже зазначалось, це має місце лише при встановленні патронату над дітьми (ст. 252 СК). В інших же випадках договір може бути підставою зміни сімейних правовідносин, але не їх виникнення. Так, не можуть бути самостійними підставами виникнення сімейних правовідносин шлюбний договір, а також угода суб'єктів сімейних правовідносин.

Специфічною підставою виникнення сімейних правовідносин є стан. Як слушно зазначає М. Антокольська, це юридичний факт, що існує тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки.

Стан відображає певні суспільні зв'язки між суб'єктами сімейного права (шлюб, кровне споріднення, свояцтво, вагітність, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі тощо). Варто погодитися з М. Антокольською, яка підкреслює, що стан в одних випадках може бути віднесений до подій, а в інших — до дій'. Так, шлюб — це стан, який виникає з волі осіб, які його укладають, а кровне споріднення, свояцтво, непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі — події. Стан має триваючий характер. Деякі з видів стану безстрокові (наприклад, кровне споріднення, шлюб), інші обмежені певним строком (наприклад, вагітність).

Однією з особливостей сімейних правовідносин, як неодноразово зазначалось у літературі, є те, що під час їх здійснення суб'єктивні права правомочних осіб у багатьох випадках водночас є їх обов'язками щодо інших учасників. Невиконання обов'язків може бути підставою для припинення останніх. Так, батьки, які ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, можуть бути позбавлені судом батьківських прав (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК). А згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 СК усиновлення може бути скасоване на підставі рішення суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання. Таким чином, специфічною підставою припинення сімейних правовідносин у тих випадках, коли суб'єктивні права правомочних суб'єктів водночас є їх обов'язками щодо інших учасників є нездійснення цих суб'єктивних прав.

5. Споріднення і свояцтво, їх юридичне значення

Важливе місце серед юридичних фактів у сімейному праві посідають такі їх види, як споріднення і свояцтво.

Споріднення є підставою виникнення численної групи сімейних правовідносин, зокрема між батьками й дітьми, братами та сестрами, бабою, дідом та внуками тощо.

У сімейному законодавстві немає визначення поняття "споріднення". У теорії сімейного права утвердилась думка, відповідно до якої споріднення є кровним зв'язком осіб, які походять одна від одної або від спільного пращура. Практично не відрізняється від неї розуміння споріднення як кровного зв'язку (кровної спільності) між людьми, що вказує на походження однієї особи від іншої чи обох осіб від спільного пращура.

Споріднення як кровний зв'язок осіб — це біологічне явище. Однак, будучи зв'язком між людьми, відносинами, воно виступає й як соціальне явище. А потрапляючи у сферу права, споріднення набуває значення правового явища, сутність якого як двоєдиної категорії може бути пізнана правильно лише тоді, коли воно розглядається у обох своїх якостях.

Усі родичі — суб'єкти сімейних правовідносин поділяються на дві групи.

Першу групу становлять родичі, які походять один від одного — пряма лінія споріднення. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів). У прямому спорідненні перебувають, наприклад, мати і син, дід і внук, прабаба і правнучка тощо.

Другу групу становлять родичі, які походять від спільного пращура — бічна лінія споріднення. У такому спорідненні перебувають, наприклад, рідні брати й сестри, оскільки їх спільним пращуром є мати, батько, а також двоюрідні брати і сестри, дядьки й тітки, племінники та племінниці, оскільки їх спільним пращуром є баба, дід.

Рідні брати і сестри, які походять від спільних для них батька й матері, називаються повнорідними, а ті, у яких спільним є один з батьків (лише батько або лише мати), — неповнорідними. Неповнорідні брати й сестри, які походять від однієї матері, називаються єдиноутробними, а ті, котрі походять від одного батька, — єдинокровними.

Неповнорідне споріднення породжує такі ж самі юридичні наслідки, що й повнорідне, наприклад, при спадкуванні після смерті неповнорідного брата, сестри або при стягненні з нього, неї аліментів.

Водночас до складу сім'ї можуть входити діти, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері. Це діти кожного з подружжя від попереднього шлюбу, які опинилися в одній сім'ї. Тому один з подружжя є для таких дітей батьком або матір'ю, а другий — вітчимом чи мачухою. Дітей, у яких немає ні спільного батька, ні спільної матері, прийнято називати зведеними братами й сестрами. Між ними на відміну від неповно-рідних братів і сестер існують відносини не споріднення, а свояцтва.

Варто звернути увагу на ту обставину, що згідно з нормами сімейного законодавства не в усіх випадках спорідненню надається юридичне значення. Тому в сімейному праві першорядне значення має ступінь споріднення, встановлення якого необхідне для визначення близькості родинних відносин.

Ступінь споріднення вказує на кількість народжень, які пов'язують між собою двох осіб. При його визначенні народження пращура (а при бічному спорідненні спільного пращура) до уваги не береться. Так, мати й дочка перебувають у спорідненні першого ступеня, оскільки для його виникнення необхідне лише народження дочки (народження матері не береться до уваги), а дід і внучка — у спорідненні другого ступеня, бо для його виникнення необхідні два народження: сина, дочки, а потім внучки (народження батьків сина, дочки до уваги не береться). Відповідно прабаба і правнучка перебувають у спорідненні третього ступеня.

Рідні брати й сестри також перебувають у спорідненні другого ступеня, але вже бічної лінії, оскільки для його виникнення необхідне народження брата і сестри (народження батьків до уваги не береться). Тітка, дядько і племінниця, племінник є родичами третього ступеня бічної лінії споріднення, а двоюрідні брати й сестри — родичами четвертого ступеня цього споріднення.

У сімейному законодавстві надається дуже важливе значення визначенню ступеня споріднення, оскільки підставою виникнення сімейних правовідносин є лише споріднення першого, другого і третього ступенів прямої лінії, а також другого ступеня бічної лінії. Батьки й діти, рідні брати та сестри, баба, дід, прабаба, прадід і внуки, правнуки є суб'єктами сімейних правовідносин і, отже володіють суб'єктивними сімейними правами і мають виконувати певні сімейні обов'язки.

Обсяг суб'єктивних сімейних особистих немайнових і майнових прав та обов'язків родичів, які належать до різних ліній і ступенів споріднення, не є однаковим. Так, батьки й діти мають багато суб'єктивних прав і обов'язків у зв'язку з участю у майнових і особистих немайнових сімейних правовідносинах. Інші ж родичі (наприклад, баба, дід, прабаба, прадід, внуки і правнуки, брати і сестри) можуть бути лише суб'єктами майнових (аліментних) правовідносин.

Висновки

Отже, сім'я — це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та кровному спорідненні (або лише на шлюбі чи лише на кровному спорідненні), усиновленні та взятті дітей на виховання, характерними ознаками якої є спільне життя її членів, взаємна моральна та матеріальна підтримка і взаємне виховання ними одне одного, насамперед підростаючого покоління.

Характеристики

Список файлов реферата