33241 (658745), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Процеси розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства взаємопов’язані. Місцеве самоврядування є найефективнішою легальною формою участі громадян у вирішенні питань місцевого значення. Вимогливість до себе й до органів публічної влади, уміння використовувати весь потенціал місцевого самоврядування сприятимуть формуванню в Україні основних складників каркасу громадянського суспільства. Ставлення до об’єктів комунальної власності, коштів місцевих бюджетів, як до своїх власних, раціональне використання цього ресурсу зможе деякою мірою змінити ситуацію в боротьбі з бідністю – основним ворогом громадянського суспільства. Малозабезпечені (бідні) громадяни не можуть бути потужною політичною силою. Партії бідних і бездомних у європейських країнах не можуть отримати владу на виборах, оскільки їм важко об’єднатися, їх не хвилюють проблеми суспільства, яке, у свою чергу, теж мало цікавиться цією категорією людей. У розвинених країнах відсоток таких людей нечисленний, а тому не в змозі суттєво впливати на життя суспільства. В Україні ж до категорії бідних належить переважна більшість населення (за різними оцінками 60-75%). Це вагомий резерв для влади: частина виборців виходячи з конформістських настроїв, завжди підтримує владу, частина голосує під тиском “адміністративного ресурсу”, інші ж голосують не за переконаннями, а “як усі”, тобто відповідно до ілюзорних настроїв сформованих за допомогою засобів масової інформації.
Сила місцевого самоврядування полягає передовсім у тому, що воно ініціює рух України до демократії “знизу”. Через нього громадяни приходять до розуміння того, що демократія – це особиста участь кожного у справах і турботах свого соціуму, а не набір формальних виборчих процедур. Не варто забувати також про те, що абстрактне демократичне право на свободу реалізується в тому числі й у конкретному праві на місцеве самоврядування. Почуття відповідальності за загальну справу, як правило, досить сильно змінює людей. Навіть найпасивніших із них воно поступово перетворює на соціально активних особистостей, справжніх господарів своєї долі. Коли кількість таких людей серед населення перевищує певну критичну позначку, тоді вже можна вести мову про наявність громадянського суспільства в країні [12, c. 52].
Виходячи з викладеного, можемо зробити такі висновки: а) місцеве самоврядування – це специфічний (публічний) інститут громадянського суспільства; б) місцеве самоврядування – це право громадян України, об’єднаних у територіальні громади, регламентувати значну частину справ громадянського суспільства й управляти нею, діючи в межах закону під свою відповідальність і в своїх інтересах;
в) місцеве самоврядування – це право й реальна спроможність органів, які сформовані територіальними громадами, підконтрольні й підзвітні їм, виражають їх спільні інтереси, організовані й функціонують на основі демократичних принципів і взаємодіють між собою, змінювати суспільні відносини і приводити їх у новий, попередньо визначений стан; г) місцеве самоврядування – це засіб і правова форма реалізації народного суверенітету, який є джерелом влади громади (вони співвідносяться між собою як ціле й частина); д) механізм реалізації місцевого самоврядування – це сукупність норм права, органів та інститутів, які з допомогою відповідних методів, прийомів і способів владного впливу забезпечують втілення владної волі територіальної громади в суспільні відносини на місцевому рівні; е) сукупність правових норм, які регулюють організаційну структуру місцевого самоврядування, взаємовідносини різних її органів між собою у процесі здійснення владної діяльності, і використання ними відповідних методів, прийомів і способів владного впливу становлять конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування.
Світовий досвід свідчить про те, що для досягнення сучасних стандартів соціального управління необхідно здійснити перехід від вертикальної структури бюрократичного адміністрування до горизонтальної системи управління, що базується на чіткому визначені функцій, взаємних прав та обов’язків держави, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, інших інститутів громадянського суспільства. Недостатня розвиненість структури громадянського суспільства, слабкість громадських організацій, політичних партій, профспілок компенсуються формуванням корпоративних груп зі своїми чітко вираженими замкнутими інтересами, виникненням напівлегальних центрів вироблення і прийняття рішень, які впливають на стан розвитку суспільства в цілому.
Важливі для наукових досліджень питання самоорганізації, що спонтанно виникає в локальних спільнотах, об’єднаннях, асоціаціях, їх роль у забезпеченні прав та свобод людини і громадянина в Україні. Належність до таких об’єднань фактично обмежує свободу індивіда, але при цьому таке обмеження часто навіть не усвідомлюється, оскільки сприймається добровільно і природно, що й забезпечує самозбереження порядку й досягнення цілей самоврядування.
Список літератури
1. Бажинов М.А. Гражданское общество и местное самоуправление: опыт концептуального анализа // Вестн. МГУ. – Сер. 12: Политические науки. – 2002. – № 4. – С. 82-90.
2. Бондарь Н.С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспечение прав и свобод в местном самоуправлении: Учеб. пособ. – М.: Городец, 2004. – 352 с.
3. Григорьев В.А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика. – К.: Истина, 2005. – 424 с.
4. Замотаев А.А. Местное самоуправление как элемент государственного устройства // Рос. юст. – 1996. – № 6. – С. 17-19.
5. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – К. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту, 2003. – 520 с.
6. Краснов М.А. Введение в муниципальное право. – М.: Юристъ, 1993. – 187 с.
7. Лісовий В. Феномен громадянства // Культура – Ідеологія –Політика. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1997. – С. 153-220.
8. Мамонова В. Залучення громадськості до участі в управлінні місцевими справами // Аспекти самоврядування. – 2004. – № 5 (26). – С 15-18.
9. Патей-Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. – Тернопіль: Мандрівець, 1999. – 254 с.
10. Петришин О. Громадянське суспільство – підґрунтя формування правової держави в Україні // Вісн. Акад. прав. наук України, 2003. – № 2-3. – С. 142-161.
11. Писарев А.Н. Муниципальное право Российской Федерации: Учеб. пособ. – М.: ИМПЭ, 1997. – 112 с.
12. Поживанов М.О. Українські вектори місцевого самоврядування. – К.: Альтерпрес, 2004. – 368 с.
13. Реформа як мистецтво можливого // Аспекти самоврядування. – 2005. – № 4. – С. 2-8.
14. Руда Н.І. Територіальна громада – суб’єкт конституційно-правових відносин: теоретичний та історичний аспекти // Правова держава: Щорічн. наук. пр. ІДП НАН України. – Вип. 12. – К., 2001. – С. 235-242.
15. Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук 12.00.01 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 18 с.
16. Тодика О.Ю. Проблеми реалізації органами місцевого самоврядування своїх повноважень в аспекті здійснення народовладдя // Держ. будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2004. – Вип. 7. – С. 49-61.
17. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
18. Штюдеманн Д. Громадянське суспільство в Німеччині // Дзеркало тижня: Міжнар. сусп.-політ. щотижн. – 2002. – № 5. – С. 3.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
