32712 (658576), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Частина 1 ст. 18 встановлює, що «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочини злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.
Перш за все, суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Не можуть бути визнаними суб’єктом злочину юридичні особи ( підприємства, установи, громадські організації тощо).¹
Наприклад це прямо передбачено в КК України у Розділі 7 «Злочини у сфері господарської діяльності» в статті 223 «Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску», а також у статтях 172, 271 КК України та ін.
Слід звернути увагу, що у ч.1 ст. 22 КК України прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років». Оскільки в данній статті у вичерпному переліку злочинів за які кримінальна відповідальність настає з чотирнадцяти років не зазначено жодної статті з Розділу 7 КК України, то можна прийти до висновку, що до цих видів злочинів застосовується загальний вік кримінальної відповідальності. Потрібно також зазначити, що обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є осудність особи.
Суб'єкт злочину — громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності або громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності.
Як показує практика, в більшості випадків суб’єктами таких злочинів є посадові особи суб’єктів господарської діяльності. Вони виконують різні функції, пов’язані з керівництвом, розпорядженням майном, встановленням порядку його зберігання, переробкою і реалізацією, обліком і контролем над витраченими цінностями тощо. Не виключено, що такі особи можуть зловживати своїми повноваженнями всупереч законним інтересам організації, суспільства або держави. А співучасниками злочину можуть бути будь-які інші особи, які сприяють вчиненню дій, що довели до банкрутства.
Отже, суб’єкти злочинів у сфері господарської діяльності, залежно від обов’язкових і додаткових якостей, властивих особі, її місця в структурі об’єкта можна поділити на три категорії: спеціальні суб’єкти (наприклад, посадова особа); спеціальноконкретні особи (наприклад, продавець, працівник побутового обслуговування.); будь-яка особа, що підлягає кримінальній відповідальності, яка порушує або не виконує певні господарські обов’язки і вимоги поведінки у цій сфері.¹
Висновки
Проблема кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, незважаючи на її значущість і актуальність, є ще недостатньо теоретично розробленою в науці кримінального права. Розгляд цієї проблеми вичерпується коментарями до Кримінального кодексу та підручниками і посібниками. Це стоїть на заваді ефективного використання вказаних кримінальних норм і створює перешкоди для здійснення необхідної кримінальної охорони суб’єктів господарської діяльності від злочинних посягань визначеного виду. Тому ряд основних питань кримінальної відповідальності за вказані злочини не вирішені. Існує велика кількість підприємств, які, ховаючись за процедурою банкрутства, не бажають платити кредиторам і, особливо, державі. Симптомом, що насторожує, тут є виведення активів або незаконне їх заміщення. Ці маніпуляції виявляються шляхом аналізу фінансових документів, що може дати привід для більш поглибленої перевірки. Якщо наявне різке погіршення фінансового стану, а виведення активів відбувається швидкими темпами, це дає підстави припускати наявність ознак навмисного банкрутства. У практиці банкрутства дуже часто буває так, що залишки майна підприємства-банкрута правдою і неправдою "виводяться" із кризового підприємства в нове ще до процедури банкрутства. У результаті виходить така ситуація: підприємство, що заборгувало, просто "хоронять", а його майно працює на новому підприємстві. Кредиторам залишається тільки чекати, коли їм нададуть документ про неможливість задоволення вимог у зв’язку з відсутністю майна. В кінцевому підсумку вони можуть лише списати дебіторську заборгованість з балансу за рахунок валових доходів. При цьому керівники боржника, як правило, не несуть жодної відповідальності. Банкрутство у поєднанні з іншими інструментами може використовуватися в необмеженій кількості махінацій, що передбачають не тільки зовні легальні операції, а й прямі порушення закону – фальсифікацію документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо. Вчинення таких злочинів супроводжується перекручуванням звітності, фальсифікацією і підробкою документів і може заподіяти значну шкоду не тільки кредитору, державі, а й іншим суб’єктам господарювання. Внесена пропозиція доповнити коло суб'єктів досліджуваних злочинів вказівкою на громадянина-підприємця. Характером злочинів, передбачених ст. ст. 218-221 КК України, їх єдиним видовим об’єктом посягання та сприянням глибшому дослідженню ознак цих злочинів обумовлюється необхідність введення терміну „кримінальні банкрутства”. Кримінальні банкрутства – це злочинні діяння, внаслідок яких суб’єкт господарської діяльності потрапляє у стан фінансової неспроможності, спотворюється інформація щодо наявності в суб’єкта господарської діяльності такого стану, а також унаслідок яких порушується законна процедура провадження у справі про банкрутство, якщо такі дії призводять до завдання шкоди у великих розмірах. Пропонується також закріпити в законодавстві термін “фінансова неспроможність” – це фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, при якому він нездатен самостійно відновити свою платоспроможність і задовольнити законні вимоги кредиторів. Викликано це відсутністю законодавчого закріплення значення цього терміну.
Список використаних джерел
1. Кримінальний кодекс України. Київ. – 2009. – С. 81-100.
2. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р.
3. Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.
4. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.
5. Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". – 2002.
6. Правові основи підприємницької діяльності / Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела, 1997.
7. Берзін Л. Визначення складу та розміру доходу в злочинах у сфері господарської діяльності// Право України, час і право. – 2003. - №7. – С. 98-104.
8. Васильцева О.О. Етапи господарської діяльності, на яких вчинюються злочини у сфері банкрутства // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч.1. – С. 129-131.
9. Васильцева О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за незаконні банкрутства // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4 – С. 220-228.
10. Васильцева О.О. Суб’єкти кримінальних банкрутств // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. 11. Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство. Автореф. на здобуття наук. ступ. канд. юр. наук. Харків 2001.
8
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
