32669 (658560), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Є різниця і в тому, кому і на якому праві може належати предмет застави і предмет права притримання.

Боржником-заставодавцем в заставному правовідношенні є заставодавець, якому належить предмет застави. Як заставодавець може виступати і третя особа — будь-яка особа, яка не є боржником за основним зобов'язанням, але, діючи в інтересах боржника, надає в заставу своє майно, чим забезпечує виконання боржником цього зобов'язання.

У відносинах щодо притримання боржником може бути власник або інша особа, яка має титул володіння (наприклад орендатор, що має право володіння). Треті особи виступати у зазначених відносинах в якості боржника не можуть, оскільки закон вказує, що притримується належна до передачі боржнику чи визначеній ним особі річ, тобто останні — це визначені основним зобов'язанням особи, які мають право володіння притримуваною річчю.

За застави предмет застави може перебувати, за погодженням сторін, як у заставодержателя, так і у заставодавця і кожна сторона має певні права і обов'язки. Право заставодавця — розпоряджатись заставленим майном зі згоди заставодержателя, користуватись ним за призначенням, перезакладати, замінювати чи відновлювати предмет застави за згоди заставодержателя, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставодавець несе ризик випадкового пошкодження чи втрати заставленого майна, якщо інше не встановлює договір застави. На стороні, у якої перебуває майно, лежить обов'язок страхування і збереження речі, і з цією метою вона вправі витребувати майно від неправомірного володільця та просити суд усунути перешкоди в реалізації вказаних прав. У разі застави майна, на яке встановлюється іпотека, застави товарів в обороті заставлене майно завжди залишається у заставодавця.

За притримання предмет притримання завжди має перебувати у кредитора, інакше притримання не буде. Вибуттям речі (хоча б і тимчасовим) з володіння кредитора притримання припиняється. Інших прав користування річчю, крім притримання, кредитор не має. Закон не допускає заміни предметів притримання чи їх відновлення. Обов'язок кредитора зі збереження речі не потребує обов'язкового страхування за рахунок боржника, однак, крім фактичних дій зі збереження речі, він не може заявляти інші позови щодо захисту прав як володільця.

Враховуючи вищевикладене, можливо дійти висновку, що, як саме поняття предмета застави набагато об'ємніше поняття предмета притримання, так і обсяг прав і обов'язків заставного правовідношення набагато ширший і врегульованіший законом, ніж обсяг прав і обов'язків у правовідношенні притримання.

Чинне законодавство передбачає, за певних умов, можливість трансформації притримання у заставу. Згідно з ч. 2 ст. 1019 ЦКУ при оголошенні комітента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі. Крім цього, окремі норми, що регулюють реалізацію заставного майна, застосовуються і щодо притриманих кредитором речей, з урахуванням специфіки інституту притримання (ст. 597 ЦКУ).

З огляду на вищенаведене позиція ВГСУ, викладена у касаційній постанові від 14 грудня 2006 р. у справі N 9/220/06 відповідає як вимогам чинного законодавства, так і правовій доктрині.

Висновки і пропозиції

Підсумовуючи розгляд проблем правозастосування і судової практики з питань притримання, вважаємо за необхідне сформулювати такі пропозиції:

1. Аби уникнути різночитань і колізій між ст. 547 і статтями 594—598 ЦКУ, доповнити ст. 594 частиною такого змісту: «Право притримання виникає на підставі закону і не потребує згоди боржника».

2. Виключити ст. 856 ЦКУ «Право підрядника на притримування», ст. 1019 ЦКУ «Право комісіонера на притримання речі» та інші спеціальні норми ЦКУ щодо окремих договорів, де передбачено притримання.

Запропонувати Верховному Суду України і ВГСУ сформулювати і викласти свою позицію з наведених питань через узагальнення судової практики.

Література

1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2. — С. 114.

2. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С.241

3. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения обязательств. — М.: Статут, 2003. — 250 с.

4. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. — М.: Статут, 2002. — Т. 1. — С. 786.

5. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. — М.: Статут, 2004.—С. 193.

Характеристики

Список файлов реферата