32708 (658573), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Серед підзаконних нормативних актів на особливу увагу заслуговують нормативні документи, що затверджують комплексні програми або концепції державної політики у певній сфері. На думку Л. Ігнатова, в діяльності держави щодо забезпечення БДР велике значення має застосування програмно-цільових принципів галузевої координації. Зазначений цільовий підхід до управління профілактичною діяльністю сприяє інтеграції діяльності різних галузей, відомств,підприємств, організацій. Виходячи з їх підпорядкування досягненню кінцевої мети. Розроблення та реалізація державних або регіональних програм, за умови належного контролю і фінансування запланованих заходів, дозволяє комплексно вирішувати складні методичні, організаційні, правові й економічні завдання.

В Україні дотепер відсутня окрема концепція або програма (як на державному, так і на регіональному рівнях) щодо профілактики ДДТТ. Але деякі питання щодо попередження ДДТТ знайшли відображення в інших державних або комплексних програмах. Постановами КМУ від 03.01.1996р. № 5 та від 22.01.1996р. № 114 відповідно затверджено комплексну програму запобігання дорожньо-транспортному, побутовому, і дитячому травматизму, іншим нещасним випадкам невиробничого характеру на 1996-2000 роки та Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму; постановою КМУ від 16.01.2003р. № 31 – Програму «Шкільний автобус». Постановою КМУ «Про заходи щодо поліпшення роботи з профілактики невиробничого травматизму населення України» від 28.10.1996р. № 1303 також мала на меті вдосконалення профілактичної діяльності.

Серед останніх нормативно-правових актів КМУ щодо профілактики ДДТТ слід розглянути Державну програму забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях міст, інших населених пунктів і залізничних переїздах на 2003-2007 роки, схвалену розпорядженням КМУ від 29.01.2003р. № 56-р. У межах удосконалення профілактичної й освітньої діяльності у сфері БДР у Державній програмі йдеться про підвищення ефективності профілактики ДДТТ. На нашу думку, зазначений правовий акт має певні позитивні аспекти.

Завершуючи розгляд правових актів щодо питань забезпечення безпеки дітей у дорожньому процесі, необхідно згадати про постанову КМУ «Про затвердження правил послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 18.02.1997р. № 176 та «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 29.01.2003р. № 141, які нормативно закріплюють порядок перевезення організованих груп дітей (р.II):

Ст.63 Перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки та надійності транспортного обслуговування.

Ст. 64. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння, визначеної технічною характеристикою та реєстраційними документами транспортного засобу.

Ст. 65. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як п'ять років.

Ст.66. Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами Державтоінспекції.

Ст.74. У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

На особливу увагу зазначені правові акти заслуговують ще через те, що в них на рівні з визначенням обов’язків учасників надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (замовника, перевізника тощо) згадується про права дітей під час перевезень.

Більшість правих норм, що регулюють діяльність щодо профілактики ДДТТ, містяться у відомчих нормативних актах, зокрема МВС України, Міністерства транспорту України, Міністерства охорони здоров’я України та ін.

Перш за все заслуговують на увагу накази, що стосуються профілактики ДДТТ безпосередньо. Це наказ Міністерства освіти України та МВС України «Про невідкладні заходи щодо попередження дитячого дорожньо-транспортного травматизму» від 25.12.1992р. № 226/733, наказ Мінтрансу України, МВС України, МОН України, Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді «Про затвердження Порядку взаємодії з питань забезпечення перевезення організованих груп дітей на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок)» від 27.07.2004р. № 672/831/623/120. Інші нормативні акти міністерств, відомств, органів місцевого самоврядування стосувалися окремих питань або деяких аспектів зазначеної профілактичної діяльності (наказ МВС України «Про вдосконалення діяльності Державтоінспекції МВС України» від 28.10.2003р. № 1615 та ін.).

Рішення органів місцевого самоврядування мали відіграти також значну роль у вирішенні багатьох питань профілактики ДДТТ на певній території, враховуючи особливості місцевості. Стаття 6 та 7 відносяться до компетенції міської та районної ради депутатів і міської та районної виконавчої влади, селищної та сільської рад депутатів та їх виконавчих органів здійснення та фінансування заходів, пов’язаних із профілактикою ДДТТ:

• контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху;

• проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

• контроль за виявленням дорожньо-транспортних подій та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

• забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів державної виконавчої влади України з питань дорожнього руху і його безпеки;

• сприяння організації та здійсненню медичної допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних подіях та інших заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

• формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

• здійснення заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму тощо.

Але серед нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, на жаль, дуже мало таких, що стосувалися б організації діяльності щодо забезпечення безпеки дітей на дорогах. Так, рішенням Київської міської ради від 28.12.2004р. № 1051/2461 затверджено Програму соціально-економічного та культурного розвитку Києва на 2005р. Заходи із зниження рівня дорожньо-транспортного травматизму серед дітей, що містилися у підрозділі «Громадська безпека» (п. 3.10.3) Програми обмежувалися лише участю у проведенні цільових профілактичних операцій «Літо», «Канікули», «Увага! Діти на дорозі!» тощо.

Висновки і пропозиції

Аналіз вітчизняних нормативно-правових актів, що містять правові норми щодо профілактики ДДТТ, дозволяє окреслити основні недоліки правової регламентації зазначених правовідносин.

По-перше, більшість нормативно-правових актів лише частково стосуються забезпечення безпеки дітей на дорогах (в основному ці акти регулюють інші правовідносини) і тому не мають чіткого взаємозв’язку між собою. Таким чином, відсутній системний підхід у правовому забезпеченні діяльності з профілактики ДДТТ.

По-друге, у зв’язку з недосконалістю деяких правових актів або відсутністю певної конкретизації дій учасників правовідносин під час практичної діяльності суб’єктів профілактики виникають суттєві труднощі у реалізації наявних правових приписів.

По-третє, багато правових норм, що регулюють діяльність із профілактики ДДТТ, мають тимчасовий характер або обмежуються певним строком виконання (програми, заходи тощо). Максимальний термін дії таких норм збігатиметься з терміном дії того нормативно-правового акта, в якому міститься ця норма. У наступному нормативно-правовому акті, що регулюватиме подібні правовідносини, норми щодо профілактики ДДТТ можуть бути відсутні взагалі. Таким чином відсутній постійний і послідовний підхід до правового забезпечення зазначеної діяльності.

По-четверте, зміни, що відбуваються у сучасному законодавстві, не завжди своєчасно втілюються в правових актах виконавчих органів.

По-п’яте, скасування дії багатьох нормативних актів (насамперед це стосується наказів МВС), без подальшого прийняття нових актів, які б регулювали подібні відносини, виходячи із сучасних реалій, залишило багато питань профілактики як ДДТТ, так і дорожньо-транспортної аварійності без належної правової регламентації.

Враховуючи зазначені недоліки з метою вдосконалення правового забезпечення профілактики ДДТТ, пропонуємо:

1. Внести доповнення до Закону України «Про дорожній рух», які б окреслили основні суб’єкти профілактики ДДТТ, основні напрями та принципи профілактичної діяльності, права дітей на безпечну участь у дорожньому русі.

2. Розробити Положення про організацію роботи з профілактики ДДТТ в Україні та затвердити його постановою КМУ. У Положенні дати визначення основних понять і термінів, що застосовуються у профілактичній діяльності (дитячий дорожньо-транспортний травматизм, профілактика ДДТТ і т.д.); окреслити основні суб’єкти профілактики ДДТТ, їх права й обов’язки у зазначеній діяльності, напрями, принципи, форми ата методи профілактичної діяльності, організацію взаємодії суб’єктів профілактики ДДТТ; визначити джерела та порядок фінансування профілактичних заходів. Функції контролю за організацією та виконанням Положення покласти на КМУ.

3. Центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування постійно розробляти і виконувати галузеві та регіональні (місцеві) програми з профілактики ДДТТ.

4. Органам виконавчої влади своєчасно вносити певні зміни до нормативних актів підзаконного характеру з урахуванням інших правових документів, що регулюють суміжні відносини.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.

2. Указ Президента України «Про Національну програму «Діти України» від 18.01.1996р. № 63/96

3. Правила дорожнього руху України, затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306

4. Постанова КМУ «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 29.01.2003р. № 141

5. Науково-практичний коментар до Закону України «Про дорожній рух»/ За ред. С.М.Тараненко, А.О.Собакаря. - Д., 2004. - 300с.

6. Веселов М. Проблеми правового регулювання профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні //ж. Підприємництво, господарство і право. - 2007р. - № 7. – с.62-66

7. Кібенок Г. Дорожня «війна»: рикошет у бік дитинства // Іменем Закону. – 2006. - № 35. – с. 16-17

10

Характеристики

Список файлов реферата